Цього року до Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» опановувати українську мову приїхали студенти з Німеччини, Польщі та Чехії. А загалом це вже дванадцята за ліком така школа. Про це «Дню» розповіла директорка МІОКу Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, яка, зокрема, зазначила, що вікових обмежень для слухачів не було і немає. «Йдеться про вікову категорію 18+. І всі наші навчально-методичні матеріали зорієнтовані на старшокласників, студентів і так далі», — каже Ірина Михайлівна. І додає, що в них були 70-ти і навіть 80-річні студенти: «За кордоном віку як такого до уваги не беруть — для них є нормою вчитися упродовж цілого життя. Це нікого не дивує. Вони прекрасно уживаються в групах. Ясна річ, що до нас здебільшого приїжджає молодь. Але ми не відмовляємо й старшим людям!».
До слова: не всі школи відбуваються саме у Львові. Кілька працювали на виїзді — в Казахстані й Аргентині. «Ми делегували за кордон викладача, який працював з групою тамтешніх студентів. Прекрасні стосунки залишилися і з одними, і з другими. Вони згодом були учасниками багатьох наших подій. Але нам, звичайно, хочеться працювати з представниками української діаспори, які вже втрачають мову, бо є третім чи навіть четвертим поколінням. Маю зазначити, що щораз більше стає людей, які хочуть відновити знання мови. Але найцікавіше нам працювати все ж таки з іноземцями — з людьми, які не мають етнічного українського походження. Чому? Та тому що саме через них, через знання ними української мови поширюється інформація про Україну в тих середовищах, де вони є».
Принагідно Ірина Ключковська згадує розмови з засновницею МІОКу Іриною Калинець. «Не раз ми говорили про те, що, поза сумнівом, важливо підтримувати українську діаспору, але ще важливіше підтримувати українську мову серед іноземців».
«СЕРЕД ЕТНІЧНИХ НІМЦІВ, НА ЖАЛЬ, ДУЖЕ СКУПІ ВІДОМОСТІ ПРО УКРАЇНУ»
Цьогоріч МІОК добирав країни, з яких запрошував студентів до літньої школи україністики. «Перша країна — це Німеччина, стратегічно важлива для нас країна. Що більше там буде про Україну відомо, то більше Україна виграватиме. Вони всі твердять про те (і ми про це знаємо, бо працювали і з Посольством України в Німеччині, і з різними центрами, також із суботніми та недільними школами), що серед етнічних німців, на жаль, дуже скупі відомості про Україну. Тому ми зацікавлені в тому, щоби приїжджали люди саме з цієї країни, довідувалися про нас, пізнавали нашу культуру і там поширювали ці знання. Всі, хто приїжджає сюди, всі закохуються в Україну, у Львів. Чому у Львів? Та тому що це — україномовне середовище. І вони всі про це говорять. Можна, звісно, поїхати в інше місто, щоби його подивитися, але вчитися потрібно тут! Тому що першу половину дня вони займаються в авдиторіях, а друга половина дня — це є так звані відкриті заняття (майстер-класи, навчальні екскурсії і так далі). Тобто вони виходять у середовище, де спілкуються українською на різних рівнях, що їм дуже допомагає. Й отаке поєднання дає в підсумку дуже добрий результат».
Також МІОК пропонує навчання й громадянам Польщі. «В нас є давні зв’язки з університетами Варшави та Кракова. До нас приїжджали люди з відділів україністики й етнічні поляки. Та й загалом Польща для нас також — немаловажна країна з урахуванням того, що там багато і наших людей. І дуже важливо, щоби правдиві знання про нашу мову і культуру були там. І, ясна річ, ніколи не відмовляємо студентам, які просяться до нас і вдруге, і втретє. І в нас і такі студенти є, наприклад — з Чехії. А Чехія для нас — особлива країна, бо знаємо, що в міжвоєнний період там був потужний осередок української культури і науки. Ми працюємо і з українцями, які живуть у цій країні, і з етнічними чехами».
А підсумувала Ірина Ключковська розповідь про літню школу україністики так: «Для мене проведення наших шкіл україністики «Крок до України» — це своєрідний барометр. Ми чітко відстежуємо: якщо зростає інтерес до України в зв’язку з тими чи іншими подіями, збільшується число тих, хто хоче приїхати вчити мову. (Чи, припустімо, з питань бізнесу. Мотивація різна.) Тільки-то спадає інтерес до України як до держави, число слухачів школи різко скорочується. А зараз ще є страх перед війною — ми від дуже багатьох про це чули».
ВРАЖЕННЯ
«БАЖАННЯ ВІДНОВИТИ СПРАВЕДЛИВІСТЬ»
Катрін ГЕРЦ, 58 років, перекладачка з російської, працює в сфері судочинства (Німеччина):
— Мене спонукало до вивчення української мови бажання відновити справедливість. Коли я як майбутній перекладач почала заглиблюватися в російську культуру, то побачила, що багато імен Росія собі привласнила й у світі видає їх як російських композиторів, художників чи письменників. Зокрема, Чайковського, Рєпіна та Гоголя. Оце, власне, й було поштовхом для вивчення української мови. Потім я познаходила людей, приміром — художника Михайла Демцю, письменників Юрка Прохаська, Любка Дереша та Андрія Куркова, яким роблю промоцію в тих середовищах, де живу. Йдеться про організацію виставок, лекцій, творчих вечорів. Також познайомилася з майстрами з Косова, привожу їх до Німеччини й організовую майстер-класи з різьби по дереву, з кераміки, з ліжникарства — і для дорослих, і для дітей. Крім того, виїжджаю з цими проєктами до Франції. Роблю це поза основною роботою — для мене це і хобі, і волонтерство водночас. Я відчуваю потребу захищати Україну, відновлювати історичну справедливість. А для цього потрібно знати мову.
«МИ ЗАРАЗ ЧИТАЄМО ТЕКСТИ ПРО ГОРИ, І ТАМ БАГАТО ТАКИХ СЛІВ, ЯКИХ Я НЕ ЗНАЮ НАВІТЬ ПОЛЬСЬКОЮ»
Станіслав ОРШУЛЯК, 22 роки, студент факультету україністики Варшавського університету (Польща):
— Про літню школу дізнався від своєї однокурсниці, що вже вчилася в МІОКу. І приїхав до Львова, бо хочу глибшого знання української мови, а тут створюють таку можливість. Тут можна два тижні спілкуватися з людьми, які добре говорять українською мовою. Крім того, нас тут дуже добре навчають. Курс — дуже інтенсивний. Це прекрасна нагода поглибити знання. Звісно, тяжко цілий день і слухати саму українську мову, і думати українською мовою, але це — дуже корисно, і мені подобається. Ми зараз читаємо тексти про гори, і там багато таких слів, яких я не знаю навіть польською. Тяжко мені давалося слово «злидні». Взагалі найважче запам’ятовуються слова старожитні або літературні, бо я ніколи ними не користувався. Але тепер я їх вивчив і матиму в ужитку. Щодо різного віку слухачів у літній школі... Моя мама, якій 50 років, вступила у Варшаві до університету, аби отримати вищу освіту. Свого часу не мала можливості отримати диплом, а тепер-от спромоглася — вивчає психологію. І мене особисто це не дивує — кожна людина хоче вдосконалюватися, і це нормально.
«ХОЧУ ОСВІДЧИТИСЯ ЛЬВОВУ — МЕНІ ТУТ ДУЖЕ ПОДОБАЄТЬСЯ»
Барбора НЕЄДЛIКОВА, 22 роки, студентка Університету ім. Томаша Масарика (Чехія):
— Я вже другий раз приїхала до літньої школи МІОКу, щоби вдосконалити українську мову. Мені тут дуже подобається — викладачі і навчають добре, і надають індивідуальний підхід (вчать саме того, що мені треба), і створюють загалом дуже добру, приязну атмосферу. Маю авдіонавчання, маю що читати, вивчаю й граматику. Навчаюся багатьом новим словам. Якщо щось не розумію, отримую персональну допомогу. Що попереду? Мені ще вчитися в університеті, в Брно, два роки, і я наразі думаю, чи стати перекладачкою з української на чеську, чи робити переклади сучасної української літератури. Можливо, перекладатиму для поліції та судів, але для цього ще потрібно буде здобути юридичну освіту... Хочу освідчитися Львову — мені тут дуже подобається. Зараз я у вас вчетверте, і, думаю, не в останнє.
