«З усіх народів першим буде завжди той,
що випередить інші в області
думки і розумової діяльності»
Луї Пастер
Читач, напевно, відразу ж подумає, що мова піде про провідну роль науки в боротьбі з глобальною епідемією. І частково це так. Ми бачимо, як без винятку, всі країни, що мають достатню наукову базу і наукові школи, включилися в боротьбу і вже досягли серйозних результатів. Це стосується як створення тестів, так і обнадійливих результатів з розробки вакцин і лікарських препаратів.
І ми можемо сміливо сказати, що і Україна показала себе, завдяки нашій науці, яка ще зберіглася, цілком гідно. Українські вчені були і залишаються на висоті з самого початку пандемії: ще в лютому були створені найсучасніші ПЛР-тести для виявлення SARS CoV-2, Україна стала п’ятою країною в світі, поряд з Китаєм, США, Німеччиною та Росією, яка створила лінійку ІФА-тестів, наші епідеміологи, інфекціоністи (на щастя, ця наукова школа ще до кінця не втрачена, залишилися такі чудові фахівці, як, наприклад, О.А. Голубовська) дуже професійно розробили рекомендації, медичні протоколи лікування і, незважаючи на всі мінуси державної політики щодо медицини і «медреформи», Україна відносно нормально справляється з епідемією.
Але зараз мова піде про інше. Пандемія, вдаривши не тільки по охороні здоров’я всіх країн, але і, що вкрай важливо, по їх економіці, призвела до стану, який вже отримав назву коронакриза. Як заявив Френсіс Фукуяма в своїй нещодавній статті, промисловість більшості країн світу відкотилася до рівня 90-х років. Європа заявляє, що до рівня економічного розвитку 2019 року зможе повернутися тільки в 2022. І це тільки попередня оцінка. Адже виходячи з того, що ми маємо сьогодні: поява нового, більш агресивного штаму коронавірусу в Китаї, новий сплеск захворюваності в усьому світі і в Україні, який багато експертів вже називають другою хвилею пандемії, можна сказати, що 2022 — це ще дуже оптимістичний прогноз. Та й Фукуяма говорить, що з коронакризою нам доведеться жити ще не один рік.
До речі, сьогодні ми можемо вже спостерігати і політичні наслідки цієї кризи. Адже, важко сказати, носили б події в США, які хвилями поширюються на інші країни, такий загрозливий характер, якби їм не передували значні економічні втрати і вибухове зростання безробіття.
Існує думка, навіть в академічному середовищі, що хвиля епідемії спаде в кінці кінців, і ми повернемося до того, що було раніше, природно з необхідністю надолужити згаяне. Моя відповідь: не повернемося!
І не тільки тому, що за час епідемії і втрат, які її супроводжують, ми самі змінилися. А це дійсно так: ми почали більше цінувати людське життя, особисте спілкування з людьми, значно змінили шкалу цінностей, стали набагато більше цінувати наших лікарів і медицину, розуміючи, що тільки ми самі можемо забезпечити свою безпеку, а медичну реформу треба будувати, виходячи з наших інтересів, а не нав’язаних нам ззовні. І, до речі, зразків, яким варто було б наслідувати в реформуванні медицини, як показав COVID-19, не так вже й багато. Можна придивитися, хіба що, до досвіду Німеччини, Південної Кореї або Сінгапуру. Ми стали більше цінувати науку, вперше за останній час це слово вже неодноразово з’являлося в риториці Президента, набагато частіше стало звучати на різних телевізійних ток-шоу, в соцмережах.
Але при будь-якому ослабленні загрози коронавіруса, ми повинні розуміти, що простого виходу з цієї ситуації не буде, тому що світ занурюється в довготривалу кризу. Кризові явища непрогнозовано будуть виникати в різних точках світу, періодично зливаючись і набуваючи глобального характеру. І початок розвитку такої довготривалої кризи ми вже явно відчували в 2008—2009 роках, що призвело тоді до обвалу фінансових, фондових ринків, 15%-го обвалу економіки України, і світ з неї до цього часу не вийшов. Криза незначно згладжується так званою «політикою кількісного пом’якшення», що в перекладі на просту мову означає масштабну емісію, яка здійснювалася США, Європейським Центробанком, і яку весь цей час практикував Китай. Останнім часом на цьому тлі ми бачили масштабні фінансові вливання в зв’язку з карантинними обмеженнями економіки.
Більш докладно про це я писав у статті «Навіщо Україні потрібно розвивати науку?» в газеті «День» №22-23, (2020).
Отже, із завершенням коронакризи ми повертаємося до тієї глобальної економічної кризи, факт існування якої вже ніхто не заперечує. Для її подолання є ціла низка способів, описаних класиками: наприклад, війна (ми цей варіант повністю виключаємо) або «спалювання» зайвих емітованих грошей через знецінення акцій підприємств, різних цінних паперів та ін. Це відбувалося останнім часом на біржах багатьох країн. Але змусити сьогодні економіку бурхливо рости одними тільки заходами в фінансовому секторі, різними регулятивними процедурами, штучно створюваними конфліктами, напевно, не вдасться. І причина тут, на мою думку, вкрай проста: ефективність капіталу, який вкладається в сфери економіки з існуючим на сьогодні рівнем розвитку технологій, за рідкісним винятком, є вкрай низькою в порівнянні з різними спекулятивними операціями на фінансових ринках, які зараз дуже поширені.
Гроші йдуть туди, де можна отримати вигоду. Це загальне правило капіталістичного ринку. Якщо невигідно вкладати в будівництво нового підприємства традиційного машинобудування або створення традиційних матеріалів, або традиційну сферу послуг, то цього ніхто робити не буде.
Наприклад, в США тільки 20—25% фінансів вкладається в реальний сектор економіки, а все інше йде у фінансову сферу. У нас в Україні ситуація не краща, хоча важко порівнювати масштаби наших країн.
У чому ж вихід з цієї, явно тупикової, ситуації, яка загрожує надуванням нових фінансових бульбашок і новими кризами? Вихід — у розвитку тих технологій і напрямків науки, які створюють якісно нові матеріали, послуги, прилади, обладнання та інш. Це будуть саме ті області, куди з часом будуть перенаправлятися реальні фінансові потоки, що призведе до реального, а в ряді випадків і до вибухового, зростання.
Пандемія COVID-19 це тільки підтверджує: з якою надією і які астрономічні суми планують вкладати в створення вакцин і ліків від коронавіруса. Але сьогодні мова йде не тільки про загрозу COVID-19, ми бачимо масштаби розвитку інших небезпечних захворювань, наприклад, онкологічних або хвороб серцево-судинної системи і багато інш. Ще один перспективний напрям — створення нових технологій отримання органічних продуктів харчування. Або «збереження молодості» і продовження життя. Я не кажу вже про рішення екологічних проблем. Зараз буквально кожен день з’являється все більше цікавих результатів в нанобіомедицині, біофармації, створенні нових матеріалів, нових космічних систем, якісно нових акумуляторів електричної енергії.
Динамічний розвиток цих та багатьох інших новітніх напрямків здатен привернути інвестиції глобального масштабу. Багато вчених називають цей етап новою технологічною революцією, пов’язаною з переходом до шостого технологічного укладу, тобто нового технологічного рівня економіки, який сьогодні вже пророкують багато фахівців. Прийнято вважати, що зміна технологічних укладів відбувається раз в 50—60 років і саме на 20-ті роки ХХ століття припадає початок нової довгої технологічної хвилі.
Таким чином, виходить, що практична незатребуваність науки на етапі згасання динаміки попереднього економічного укладу стала гальмом її розвитку, а зараз, при зміні технологічного укладу, вона стає вирішальним фактором народження нової світової економіки. Іншими словами, сьогодні наука і «причина» глобальної економічної кризи, і «рятівник» нової, заснованої на новому технологічному укладі економіки, що тільки народжується.
Але якщо наукові відкриття часто є загальним надбанням і широко публікуються, то створювані на їхній основі технології — це вже той ресурс, яким ніхто не ділиться, тим більше з іншими країнами. І ми вже переконалися в цьому на прикладі України: ні з інвестиціями, ні без інвестицій жодна новітня технологія не знайшла свого адресата у нас в країні, працюють тільки технології, створені ще за радянських часів, і розроблені за останні 30 років. Тому, саме зараз ми повинні брати приклад із країн, які в умовах зниження своїх економічних і фінансових можливостей приймають кардинальні рішення, що забезпечують майбутнє науки, технологій та інновацій.
Перш за все, хочу згадати формулу успіху Великобританії, сформульовану буквально нещодавно Борисом Джонсоном: «Для протистояння викликам майбутнього, ми будемо продовжувати інвестувати в найпередовіші дослідження і таланти, які за цим стоять».
В цей же час Макрон оголосив, що бюджет на наукові дослідження і розробки буде збільшений на € 5 млрд, а Міністерство фінансів Франції позапланово створило фонд обсягом 150 млн євро, який буде заміщати передбачувані інвестиції в місцеві технологічні стартапи, якщо ними зацікавиться «небажаний» іноземний інвестор, в тих випадках, коли вигідніше, щоб розвиток цих стартапів став національним надбанням Франції. Планується, що в наступному році цей фонд складе 500 млн євро. Канада виділила понад 450 мільйонів канадських доларів (близько $ 333 млн.) на підтримку дослідницьких центрів на період пандемії, Samsung Electronics Co. витратив 5,36 трлн вон ($ 4,36 млрд) на дослідження і розробки в першому кварталі 2020 року і ці інвестиції перевершили попередній рекорд в 5,32 трлн вон в четвертому кварталі 2018 року, в Hewlett Packard Enterprise заявили, що компанія подвоїть інвестиції в інновації та НДДКР в умовах економічної кризи через пандемію COVID-19, литовський президент запропонував заснувати посаду відповідального за інновації, щоб більш ефективно координувати дослідження і нові розробки в державних відомствах. І аналогічних прикладів, що стосуються інших країн, безліч.
Чому це робиться? Не тому, що є зайві гроші — під час коронавіруса їх немає ні в кого, а тому, що ці країни розуміють, що грошей не буде взагалі, якщо цього не робити. Так і згадується відомий вислів президента США Рональда Рейгана: «США не тому вкладають великі гроші в науку, що вони багаті, а багаті вони тому, що вкладають гроші в науку».
Які ж кроки в цьому плані зроблені у нас в Україні за час карантину. Поки одне — порятунок Національної академії наук України від секвестру її бюджету на 2020 р за так званою програмою «1230» на суму в 300 млн гривень. І тільки завдяки тому, що було вчасно досягнуто взаєморозуміння з деякими народними депутатами.
В загальному тренді нового етапу науково-технічного розвитку світу, нової науково-технічної революції ми бачимо, що Україна вже не може собі дозволити колишнє ставлення до науки і, звичайно ж, до освіти. Ці ті сфери, які стають головним фундаментом економічного суверенітету, і взагалі суверенітету, не кажучи вже про саме існування країни, яка будує перспективи на майбутнє.
У всій бурі емоцій, які у нас викликає Меморандум з МВФ, Програма Уряду, величезний дефіцит держбюджету виникає логічне запитання, де в нашій ситуації взяти гроші на ці цілі?
Але хоча таке питання часто ставиться і нижче на нього ми відповімо, але воно в принципі поставлено неправильно — з позицій ринкового фундаменталізму. Якщо є реальні ресурси (матеріальні, трудові, наукові), то гроші виконують лише функцію приведення в рух і з’єднання цих ресурсів. Монетизація реальних економічних процесів — справа відповідної грошово-кредитної політики Національного банку, місія якого і полягає в забезпеченні економіки необхідною кількістю грошей (не більше, ніж необхідно, щоб гарантувати стабільність грошової одиниці). Зараз же грошово-кредитна політика, з одного боку, душить економіку грошовим голодом, з іншого боку, створює зайву ліквідність, беручи участь при цьому в будівництві боргової піраміди. Грошово-кредитна політика НБУ потребує кардинальних змін. І ми бачимо це зараз в дискусіях, пов’язаних з підписанням Меморандуму з МВФ, зокрема, заявах Федерації роботодавців України.
Але навіть не чекаючи так необхідних нам змін у фінансовій, кредитно-грошовій політиці можна дуже швидко зробити те, що регулярно обговорюється в усіх ЗМІ: наведення порядку в системі ПДВ, перегляд так званого «закону 1210», який невиправдано збагачує зернотрейдерів, я вже не кажу про оцінки екс-міністра фінансів Ігоря Уманського щодо бюджетних втрат на митниці, в податковій системі і багато іншого. А це тризначні в мільярдах суми. Тобто, питання полягає не в тому, де знайти гроші, а в тому, як навести порядок, щоб перенаправити їх на такий абсолютний пріоритет, як науково-технологічний розвиток.
До слова, завдяки вже зробленій роботі з продовження термінів експлуатації блоків наших АЕС, НАНУ вже точно окупила своє існування на найближчі десятиліття.
Виходячи з усього вищесказаного, у мене виникає питання: коли настане чітке розуміння, з усіма випливаючими з цього рішеннями, того, що Україна може існувати не тільки як розвинена держава, а розвинена суверенна держава тільки з випереджаючим розвитком наукової сфери. І я дуже не хочу, щоб це питання залишилося риторичним.
