«ЗА КНИЖКОЮ «ПОВЕРНЕННЯ В ЦАРГОРОД» МАЮТЬ НАВЧАТИСЯ У ШКОЛІ»
Ірина АЛОШНІНА, пенсіонерка, м. Кременчук Полтавської області:
— Ми з чоловіком купуємо «День» щодня! Читаємо вашу газету вже років сім і завдяки їй дізналися про ваші нові книжки. Зараз дочитую «Котел», або Справа без терміну давності», дуже подобається це видання. У книжці наводять деякі факти, яких я не знала, хоч і дуже уважно завжди слідкую за політичними новинами. Без сумніву, справа Гонгадзе не має терміну давності. На жаль, у нашому стотисячному місті дуже мало людей читають такі видання, і навіть мало хто про них знає. Звісно, я всім розповідаю про «День» і його проекти. Серед моїх улюблених авторів — Валентин Торба, Сергій Грабовський. Завжди із задоволенням читаю ґрунтовні статті Лариси Івшиної. А взагалі у мене вже ціла полиця книжок «Дня». Тут і «Сила м’якого знака», і «Дві Русі», і ваші новинки — «Повернення в Царгород», «Я — свідок», «Котел». «Повернення в Царгород» — взагалі книжка-підручник. Вона має бути підручником історії, і за нею мають вчитися у школі. Адже в нас уся історія була спотвореною, особливо наше — старше — покоління вивчало взагалі незрозуміло що, і ніхто зараз історії України до пуття не знає. А це дуже важливо. Я прочитала «Повернення в Царгород» з великим інтересом, як детектив, на одному подиху.
«День» ЗІБРАВ МАТЕРІАЛИ, ЯКІ БАЖАНО ЧИТАТИ ВСІМ»
Володимир ДАНИЛЕНКО, власник книжкового магазину, читач «Дня», Скадовськ:
— Коли «День» анонсував свої книжкові новинки, я знав, що мене обов’язково попросять їх привезти. Так і сталося із «Поверненням в Царгород». Щойно книжку можна було придбати, я замовив кілька екземплярів: для себе і в крамницю. Уже деякі забрали. Сам теж потихеньку читаю. Гадаю, що це видання і «Сила м’якого знака» чудово доповнюють одне одного за змістом. «Повернення в Царгород» — дуже актуальна книжка про нашу історію. «День» знову зібрав матеріали, які сьогодні бажано читати всім. Особисто мене захопили тексти про козацтво. Здається, якби держава підтримувала книговидання і такі проекти ще з 1990-х років, ми б не мали того безладу, що коїться зараз. Передусім — в людських головах, у нашому розумінні історичної і політичної ситуації. Та й війни, мабуть, не було б.
Ще не дуже близько познайомився із трьома іншими книжковими новинками. Просто не встиг, їх забрали люди. Замовляю ще — і вже тоді складатиму враження. Із заявлених тем, розумію, що більше хотів би познайомитись із книжкою Валентина Торби «Я — свідок» та Івана Капсамуна «Котел». Знаю і читаю цих авторів у газеті, тож хочу почитати й книжки.
«ЦЯ КНИГА – ДЛЯ ГЕНЕРАЦІЇ МОЛОДИХ УКРАЇНЦІВ»
Микола КУЛІНИЧ, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австралії:
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
— Сама поява такої книжки як «Повернення в Царгород» — вже подія для України! Історія має бути відкритою для всіх. Дуже важливо, що це робиться силами таких ентузіастів, які є локомотивом інтелектуальності в Україні.
Коли я спілкуюся з головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною, то навіть історія сприймається по-іншому. Є такий дар: бачити щось нове в речах, які вже замилили око і до яких людина просто звикла. Це — дар новатора, тобто — відчувати нове в старому. Це один із найрідкісніших дарів, які тільки можуть бути в людини.
Іноді називають праці «науковими розвідками». «Повернення в Царгород» — це не тільки більше, ніж «розвідка», але й більше, ніж книга. Це — явище у нашому суспільстві. Для України це видання заповнює велику «пробоїну» в суспільній думці. Можна тільки подякувати Ларисі Олексіївні й усім ентузіастам, які долучилися до видання та поліграфії цієї книги. Вона оформлена у візантійському стилі, її приємно взяти до рук.
Я радий, що ми повертаємося до такого видання. Ця книга з «Бібліотеки «Дня» вже не інформаційний ресурс. Її не можна просто взяти і за кавою вранці прочитати нашвидкуруч. Вона потребує підготовки, настрою, часу. А це — велика цінність в наших умовах. Щоб прочитати, я маю мобілізуватися, розрахувати свій час.
«Повернення в Царгород» — це доробок навіть не для мого покоління. Я належу до тих людей, які бачили історію як надбання попередніх поколінь. Ця книга — для генерації молодих українців, які мають загострену потребу в своїй історії. Це покоління відчуває і потребує осмислення своєї історії. Це вкрай важливо, оскільки тільки так, знаючи свою історію, нація може сформуватися і консолідуватися.
«УПОРЯДНИКИ ЗБІРКИ ПРОПОНУЮТЬ ПОДИВИТИСЯ НА МИНУЛЕ НЕ ЛИШЕ З ТОЧКИ ЗОРУ ПРОТИСТОЯННЯ, А Й З ПОГЛЯДУ БУДЕННОГО ЖИТТЯ»
Дмитро КАЗИМИРОВ, відповідальний секретар збірника наукових праць «Розумовські зустрічі», кандидат історичних наук:
— Ця книжка не лише про повернення місця України в Європі і світі та позбавлення примітивних чорно-білих схем, що нам накидали ззовні. Вона висвітлює помилки, яких варто уникати тепер. Здавалося б, видання розповідає про вже давно відомі історичні події. Але вона спонукає до їх нового прочитання та переосмислення, перегляду стереотипів, що перекочували з радянської історіографії до масової свідомості сучасного українського суспільства. Наприклад, тривалий час до представників східного світу, турків і татар, формувалося ставлення як до історичних ворогів українського народу. Тому упорядники збірки пропонують подивитися на минуле не лише з точки зору протистояння, а й з погляду буденного життя, яке змушувало українських козаків та кримських татар до співіснування та допомоги в умовах хоч і багатої, але часом суворої природи Північного Причорномор’я. А також до союзів та спільних дій.
«ПОКАЗАНО ОДИН ІЗ АСПЕКТІВ, ЯКИЙ ОБ’ЄДНУЄ УКРАЇНЦІВ ТА КРИМСЬКИХ ТАТАР — СТАНОВИЩЕ ЖІНКИ»
Людмила ЧАБАК, директор проектів Сіверського інституту регіональних досліджень, кандидат філософських наук:
— Тексти, що вміщені до збірки, дуже різні. Вони по-різному читаються і сприймаються. Деякі — на одному диханні, інші потребують попередньої фахової підготовки та осмислення. Але всі статті стимулюють до дискусії, до виховання критичного сприйняття. Вони начебто заглиблюють читача в минуле, але одночасно тримають його в контексті сучасності, часом націлені на перспективу. Більше того, минуле та майбутнє тут тісно переплетені. Відчутне прагнення до поєднання історії та культури в сенсі їхнього впливу на життя. Книжка апелює до відчуття гордості за нашу історію — багатоманітну та яскраву. Показово, що йдеться не лише про історію України у вузькому сенсі цього слова, а й про історію інших народів, що населяли нинішні її землі, насамперед кримських татар. Зокрема, показано один із ціннісних європейських аспектів, який об’єднує українців та кримських татар — становище жінки.
