ГЕРОЇ
У київському клубі «Докер-паб» у минулі вихідні одна за одною побували дві музичні знаменитості. Це — Найк Борзов, що перекувався з панка на рок-поп-виконавця. І дуже самобутні «Запрещенные барабанщики».
Найк Борзов прославився в широких колах населення після хіта «Три слова». Там такий собі узагальнений обивательський юнак на ім’я Вова оповідає про себе: «Я знаю три слова, три матерных слова, на этом словарный запас мой исчерпан». У кишені Вови ківі, в руках — банка коли. «Я самый модный и, наверное, самый красивый», — стверджує він. Ось такий «красень»!
Після обережного мовчання спочатку провінція «вибухнула» Вовою, а потім і центральні радіостанції запустили «Три слова» на орбіту. Очевидно, в провінції «Вова» був занадто повсюдний і пізнаваний. Що стосується Москви, то після тріумфу на FМ-станціях російської столиці — ця нехитра річ стала (не більше і не менше) предметом обговорення в березні 2001 року на пленарному засіданні Держдуми РФ. Політики не хотіли бачити такою НАШУ ПРОСТУ ЛЮДИНУ. Отже, зачепило. У відповідь Борзов запросив спікера Держдуми на свій концерт.
Загалом «три матерных слова» проклали шлях Борзова до сердець мільйонної аудиторії. Потім знову скандал із піснею «Лошадка».
Це миле непарнокопите тягло в своєму возі не що-небудь мирне, а кокаїн, конячка-дилер. Пісня — класна. Є в ній і філософський підтекст: всі ми тягнемо свого воза. Але «кокаїн» із неї не викинеш. Та саме це зрештою і зробила цензура. Після низки заборон пісня в урізаному, «безкокаїновому» вигляді заповнила ефір у 2002-му. Неодноразово на київських станціях я чув, як середину назви наркотику передбачливо «проковтував» електронний пристрій і виходило щось на зразок «ко-уии-ин». Співалося щось «акинисте».
Пізніше Борзов, судячи із «Занозы», закохався, і це якось не дуже його потішило, оскільки в тексті він скаржився, що не може спекатися цього світлого почуття, воно — «всюди з ним». Може, даремно артист так переживав, оскільки незабаром одружився, а п’ять місяців тому в нього народилася донька. Проте, зважаючи на його останнє інтерв’ю, він цими обставинами цілком задоволений.
Починав він як творець панк-групи «Инфекция», а зараз перебуває в статусі благополучного естрадника. І до того ж щасливого чоловіка та батька. Шлях від маргінала (чи то панка, чи то наркомана?) до респектабельного виконавця. У будь-якому випадку одне доповнює інше: хто хоче в ньому бачити «порушника норм» — будь ласка, хто лірика — на здоров’я.
Особисто мені здається, що головним рушієм його творчості, як раніше, так і тепер, є страх. Боїшся мікробів — створюй групу «Инфекция». Боїшся випробувань цього світу — переїжджай у «новый мир — кокаин». Щоправда, є небезпека «переїхати назовсім». Боїшся жлобів — вдаримо по них їхньою зброєю, «трьома словами». У «День как день» — сонечко, герой вийшов пообідати, а потім — бац, аварії, асфальти провалюються. «словно гадзила тут пошалила» — але нічого. Звикай до страху, це звичайна справа — «день как день». Та й величезні, круглі очі Найка непогано символізують страх як такий.
Мабуть, не випадково, що Найк Борзов грає в виставі Курта Кобейна — лідера культової американської групи «Нірвана», який покінчив життя самогубством на грунті «зловживання». Наркотична «нірвана» — спосіб втечі. Але такий притулок більше схожий на пастку... Коротше, краще вже утікати як у Найка — «Верхом на звезде». Та й гумор — перші ліки від страху, який, безумовно, присутній у творах Борзова.
Тепер про «Запрещенных барабанщиков». Прославилися вони скандально (як і Борзов) «братовбивчою» піснею «Убили негра«(1999 рік). Згодом, щоправда, випустили цілком мирний ремікс на неї УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ — «Як казав Джа...(«Кохайте негрiв...») Попри те, що офіційним місцем народження колективу вважається Ростов-на-Дону, в них простежується українське, козацьке коріння. Чого тільки варте прізвище їхнього дивакуватого лідера та вокаліста — Віктора Півторипавло. Козак!
Ось інформаційний уривок з їхнього офіційного сайту: «Використовуване скорочення — «ЗБ», профіль діяльності — провокація, містифікація, симуляція в поп- культурі; жанр — оригінальний, чорний гумор; музичний напрям — суміш етнічних, ностальгічних та молодіжних ритмів і мелодій із віртуозною грою на різних ударних інструментах. Відомі хіти: «Убили негра», «Куба рядом», «Мама Зузу», «Таблетка», «Москва-Махачкала», «Человек-амфибия», «Планета обезьян» — всього на різних радіостанціях і телеканалах у різних видах ротації та на збірниках було і є близько п’ятнадцяти пісень. Премії та нагороди — «Золотий грамофон — 1999», «Золота п’ятірка —1999», «По ночам» — «Альбом року». Нагороди за внесок у розвиток клубної культури...
Хотів би зупинитися на останньому пункті: вони справді вельми органічні в клубному форматі. Весело, душевно, розкуто! Що виступ у «Дока» й підтвердив.
Від себе можу додати, що спочатку вони мені не дуже подобалися зі своїм «Негром». Хоча сюжет, де мама вбитого негра викликає додому чаклуна і синок підвівся на ноги та пішов грати в баскетбол («даже мертвый негр может играть в баскетбол») — яскрава комедія жахів.
Але альбом «По ночам» — річ. Особливо пісеньки «Таблетка» і «Москва-Махачкала». Після однієї нервової роботи мене майже до сентиментальних сліз пройняло в «Таблетці» — «Мне ж ведь много не надо, мне бы только душевный покой обрести, сколько ж можно, ребята, против ветра греБсти». Це «б» розчулювало.
Але перейдемо до розповіді про самі концерти.
ВЖИВУ
Найк Борзов прибув, спізнившись на годину. І вирішив до того ж трохи поспілкуватися з телевізійниками. Такий собі невеличкий зірковий синдромчик: сидить напівочманіла людина, але щойно починають дзижчати камери, відразу оживає й посміхається. Посмішка — привабливо-сором’язлива, зовсім не хуліганська, як можна було б подумати.
Волосся Борзова зачесане назад, трохи підфарбоване, але небагато, навіть не зрозумієш, чи сивина це, чи освітлення. Ріденька борідка і, повторюся, сором’язлива посмішка з ямочками. Джинси, кеди, срібний джемпер та срібний ланцюжок. Срібний Принц рок-н-ролу.
Телебачення наше мудрило в дусі: ось ви, ось ми, нарешті ви приїхали, а потім поїдете, були ви панком, стали «мейнстрім»... Двадцять хвилин пустоти.
Але ось уже й сам концерт. Початок — «забійний».
«Верхом на звезде» він досить швидко розігрів публіку. Далі — нові речі з непростими аранжуваннями. Основне навантаження на синтезатори та соло-гітару. Якийсь медитативний рок, загалом схоже на скарги самотньої електричної волинки. Загальна шорсткість звучання «вживу» додавала певного шарму. Звукорежисер свою справу знає. От якби тільки вокал голосніший. Тому на перший план виступив ударник, бив від душі. Його яскраво-червона футболка, здавалося, розжарилася від старань. Синтезатор чимраз більше забирався на нью-ейджеві, всесвітні висоти, хоч і без далекого відриву від землі. Сита вечеря під зоряно- літнім небом!
Тільки-но народ почав відчувати в собі підіймання бульбашок музичного екстазу, Борзов, відспівавши «Лошадку», зник... Концерт тривав рівно півгодини. Навіть Елвіс Преслі, плакат якого висить за сценою, докірливо подивився в спину Найка. Тільки шість пісень! Добре, але мало. Прелюдія чудова, але де саме кохання? Надихнути та покинути. Ніби Борзов, а лінивий...
Наступного дня виступали «Запрещенные барабанщики». Вони як пунктуальні громадяни з’явилися за десять хвилин до початку та рівно о 22:00 шоу понеслося. Одразу з «Убили негра».
Лисий Півторипавло спочатку сором’язливо не знімав капелюха, але щойно драйв дійшов до точки кипіння — головний убір було відкинуто. До того ж підійшов новий хіт — «Котовский». А Вітя, звісно, асоціює себе з легендою Громадянської. Він там герой, який «лысиной сверкал на солнце». Тому й командир «ЗБ»продемонстрував себе у всій красі.
Узагалі його обличчя гіпнотичне. Щось у ньому від Фантомаса, але водночас воно добре й іронічне, як у Залізного Дроворуба. Є в ньому і щось радянське: якісь риси ідеалістичної «віри в світле майбутнє», злегка розмиті горілкою. (Це, безумовно, моє «художнє сприйняття» лідера «ЗБ», близьке до образів його «мужиків» з пісні «Голод». Це про голод у Бангладеші, а «слава Богу, у нас пока ничего подобного не наблюдается, если нечого есть мужикам — поллитровочка приобретается. А раздавят ее мужики и пойдут чесать мужики — про то что голод...»)
Вітя був одягнений у синю футболку з довгими рукавами, позначеними збоку білими смугами. Плюс — стильні широкі підтяжки. Щось середнє між американським модерном та радянським ГТОшником. Ось такий він складний цей Півторипавло.
Крім співу, він примудрявся грати по черзі на двох інструментах: на синтезаторі й ударнику. Правою рукою брав блюзові акорди («розгойдував» мелодію), затиснувши лівою барабанні палички під пахвою. А потім більше зосереджувався на ударнику. Та так Півторипавло (хоч скільки б я писав це прізвище, стільки кайф ловлю) славно одного разу приклався, що барабан із гуркотом злетів на підлогу. От хлопець-зух!
Вітя своєрідно привітав жінок із 8 Березня — піснею «Человек-амфибия». Там дівчинку з дитинства дражнили за ластовиння й окуляри, тому вона стала терористкою. Опісля соліст доброзичливо звернувся до аудиторії: «Хочете щось замовити — кричіть». Я прокричав «Таблетку» давай!» І негайно її отримав.
Віктор не розподіляв пісні спеціально: спочатку хіти, потім менш популярні речі, щоб аудиторію тримати максимально до кінця вечора. Він коректував програму просто за замовленнями. Ось що означає клубний ветеран!
Повільну композицію, присвячену коханій жінці в залі, він заспівав з інтонацією Вахтанга Кікабідзе (ось вона — «світла віра»!) Старомодно, але щемливо. Рефреном повторювалися слова: «А у нас глаза на морозе слезятся, настоящим мужчинам настоящие женщины снятся».
З «морозу» «Барабанщики» перемістилися на Кубу, разом зі своєю знаменитою композицією «Куба рядом». Від її курортно-сонячного заряду в клубі подуло тропічною спекою, підігрітою додатково геройством Фіделя.
У творчості «ЗБ» химерно переплелися безліч ритмів. Вони вміло вплітають їх у різну мелодику: від репа до самби. Всі учасники «ЗБ» (хто не знає) — професіональні барабанщики. Під час концерту безпосередньо барабанять аж троє. Виходить навіть афро-американський ухил, у бік «тамтама».
На цьому тлі особливо веселить блатний, ростовський колорит сюжетів. Якісь розбірки, гоп-стопи тощо. Але самоіронія та високий, близький до джазового звучання, рівень не дозволяють «ЗБ» перейти межу, щоб виявитися в діапазоні слухачів «Шансона». А загальні рекомендації на зразок: «Очень трудно жить на свете, если ты с утра не пьян, а вокруг макаки эти на планете обезьян» — можна зарахувати до обстановки і ринку, й офісу. «Людям це близьке».
У останній день зими «Запрещенные барабанщики» прискорили процес відлиги. Віктор на біс проспівав «Котовского». У цьому свіжому хіті переплавлені народна (як у козацьких гімнів!) ритміка з гітарними вставками в стилі вестерн. Щось близьке до вже призабутого хіта «Полный Щорс» «Манго-Манго» (до речі, ця культова стьоб-група буде в «Докері» якраз на День Гумору — 1 квітня. Чудова нагода пригадати!) А Котовський — це (читай Півторипавло) «командир удалой с чистой бритой головой, бессарабский Робин Гуд, джентльмен и баламут». Наприкінці отаман «ЗБ» освідчився в коханні Києву, Україні, місцевим жінкам і пообіцяв приїхати «...хоч би навесні». Потім, подумавши, додав: «Або влітку, або взимку». І після паузи: «Або восени».
Коротше, «Запрещенные барабанщики» можуть звалитися на голову протягом усього року. Ніхто не проти. Якісна група, якісна програма, якісна робота. Усе збіглося!
