Громадська організація «Європейська дослідницька асоціація» поцікавилася, за рахунок яких фондів існує сучасна середня освіта в Україні. Відомо, що наша освіта постійно недофінансовується. За даними комітету Верховної Ради з питань науки й освіти, на утримання одного учня в бюджеті 2014 року закладено 8,8 тисячі гривень при потребі від 9,5 до 15 тисяч. Те, чого не вистачає, перекладається на плечі батьків.
У січні та лютому цього року експерти методом онлайн-інтерв’ю (респондент самостійно заповнював анкету через Інтернет) опитали понад 350 батьків школярів, які навчаються в ЗОШ. Дібрали людей, які проживають у містах із населенням 50 тисяч у чотирьох регіонах: Центральному, Східному, Західному та Південному. Питання стосувалися діяльності фондів — класних і шкільних. Фахівці оцінили, скільки грошей батьки віддають на підтримку шкіл, а також чи зацікавлені вони зробити готівкові потоки більш прозорими та підзвітними.
Отже, середня сума по Україні, яку батьки щороку виділяють на фонди школи, — 800—900 гривень. Збирання грошей до класних і шкільних фондів є надзвичайно поширеним: 91% батьків визнали, що в школах, де навчаються їхні діти, є такі фонди. Половина опитаних вважає, що створення фондів у школах є нагальною потребою, а 33% переконані, що через створення таких фондів держава просто перекладає з себе відповідальність на самих громадян.
Згідно з результатами, класні фонди здебільшого використовують на ремонт класів (на це вказали 79% опитаних), придбання технічних засобів і обладнання (51% опитаних), засоби для миття й засоби гігієни (49%). Крім того, гроші класного фонду йдуть на подарунки вчителям (45% респондентів) і придбання додаткових підручників (43%). Гроші, зібрані до шкільного фонду, за свідченням 94% опитаних, використовують на ремонт шкіл. Про вступний внесок при зарахуванні до школи згадали 14% опитаних батьків, при цьому 16% із них зізналися, що віддавали гроші безпосередньо директору школи.
Тільки 14% опитаних батьків сказали, що шкільні фонди в їхніх школах зареєстровано як благодійні фонди, а 3% — як громадські об’єднання чи громадські організації. 65% респондентів узагалі не змогли відповісти на запитання щодо юридичного статусу шкільних фондів, а 40% батьків не цікавляться тим, як зробити шкільні фонди більш прозорими й підзвітними. І тільки 2% респондентів знають про нормативні акти й рекомендації щодо створення шкільних фондів.
Також близько 20% респондентів не замислювались над легалізацією функціонування класних і шкільних фондів. Рішення щодо суми, яку слід сплатити до шкільного фонду, ухвалює батьківський комітет або батьки на зборах (43%). Водночас 42% опитаних батьків зазначили, що рішення про те, яку суму грошей потрібно зібрати для наповнення шкільного фонду, приймає шкільна адміністрація, а інколи — саме директор школи. Найпопулярнішим способом звітності про витрати коштів класного фонду стає звітування представників батьківського комітету на зборах про статті й обсяги витрат (80%).
Світлана ГОРНА, керівник експертної ради ГО «Європейська дослідницька асоціація»:
— Тільки 20% наших респондентів сказали, що в школах діють благодійні фонди чи громадські організації, які мають банківські рахунки, які підзвітні, й у цивілізований спосіб ці фінансові протококи регулюються. Це легітимний обіг коштів. У інших випадках кошти циркулюють як готівка. Чи це багато, чи мало — залежить від школи. Директори шкіл сказали, що ці 8,8 тисячі гривень, закладені в бюджет на кожного учні 2014 року, — це не ті гроші, що йдуть до школи. Бо там лише включено різні видатки із міністерств та інстанцій, що забезпечують шкільну освіту. Тобто директори нам не могли назвати чіткої суми, яка йде на кожного учня. Це — 10% від державного фінансування. Поки що сільські школи ми не зачіпали. Десь може здатися, що це багато, десь — що мало. Є батьки, які кажуть, що в шкільні фонди платять дві тисячі гривень на рік. Я вважаю, головне — що батьки включилися, бо без фінансової допомоги школа існувати не може. Просто фонди повинні набути легалізованої форми. Навіть якщо ми закриємо всі тіньові схеми, все одно школа не матиме того, що їй необхідно мати. Тому ми бачимо, що ремонти, обладнання шкіл, підручники — за рахунок батьків. Держава сама неспроможна забезпечити сучасну школу на сучасному рівні.
Можливо, в цьому є соціальна несправедливість, але ми вже по-іншому живемо. Тому маємо думати по-іншому: патерналістської системи вже не існує, треба самим долучатися до всього, що відбувається. За радянських часів підприємства брали під опіку школи, й це давало багато корисних для школи речей — тих, які не могла зробити держава. А ми зараз стоїмо однією ногою в Радянському Союзі — безплатне навчання, безплатне харчування, безплатні підручники, а другою — вже в іншому соціальному ладі. Тому нам із цим треба щось робити: батьків слід долучати. Якщо ж говорити про спонсорську діяльність, то підприємства, банки, різні установи могли б допомагати школам через фонди. Також можна шукати інші можливості наповнення благодійних фондів.
