«Скарби лицарів степу» відвідають Італію
Вінницький обласний краєзнавчий музей отримав страховку на унікальну колекцію сарматського золота. Суму, яку тримають в таємниці, внесло Міністерство культури Італії. Саме туди вперше з України поїдуть скарби сарматів. Величного Інісмея, царя скіфів, володаря землі Подільської поховали у Ямпільському районі. Разом з ним у курган закопали й найцінніші речі володаря — увесь набір прикрас, дбайливо створений для звеличення Інісмея. Принаймні, фахівці вважають, що саме для царя створювали ювеліри коштовності. Колекція прикрас Інісмея — гордість Вінницького обласного краєзнавчого музею. На честь 75-ти річчя Вінниччини це золото побачить і Європа. Перша країна, яка замовила колекцію, — це Італія. Краєзнавчий вже отримав документи на страховку цінностей. Це — один з найголовніших пунктів угоди. Зберігати цінності, як зіницю ока, в Італії пообіцяли, що й документом підтвердили. Окрім Вінницького краєзнавчого до Італії запросили лише один музей України — Національний музей історії. Отже, для Вінницького музею поїздка за кордон — велика честь. Серед «Скарбів лицарів степу» — так називатиметься виставка — не лише золото, але й ювелірні форми, які також вважаються унікальними. В них виливали прикраси для всієї Європи. Але єдиний екземпляр форм зберігся лише у нас. Скориставшись єдиною в Україні сарматською формою, сучасні ювеліри вилили кілька прикрас із срібла. Їх демонструють в обласному краєзнавчому разом із формою, повідомляє Мирослава СОКОЛОВА, «День».
Кіно вже не є найважливішим із мистецтв
Трьома театрами і двома концертними організаціями Хмельницької області у 2006 році дано 845 спектаклів і 515 концертів. До цих мистецьких заходів долучилися відповідно лише 10 і 7 із кожних 100 громадян краю. «Якщо у 2005-му було 180 демонстраторів фільмів, то тепер — тільки 152», — повідомила для «Дня» перший заступник начальника Головного управління статистики у Хмельницькій області Людмила Хамська. Кіноустановки відправляють до музеїв з отієї банальної причини, що зменшується число глядачів. Що ж до 16 музеїв краю, основні фонди яких складаються із 236,1 тисячі предметів, то ці заклади торік відвідали 30 із кожних 100 громадян. Ще у 2005 мубуло 1206 клубів, а тепер — 1196. Одначе число аматорів народного мистецтва залишається стабільним: 58 тисяч учасників об’єднані у 5,6 тисячі клубних формувань. «Єдиним безкоштовним джерелом інформації і творчого розвитку людини залишаються бібліотеки», — говорить Людмила Хамська. Число бібліотек за рік також зменшилося від 968 до 966. Кожна з них обслуговує 600 «середньостатистичних» читачів. До їхніх послуг — 12,5 мільйона примірників загального книжкового фонду, що, на жаль, оновлюється як мокре горить. Тому у далеких селах читачам доводиться вивчати ідейну спадщину «незабутніх» класиків марксизму-ленінізму і продовжувачів їхньої справи. Перечитують «Малу землю» Леоніда Ілліча, літературу про прискорення, гласність, перебудову. А середня заробітна плата одного працівника культури — 590 гривень, що на 29 відсотків менше від середньої у краї. Натомість на тлі зменшення числа закладів культури неухильно збільшується число крамниць — до 1772, ресторанів, барів і їдалень — до 557. Бо у цій сфері культурного обслуговування покупців і завсідників точок громадського харчування немає меж приватній ініціативі. Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День».
Стародавній Володимир матиме свій оркестр
«В городском саду играет духовой оркестр...» Явище, яке ввійшло у пісню та історію, незабаром знову стане дійсністю у старовинному Володимирі-Волинському. Минулого тижня вже відбулася перша репетиція майбутнього муніципального духового оркестру. Взагалі то духовий оркестр у місті є, але військовий: у Володимирі дислокується одна з кращих бригад у Західному оперативному командуванні. Його колишній керівник, Мирослав Чайка, і став керівником оркестру муніципального, а колишні військові музики складуть основу колективу. Ідея створити власний духовий оркестр належить володимир-волинському міському голові Петру Саганюку. Адже у місті проводиться дуже багато масових заходів — від щорічного міжнародного музичного фестивалю до власне Дня міста. Є тут і парк, у якому муніципальні музики готуються виступати з сольними концертами. З історії питання відомо, що у 1856 році король вальсів Йоган Штраус-молодший відвідав Росію з метою провести літній концертний сезон у парку міста Павловськ. Тут у прекрасному парку були чудовий концертний зал і відкрита естрада. На Штрауса очікував такий шалений успіх (як потім співалося у пісні на слова Фатьянова і музику Блантера, «...на скамейке, где сидишь ты, нет свободных мест...»), що він провів у Павловську аж 10 літніх концертних сезонів. Концерти духового оркестру «в городском саду» пережили і революцію 1917 року, і радянські часи. Ще луцькі старожили пам’ятають їх. А в нинішніх «крутеликів» у моду входять весілля з живою музикою духового оркестру! Наразі володимир-волинські музики репетирують з власними інструментами. Як сказав заступник міського голови (і колишній директор музичної школи) Андрій Шоцький, «музикант, який себе поважає, має власний інструмент». Проте міський голова пообіцяв міським музикам всебічну підтримку. Перший виступ муніципалів з трубами і барабаном має відбутися, вірогідно, вже на День Перемоги. Наталія МАЛІМОН, «День», Волинська область.
Прометею повернули вогонь
Влада Дніпродзержинська вирішила відновити Вічний вогонь біля підніжжя пам’ятника Прометею, який став своєрідною «візитною карткою» міста — одного з провідних центрів української металургії. Як повідомили в прес-службі міського голови, подача газу до меморіалу буде відновлена найближчих днів — рішення про це прийняв виконком міської ради у відповідь на звернення депутатів Заводської райради Дніпродзержинська. У протокольному дорученні передбачається виділення з місцевого бюджету коштів на оплату природного газу — до 20 тисяч гривень на рік. Проте реальні витрати «блакитного палива» контролюватимуться спеціальним лічильником, витрати на установку якого також враховані в документі. Пам’ятник Прометею був споруджений у Дніпродзержинську 1922 року за проектом скульптора Олексія Сокола. Під час війни він був зруйнований німецькими окупантами, однак у післявоєнний період його відновили, а біля підніжжя запалили Вічний вогонь. З роками монумент перетворився на один із символів Дніпродзержинська — фігура Прометея з факелом у руці зображена на міському гербі. У перші роки незалежності через енергетичну кризу і брак коштів у місцевій казні Вічний вогонь на превеликий жаль дніпродзержинців довелося згасити. Запалювали його лише на великі свята — в День Перемоги і День визволителя міста. Тепер, вважають у мерії Дніпродзержинська, часи змінилися — промислові підприємства знову нарощують обсяги виробництва, збільшуються і надходження до міського бюджету. Як наслідок, місцева влада знову вирішила запалити вогонь біля підніжжя Прометея — цього разу як символ життя, яке відроджується. Вадим РИЖКОВ, «День».
