Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Кожен – коваль свого щастя, але не за рахунок іншого

8 жовтня, 1999 - 00:00

Пропонуємо вашій увазі лист ще одного учасника конкурсу для студентів — киянина Ігоря Лаптєва. У ньому, як і в багатьох інших відповідях, йдеться про відповідальність молоді перед майбутнім, про її реальну участь уже сьогодні у творенні цього майбутнього. Роздуми ж Ігоря про старше покоління деякою мірою продиктовані юнацьким максималізмом, проте не позбавлені певної розважливості. Нагадаємо, що наш конкурс триває, тож чекаємо на нові листи.

Добрий день, вельмишановна редакціє!

Регулярно читаю вашу газету. «День» — єдине щоденне видання європейського рівня як за змістом, так і за оформленням. Приємно бачити серед низки відверто бульварної преси солідну газету. Добре, що ви проводите конкурси й на політичні теми.

1. У чому, на вашу думку, полягає формула успіху України в ХХI столітті?

На мій погляд, формула успіху України полягає в утворенні суспільства, де влада залежала б від громадян. Громадянин може й повинен бути ковалем власного добробуту, а влада не повинна заважати та нав'язувати своє керування. Вона має служити інтересам тих, хто її обрав, тобто пересічних громадян. Сьогодні ми бачимо, що нинішня влада, яка служить інтересам невеликої купки громадян, ігнорує право більшості жити на належному рівні. Тобто в нас влада існує окремо від громадян, та ще й нав'язує ті умови, які вигідні їй, хоча мусить бути навпаки. Отже, вихід з цього становища бачиться в зміні нинішньої влади.

Але зміна влади має пройти так, щоб не допустити в нову владу «колишніх». На нашу біду, в Україні зі здобуттям незалежності залишилася при владі «стара гвардія», і сьогодні «маємо те, що маємо». До речі, це слова одного з них. Сумно, але ми вчимося не на чужих, а на своїх помилках. Але, думаю, сумні часи закінчаться 31 жовтня, і нарешті настануть позитивні зміни. Кожен — коваль власного щастя, але, хочеться додати, не за рахунок іншого.

2. Що мають робити молоді люди, щоб Україна наблизилася до сучасних європейських стандартів політичного, економічного та соціального життя?

Молодь, на мій погляд, має творити майбутнє й для цього повинна рішуче діяти. Молоді потрібно наполегливо працювати, вчитися. Потрібно створювати конкуренцію, коли все залежить від власних сил та знань. Сьогодні влада, на жаль, не зацікавлена в ініціативних та освічених спеціалістах, бо вони підтримують зміни, а нинішню владу влаштовує сьогоднішній стан. Тут доречно навести слова з пісні В. Цоя «Перемен! Требуют наши сердца...»

3. Які риси нашого народу «стоять на заваді» просуванню України в ХХ I століття?

Думаю, це в першу чергу страх будь-яких змін. Все-таки багато років люди жили у відносній стабільності. І тому вони підсвідомо вважають, що зміни будуть тільки негативні, — і мають на те певні підстави. Впевненість, що влада діє завжди правильно, — і так повинно бути. Ще одна властива риса — це надія на допомогу держави, несприйняття ідей молодих. Все це, я вважаю, залишилося ще з радянських часів. І все ж не треба говорити, що саме через старше покоління Україна не може увійти в наступне тисячоліття. Врешті-решт усі нації проходили процес становлення. У кожної нації своя ментальність, свої особливості. Наша країна подолає перешкоди на шляху в майбутнє, тому що старше поління не зможе зупинити плин часу — доведеться все ж поступитися «лижнею» більш спритним, молодим і покластися на лідерів. Як у командній гонці у велоспорті, лідер постійно змінюється, і якщо він довго не міняється, команда приречена на поразку. Маю надію, що на нас це не чекає.

З повагою,
Ігор ЛАПТЄВ, студент
Київ
Газета: 
Рубрика: