Наслідком отриманої освіти далеко не завжди є освіченість людини. Очевидно, це стосується будь-якої вітчизняної освіти — середньої, професійно-технічної чи вищої, дипломи про яку нині має половина молодих людей України. Про цю проблему довго можуть розповідати роботодавці, бо щось не так у нашій системі освіти, коли щороку українські виші дають дорогу у світ приблизно двадцяти п’ятьом тисячам молодих людей і при цьому, за даними державних служб зайнятості, кожен третій клієнт фахівців цих служб має вищу та неповну вищу освіту.
— Економіка ставить вимоги системі освіти України, але якщо система освіти розвивається за власними законами, виникає низка запитань. Наприклад, чому при достатньому державному фінансуванні 6% ВВП, що становить більше, ніж у країнах Європейського Союзу, система подає сигнали про хронічну нестачу коштів, про низький рівень зарплат викладачів, про зношеність основних фондів? Або чому при кількості вишів, які існують в Україні (900), ми не можемо похвалитися інноваційними проривами? — цікавиться Олена Осінкіна, інформаційний аналітик центру «Бест».
Відповідь на поставлені питання потрібно давати негайно, адже не можуть освіта та економіка існувати самі по собі, наслідки помітні вже зараз. Тому, аби почати грунтовний аналіз ситуації, компанія СКМ, Фонд «Розвиток України» та Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провели пілотне соціологічне дослідження «Компас», склали рейтинг українських вищих навчальних закладів за рівнем задоволеності освітою. Слід зазначити, що це тільки перший крок у системі вивчення ринку праці, пропозицій, які дають вітчизняні ВНЗ, та запитів роботодавців. Причинами проведення цього дослідження організатори назвали дефіцит кваліфікованих кадрів та розрив між потребами ринку та рівнем освіченості випускників.
Методику, за якою оцінку «Компасу» пройшли 228 вітчизняних навчальних закладів ІІІ—ІV форми акредитації, створили спеціально, і вона пройшла оцінку Міністерства освіти та науки України та Світового банку. Ця методика включала повну характеристику вишів, оцінку навчального закладу студентами, оцінку випускників, а також оцінки експертів та, що найважливіше, роботодавців. За словами соціологів, оцінки, які давали вишам роботодавці, є найбільш цінними та об’єктивними. Таким чином дані, отримані після комплексу досліджень, включають оцінку відповідності освітніх послуг до потреб ринку праці, загальну оцінку ВНЗ випускниками та студентами, а також експертну оцінку кожного з ВНЗ.
— У травні — червні цього року ми проводили опитування методом особистого та телефонного інтерв’ю. Робили ми це за допомогою електронної пошти та онлайн-опитування загалом приблизно 1200 респондентів. Головними тут були два компоненти: думка випускників, які після закінчення ВНЗ опинилися перед вибором місця працевлаштування, та роботодавців, які висувають свої вимоги до рівня знань і навичок потенційного працівника. Зауважу, що ми провели опитування приблизно двохсот роботодавців, представників найуспішніших компаній України. У свою чергу експертів ми поділили на дві групи: ті, які мають інформацію про працевлаштування молодих спеціалістів, представники Державного центру зайнятості України (157 осіб) та фахівці з добору персоналу (103 особи) з усіх областей країни. Також серед експертів були представники Світового банку, Академії педагогічних наук та Конфедерації роботодавців України, — розповів Володимир Паніотто, генеральний директор КМІСу.
Разом із тим малоінформативними, на думку соціологів, були відповіді студентів. Як вважають експерти, відповіді були «не зовсім адекватними загальній ідеї дослідження. Система оцінки готує деякий продукт, який мають оцінити роботодавці»: задоволеність чи незадоволеність навчанням не відображала реальної картини, яка склалася в конкретному ВНЗ. Студенти більше говорили про забезпеченість їхнього рівня вимог у процесі навчання (закономірно, що в столичних вишах рівень вимог студентів вищий за рівень вимог їхніх колег у провінції).
Зробивши висновок із великої кількості думок, дослідники відобразили задоволеність освітою випускників та роботодавців за такими напрямами: економічні та інженерно-технічні спеціальності, правознавство, інформаційні технології (ІТ), архітектура, будівництво. У результаті сформувалися аж три рейтинги: загальний для всіх українських ВНЗ, за напрямами підготовки та регіональний.
Тож перше місце найкращої п’ятірки українських вишів розділили Київський національний університет ім. Тараса Шевченка та Харківська національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. Другу сходинку посіли Національний університет «Києво-Могилянська академія» та Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут». На третьому місці три виші: Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана, Київський національний університет внутрішніх справ та Київський національний університет будівництва та архітектури. На четвертому та п’ятому місцях, відповідно, Київський національний торгово-економічний університет та Донецький національний університет. У регіональному рейтингу перше місце на заході дісталося Національному університету «Львівська політехніка», у центрі країни — Національному університету ім. Тараса Шевченка, на півдні — Дніпропетровському національному університету, а на сході — Юридичній академії ім. Ярослава Мудрого.
— Звісно, проводити такі рейтинги не новинка, а загальноприйнята міжнародна й українська практика: у світі давно проводяться всесвітні рейтинги (найбільші — в США, Німеччині, Китаї), а в Україні — національні. Проте більшість із них спрямована на оцінку рейтингу ВНЗ, якість академічної підготовки студентів та відповідність характеристикам, які необхідні для отримання акредитації. Загалом метою таких рейтингів є оцінка процесу, а не результату. До того ж, у деяких не враховується думка випускників, у деяких — роботодавців... Наступне наше дослідження ми плануємо провести в листопаді цього року, аби до травня — червня студенти отримали рейтинг вітчизняних ВНЗ, — уточнила менеджер проектів компанії СКМ Наталя Кривуліна.
Експерти зауважують: рейтинг — це початок, адже головне завдання не ранжувати університети, а «поставити перед суспільством питання подальшого розвитку та селективного відбору навчальних закладів». На думку дослідників, питання: «Чи потрібно взагалі отримувати вищу освіту, перед цим переглянувши, зокрема, те, як ВНЗ фінансується?» — риторичне чи питання майбутнього.
КОМЕНТАР
Максим СТРІХА, заступник міністра освіти та науки України:
— Так вже повелося, що люди у всьому намагаються запровадити певну змагальність, визначити певну ієрархію. Рейтинг університетів — це винахід не український, провідні західні рейтинги робляться, як правило, комбінованими. Це певні об’єктивні показники, наприклад, кількість наукових публікацій, чисельність студентів чи результат їхнього працевлаштування, водночас беруться до уваги й експертні оцінки. На основі цього формується декілька найвідоміших рейтингів університетів. На жаль, мушу сказати, що наразі українські університети в цих рейтингах відсутні, що, на мою думу, є відображенням не лише їхнього об’єктивного рівня. Очевидно, вони — не гірші від багатьох університетів, які входять до цих рейтингів. Але річ в тім, що експерти, які роблять оцінювання, не знають цих університетів. Що стосується українських рейтингів, то вони є різними. Ті, до яких було причетним наше міністерство, складалися як результат дуже складної системи балів: оцінюються всі аспекти університетської діяльності (навчальної, наукової, забезпеченість викладачами і площами для ведення навчального процесу тощо). Є інші рейтинги, які є результатом експертних опитувань якогось кола оцінювачів. Я далекий від того, щоб вважати навіть найкращий рейтинг цілком об’єктивним. Водночас, якщо можна сперечатися щодо 20-го чи 40-го місця, то лідерів ці рейтинги виявляють чітко, й ні в кого не виникає сумнівів у тому, що кращими технічними університетами є Київський і Харківський політехнічні університети чи що серед аграрних університетів провідне місце посідає Національний аграрний університет. Рейтинги в цілому є річ достатньо корисна, хоча абсолютизувати їх не можна. Добре, що одні ВНЗ вони спонукають боротися за вищі місця, а ті, що опинилися на горі, — підтримувати позиції, боротися за них. А це річ цілком позитивна.
ДО РЕЧI
Опубліковано світовий рейтинг вишів. Без українських
Четвертий за рахунком рейтинг був створений працівниками американської газети Times Higher Education (THE) та компанії Quacquarelli Symonds (QS), що спеціалізується на освіті за кордоном. Опитувалося 2300 роботодавців та понад 6300 викладачів, яким було заборонено голосувати за власні виші, повідомляє ВВС. Перше та друге місця посіли американські Гарвард та Йєль, третє — Кембридж, четверте — Оксфорд. Більшість позицій в першій десятці та сотні рейтингу посідають британські та американські університети (п’ятий — Каліфорнійський технологічний інститут, потім — Імперський коледж (Лондон), за ним — Університетський коледж (Лондон), далі — Чикагський університет, за ним — Масачусетський технологічний інститут та Колумбійський університет). «Фонди одного лише Гарварда дорівнюють за розміром сумарним річним прибуткам всього британського університетського сектору», — каже редактор Times Higher Education Анн Мроз.
Рейтинг враховував шість критеріїв, за якими ранжував навчальні заклади, наприклад, кількість іноземних студентів та співвідношення працівників та студентів. Українські університети до рейтингу не потрапили. Водночас, представник російського Московського державного університету (МГУ) заявив, що рейтинг не відповідає дійсності через те, що в укладачів недостовірна початкова інформація, наприклад, щодо кількості іноземних студентів. А це знизило місце МГУ принаймні на 60 пунктів. Проте потішити своє самолюбство росіяни зможуть вже скоро. У червні 2008 року МГУ замовило компанії «РейтОР» скласти рейтинг вишів СНД. Ознайомитися з новим рейтингом можна буде в кінці листопада. У ньому беруть участь 12 українських університетів.
