Чи часто ми замислюємося над тим, у чому причини наших історичних поразок, адже багато разів втрачали незалежність? Чи не полягає одна з них у тому, що правляча еліта України не вирізнялася одностайністю в необхідний момент. Тому і мала нищівні поразки. Так було при Богданові Хмельницькому і після нього, коли країна занурилася в руїну. Нічого не навчив історичний досвід і учасників національно-визвольної боротьби на початку ХХ століття — розбрат між українськими політиками і лідерами призвів до перемоги більшовиків.
Мабуть, вперше в історії України її правлячу еліту, а також само суспільство зуміла згуртувати зовнішня загроза, що нависла над незалежністю і суверенітетом, — російська агресія, анексія Криму і вторгнення на Донбас. Трагічні події пам’ятного 2014 року продемонстрували небачений досі підйом патріотизму, який зміг об’єднати добровольців і волонтерів, а також вселив упевненість у своїх силах керівництву України.
Цікаво, що епіцентром опору агресії тоді став не стільки Київ, скільки Дніпропетровськ, який до цього багато хто вважав чи не потенційною столицею Новоросії. Саме у місті на Дніпрі почали формуватися добровольчі батальйони, які дали жорстку відсіч наступу сепаратистів з Донбасу. Не секрет, що їх створенням, екіпіровкою і постачанням займалася команда губернатора Ігоря Коломойського, призначеного на цю посаду в березні 2014 року. У розпорядження добровольців передавалися навіть інкасаторські машини ПриватБанку, аби забезпечити бійців хоч якоюсь броньованою технікою і транспортом. На кошти, які вносили місцеві бізнесмени до Фонду оборони країни, купувалася уніформа, берці, бронежилети, кевларові каски, радіостанції та оптичні приціли. Після перших успіхів добровольчих батальйонів в Україні і навіть за її межами заговорили про «приватну армію» Ігоря Коломойського, який з метою зміцнення оборони запропонував об’єднати під своїм керівництвом декілька областей. Так чи інакше, але можна без перебільшення сказати, що українська державність на той момент багато в чому встояла завдяки форпосту на Дніпрі.
КОЛИ НОМЕР ГОТУВАВСЯ ДО ДРУКУ, «ФЕЙСБУК» МІСЬКОГО ГОЛОВИ ДНІПРА ПРИНІС ДУЖЕ СИМПТОМАТИЧНИЙ ЗНІМОК
Зрозуміло, один Ігор Коломойський навряд чи впорався б з таким нелегким завданням без міцної команди, значну роль у якій зіграли його заступники — Геннадій Корбан, Борис Філатов і Святослав Олійник. У той момент багатьом здалося, що Україна отримала нову генерацію політичних діячів, які зможуть захистити її інтереси не лише на регіональному, але і на державному рівні. Тим паче, що дніпропетровці почали формувати політичну партію під назвою «Українське об’єднання патріотів — УКРОП».
Вочевидь, цей крок викликав чималу тривогу у чиновників Києва. Вони і без того пильно спостерігали за зростанням популярності дніпропетровської команди, яка мала в своєму розпорядженні не лише фінансові ресурси, підтримку добровольців і волонтерів, але й масову симпатію українських виборців. Всього лише через рік цілком успішну і ефективну команду Коломойського несподівано... відправили у відставку. Час для вирішального удару, ймовірно, теж було вибрано невипадково — в період місцевих виборів, коли по регіонах України почали формуватися первинні організації і депутатські фракції партії УКРОП. Затримання і арешт лідера партії — Геннадія Корбана — стали тією точкою неповернення, за якою на перспективному політичному проекті був поставлений жирний хрест. Відомого бізнесмена не лише усунули від керівництва партією, але і спробували дискредитувати в очах громадськості.
Багато в чому тодішня влада досягла успіху, але найгіршим було те, що посіяти зерна конфлікту вдалося і в самій дніпропетровській команді. Згадуючи ті події, нинішній мер Дніпра Борис Філатов нещодавно заявив, що його конфлікт з Ігорем Коломойським почався саме тоді, коли Геннадій Корбан опинився в СІЗО. Захищати свого друга і соратника Борису Філатову, на той момент народному депутатові України, довелося практично одному. Подробиці тих подій ми, ймовірно, дізнаємось лише з мемуарів, якщо вони будуть написані й опубліковані. Масла у вогонь, за традицією, підливали близькі до влади ЗМІ, які смакували деталі, виносячи на широке обговорення будь-які, навіть найменші, вислови Коломойського і Філатова щодо їхніх стосунків. Не секрет, що і той, і інший говорять дотепно і за влучним слівцем до кишені не полізуть. Так почалася ескалація «обміну люб’язностями» в інтернеті і соцмережах, які смакують всі кому не лінь.
Приводом стали не лише особисті стосунки або розставляння сил у дніпровській мерії, яку Борис Філатов очолив восени 2015 року. З часом конфлікт поширився і на більш серйозні теми — такі, як дніпровський аеропорт, який знаходиться у сфері інтересів Ігоря Коломойського, а також Центральний міст, за ремонт якого взявся мер Дніпра Борис Філатов. Якщо перша тема домінувала в період президентства Порошенка, то друга стала розкручуватися вже за президента Зеленського. Новий глава держави вже під час першого візиту до Дніпра запропонував укласти парі з міським головою, де ставкою виявилася «добровільна» відставка Філатова. Коли міст було здано у визначений термін, підняли тему недоробок і запросили до прокуратури співробітників мерії, а також підрядників. На завершення всього цього канал «1+1» показав шокуючу передачу про ремонт Центрального моста. «Тут, нещодавно, один телеканал вирішив зняти страшне кіно про міст і навіть шукає статистів. Нас усіх може чекати час дивних історій. Якщо хлопчик Боря заговорить, системно і з документами за 15 років, то у когось може почати висипатися борода», — написав Філатов у соцмережі. Колишнього соратника, чий вплив нібито сильно перебільшують і вважають «ляльководом», мер називає «продавцем повітря».
Зараз важко передбачити, чим закінчиться «президентське парі», яке глава держави Володимир Зеленський оголосив «продовженим» до остаточних висновків фахівців і правоохоронних органів. Але все ж таки не варто Президентові відсторонюватися від проблем регіону, і не тому що він із Кривого Рогу, а тому, що не можна створювати монополій. Мають бути правила для всіх.
Судячи з усього, жителів міста, що зіграло вирішальну роль у битві за Україну, тепер чекає битва за Дніпро — на дострокових місцевих виборах. Проте зараз у Дніпрі немає вже тієї консолідації, яка спостерігалася 2014 року. Навіть серед активістів, які раніше виступали єдиним фронтом, спостерігаються «разброд и шатания». Деякі з них готові підтримати «міську команду» Філатова, адже не можна не відзначити внесок мера у розвиток міста і надання йому нової динаміки.
Не секрет, що за час каденції Бориса Філатова до Дніпра стали набагато частіше приїжджати видатні закордонні діячі й дипломати. Ось лише декілька прикладів правильних ініціатив: перейменування однієї з центральних вулиць на честь В’ячеслава Липинського, бібліотека імені Джона Маккейна в Дніпрі, масштабний фестиваль Book Space і безліч інших міжнародних культурних подій...
Інші активісти дотримуються орієнтації на «обласну команду» на чолі зі Святославом Олійником. Першого заступника голови Дніпропетровської облради багато хто вважає найвпливовішим місцевим політиком, що зберіг хороші стосунки з Ігорем Коломойським з часів роботи в його губернаторській команді, або ще раніше.
Так чи інакше, але розстановка сил у Дніпрі та області тепер зовсім інша, ніж раніше. А розкол, що поглиблюється серед колишніх соратників, а також серед їх прибічників, може зіграти надалі злий жарт. Взаємні викриття і ущипливі визначення, які раз у раз з’являються в місцевих і центральних ЗМІ, можуть призвести до обопільної дискредитації і, як наслідок, до обвального падіння рейтингів, що не може не позначитися на результатах майбутніх виборів. Це і стане «могильним хрестом» на репутації колись потужної й єдиної команди, яка зуміла врятувати Україну, але не змогла забути образи, піднятися над особистими амбіціями і потиснути один одному руки. Невипадково у зв’язку з цим згадуються повчальні приклади з української історії. Читати яку, за точним визначенням одного з діячів Центральної Ради і Директорії Володимира Винниченка, неможливо «без брому».
Не можна відсторонено спостерігати і не можна давати знищувати своїх сильних, навіть якщо вони зовсім не «солодкі».
