Від корона-кризи в Україні потерпають усі. І навіть якщо ви, на щастя, відчули незначні незручності або ж взагалі не зазнали збитків, то все одно кожен із нас переживає тривогу та невизначеність: а що ж буде далі?! Здається, що такий стан шириться так само, як коронавірус. Але попри те, що кризи та випробування трапляються постійно, однак щоразу в кожній з них є та проблема, що її, як нам видається, ми не можемо вирішити. І тому кожна криза стає особливою, тобто дуже «болючою» економічно, політично, психологічно для країн(и) і людей.
«День» зібрав історії людей, яким кризи в бізнесі та особистому житті принесли не лише біль, а передусім стали моментом цілковитого «перезавантаження» і трампліном для розвитку в житті. Тож далі — про те, чому варто пережити етап кризи, визнавати проблеми, але не втрачати надії.
«НЕ ЗНАЮ ІНШОЇ ФОРМУЛИ ЕФЕКТИВНОСТІ, КРІМ «ВІРИТИ І ДІЯТИ»»
Віталій ГОЛУБЄВ, журналіст, медіатренер, засновник Школи універсального журналіста, автор книг (м. Рівне):
— Я зумів пройти через три кризи, кожна з яких обернулась успіхом. Перша — «професійне вигорання» в 2006—2007 роках. Тоді я працював головним редактором мультимедійного ньюзруму: десятки людей у підпорядкуванні, окремий кабінет, помічниця у приймальні, службовий автомобіль з водієм і дохід, вищий за середньоринковий. Однак я відчував, що рухаюсь по колу. Навіть подорожі за кордон мене не радували.
Тоді я зрозумів, що потрібно знайти нову «гілку» в професійній діяльності — продовжувати займатись журналістикою, але в іншій якості. І я заснував Школу універсального журналіста, який на сьогодні є головним бізнес-проєктом, а тоді було швидше хобі. Я швидко «зловив кайф» від нього й почав усіляко розвивати.
А потім вдарила криза загальна — 2009 року. Мав побоювання, що молодь на Школу універсального журналіста ходити перестане, бо першим випускникам ми обіцяли працевлаштування і слова дотримали, а тут — самі почали скорочення, які вже тут вакансії. І я прийняв рішення переорієнтуватись на іншу цільову аудиторію — старшокласників. Переконував себе і всіх: у кризу багато на чому будуть економити, але не на освіті дітей. І проєкт пішов! А з дорослими, до слова, працював ще 7 років, і саме ті роки, а не докризові, виявились найуспішнішими.
Третя криза виявилась знов особистою, це 2013—2014 рр. З тодішніми подіями в країні це ніяк не пов’язано. Просто я вперся в стіну в особистому житті, навіть звертався за консультацією до психолога. Врешті застосував самим собою вигадану пораду: обговорити свою проблему з 10 людьми: не конкурентами, абсолютно з різних сфер, різного віку. Практично щодня мав зустріч по 1—2 години. Підсумком цього консалтингового марафону став... початок стосунків із майбутньою дружиною. За пів року ми одружились. І тоді я зрозумів, що зняв себе з енергетичного стоп-крану: заблокована особистими негараздами енергія знайшла вихід, пазл встав на місце. Відтоді я випустив 4 книги, став «Журналістом року» 2016 в Україні, спікером численних форумів, секретарем 19-тисячної Національної спілки журналістів України, консультантом Ради Європи... і щасливим татом трьох наших донечок — двійнят Олександри і Віталіни та дівчинки з особливими потребами Іванки, яка за прогнозами лікарів взагалі могла не народитися, а нині з Божою допомогою робить перші самостійні кроки і розповідає вірші напам’ять, але то вже інша історія...
Головне, що я виніс: кризи — як і їх подолання — в нас, в нашому мисленні. Я не знаю іншої формули ефективності, крім «вірити і діяти». А зараз... зараз працюю у звичайному режимі, бо організував працю так, щоб максимум її робити онлайн. Тільки «злетіли» публічні виступи. Проте я намагаюсь компенсувати це в онлайні. І останнє. З нового року я остаточно пішов у «вільне плавання», звільнившись із роботи за наймом. Вирішив: саме зараз — ідеальний час розвивати власну справу. Усім бажаю оптимізму і здоров’я!
«ОЖИВАЄМО ПІСЛЯ МОРАЛЬНОГО ЗАСТОЮ»
Юлія ЄВСЄЄВА, власниця Hermes Resort Hotel (м. Трускавець, Львівська область):
— «Доброго дня! Я — екскурсовод Львівського бюро подорожей та екскурсій Євсєєв Володимир Олександрович. Сьогодні я організую для вас чудову прогулянку «Вулицями старого Львова...» — саме так починав свої екскурсії мій батько. У вільний від основної роботи час він проводив екскурсії містом, возив групи по замках Львівщини, на скелі Довбуша, а у відпустці супроводжував групи туристів по всьому СРСР. На початку 90-х тато відкрив Трускавець для бізнесу: з початком підприємницької діяльності звільняється з основного місця роботи і відкриває власну фірму.
Однак не все було просто і легко... Нам також прийшлося пройти через випробовування, глибокий пошук особистості і віри на шляху до успіху.
«Євсей-Гермес» — що це за назва?! Ми, родина, не розуміли і не підтримували його... А він вже тоді, мабуть, інтуїтивно, почав позиціонування бізнесу через бренд: з’єднав земне і духовне. Він заклав в основу діяльності найкращі принципи людських стосунків, віддавши їх під покровительство одному з богів. Вважається, що Євсей — благочестивий, відповідальний, чесний, добрий, стриманий та вірний; той, що вміє розуміти, прощати та сприймає людей такими, які вони є. А Гермес — покровитель шляхів та подорожуючих, бог торгівлі та прибутку. Хто знає, можливо, такий тандем у назві і дозволив 25 років успішно працювати на туристичному ринку...
Батько пропрацював сам 5 років. Сім’я була дружня, але його робота нас особливо не цікавила. Він запитував: «Чим ви займаєтесь? Людям потрібне здоров’я! Бери путівку — йди продавай». Ми не розуміли, як це — «Йди-продавай»? Кому? Як? Ми працювали в різних сферах: мама — провідний інженер, я — фізик-електронник (у декреті займалася хенд мейдом), а мій чоловік — працював у фірмі меблів.
У 52 роки тато помер від раку. Шкода, що такою ціною, та ми не лише зрозуміли що потрібно робити, «втримали» розпочату справу, а й успішно її розвинули. Ми значно розширили ринок збуту, та прийняли сотні тисяч гостей. Апогеєм бізнесу став невеличкий готель у Трускавці.
Отак хобі та ідея батька стала справою життя моєї сім’ї. Я впевнена, він би нами пишався! Ми і далі організовуємо лікування та відпочинок у Трускавці, Моршині, Східниці та Закарпатті. Насамперед намагаємося розкрити потребу людини і правильно підібрати місце лікування.
Як і в багатьох, у нас були злети, падіння, зради партнерів, кризи, коливання валют у 2004 р., 2013—2014 рр... Війна на сході стала для нас сильним ударом і в моральному плані і в роботі. Наш син був одним з перших добровольців, а для бізнесу — «відпали» Росія, Крим, Донецьк і Луганськ...
Зараз карантин. І на жаль, наші послуги не працюють віддалено. Але ми не впадаємо у відчай. Пристосовуємося до реалій, бо багато що пройшло свою точку неповернення, а без чогось просто неможливо бути успішним. Ми працюємо над новим сайтом, піднімаємо клієнтську базу, пробуємо працювати з соціальними мережами — оживаємо після морального застою. На мою думку, важливо — не зрадити закладеним принципам добра, любові, честі, віри у себе, свій продукт і... в туриста!
«ВИМУШЕНИЙ КАРАНТИН ПІШОВ МЕНІ І МОЇЙ ШКОЛІ НА КОРИСТЬ!»
Юлія ЯКОВЛЮК, засновниця та керівниця мовної школи, експертка зі швидкісного вивчення іноземних мов:
— Першу свою школу я відкрила саме напередодні поширення свинячого грипу. Тоді до мене лише почали приходити перші групи, але довелося припинити навчання. На той час я була єдиним викладачем своєї школи, бо ще не працювала в онлайн. І мені не спало на думку перенести всі заняття на дистанційні платформи. Який вихід у мене був? Я могла закрити свій проєкт, так і не розвинувши його, могла сидіти в депресії і плакати, бо ж щойно звільнилася з офісної роботи... Проте у мене був такий неймовірний запал і віра у свою справу, що вимушений карантин пішов мені і моїй школі на користь!
Якщо порівняти мої дії тоді й тепер, а також те, що з того вийшло, то в далекому 2009 році під час карантину я:
• Прописала структуру сайту та розібралася з популярною тоді соцмережею «Вконтакте». Тоді там стала доступною опція створення груп, що я і зробила.
• Написала кілька рекламних оголошень для газет, щоб потім одразу подати їх без витрачання часу.
• Розробила навчальні програми за основними підручниками (для дітей та дорослих). Продумала курси по тривалості та регулярності. До цього заняття були «за запитом» клієнтів — хаотично — по годині чи по півтори з невідомою датою закінчення курсів і без сертифікатів.
• Провела опитування серед знайомих і друзів, які мови ще потрібно ввести.
• Придумала назву своєму центру. До цього я два місяці працювала під вивіскою весільного салону.
• Надрукувала перші підручники для того, щоб давати учням.
• На сайтах з репетиторами переглянула кандидатури майбутніх викладачів.
Результат після карантину:
• Готовий сайт та соцмережа, що працює.
• Знайшла викладача німецької та французької мови. Викладачка французької мови працює в мене і досі.
• Ввела шість мов, крім англійської, з якими працюю по нині.
• Назвала свій центр «Центр іноземних мов «Мандарин».
• Запустила рекламу, набрала нових учнів та нарешті перестала працювати сама.
Зараз ця ситуація нагадала мені знову той період. І я знову намагаюся, як тоді, зробити певні кроки для вдосконалення.
***
Сподіваємося, ці приклади вас надихнуть. А якщо і самі пережили подібні падіння і злети, діліться з нами!
