Ідеально заношена бездоганного крою суконька, зручно розношені черевички — все правильно «косило» під багату, вишукану простоту, — зазначаю автоматично в дорогому магазині, куди запросили на іменини. На щастя, мене такі дорослі іграшки не хвилюють — це для серйозних і грошовитих людей, які бачать себе колекціонерами. Проте серед них, дійсно, достатньо ерудованих, цікавих, щиро поведених на збиранні. Предметом їхнього прагнення можуть стати ляльки-модниці, ельфи, ляльки-немовлята й тролі, класичні лялькові дівчатка та фантазійні, антикварні ексклюзиви й зразки відомих фірм, що працюють під старовину й, уявіть собі, просто ігрові, але з цікавинкою.
У цих визначеннях, звісно, присутня плутанина — питанням повною мірою не володію. Зате завжди пам’ятаю своїх улюблених ляльок ще з дитинства, це, мабуть, і було їхньою єдиною вартістю. Може, тому ніколи серйозно не сприймаю міркування професіоналів про сенс, який вклав автор у вираз лялькових очей, чи оголилася в ляльці якась особлива тема, чи зумів художник у настрої виявити свою фантазію, обкреслити образ особливо виразно. Це — для гурманів.
І все ж, якщо майстер прагне в своїй роботі прожити певну історію, іноді виразити мало не долю покоління й він, на щастя, має талант, то й хвилюючого родоводу може не знадобитися, щоб зачепити душу. Та це й не відкриття — людина пліч-о-пліч із лялькою зростала з часів наскальних малюнків і завжди в ній мала потребу.
Нещодавно також закохалася в ляльку, причому прийшла вона в моє доросле життя абсолютно несподівано й, уявіть собі, на правах господині. Цей подарунок, виявляється, приготували друзі заздалегідь, щоб у потрібну мить здивувати й порадувати. І вийшло, слід сказати. Кучерява лялька наче вийшла з далекої дитячої, маленької шафи: суконька з клаптиків матерії тих років (майстриня, напевно, нічого не викидала — чи не правда, багатьом знайомо), банти такі, як зав’язували мама й бабуся, м’яка квітчаста фланелька нагадала про дівчачу звичку обов’язково мацати матерію, щоб визначити — шовк, креп чи вовна. Такий же був у неї шкільний комірець із машинною вишивкою білим по білому, фартушок у дрібну складочку. Здається, й сиділа з нею за однією партою. Варто сказати, що тоді матерії складками трималися легко, наче граючись. Їм не треба було щосили напружуватися, як нинішнім модифікантам, доводячи свою натуральність. Така сукня, як на цьому ляльковому дівчаті, й не вийде з дорогої сучасної тканини, ніколи не відтворити їй достовірність, невитіюватість і винахідливість школярок 50—60—70-х років. Помітила, що, опинившись у незнайомому помешканні, лялька відчула себе спочатку напружено. З’явилася вдома істота з характером і, взявши її на руки, почала підшуковувати зручне місце для малечі. Слід сказати, досить великої.
Десь прочитала дивний вислів, настільки дивний, що запам’ятала його з першого раз: — одружений на смерть, як патріот із Батьківщиною. Це й про мій подарунок. Добре, що не треба вигадувати історії, пов’язані з її минулим. Усі деталі у виразі її обличчя, вбранні були рідними.
Найцікавіше, що купили друзі ляльку цієї весни, в День Києва, у якогось хлопця на Андріївському узвозі. Продавець пояснив мимохідь, що від мами залишилися всілякі старі речі, а йому гроші потрібні. Не зрозумів синок, якою великою майстринею була його мати. Можливо, жінка й не розбиралася в тонкощах свого авторського задуму, але зуміла так ретельно і з любов’ю відтворити портрет декількох поколінь минулого століття — дівчат не розпещених розмаїттям на прилавках і в той же час настільки майстерних витівниць, які вміють, тільки змінивши комірець на шкільній формі, забезпечити собі симпатичний вигляд. Подумала, такій ляльці місце в музеї або в обізнаного колекціонера. До речі, хлопець і ціну їй призначив якусь смішну, як за утильсировину. Прикро, звісно, за його маму, адже ляльці таки не знайшлося місця в рідному домі, але все ж таки є справедливість — вона потрапила в добрі руки. По суті, до своєї ровесниці. Одразу відчувши ставлення до себе, подружка посмілішала й вижила мене з мого улюбленого крісла. Вона його, напевно, вибрала тому, що так само прийшло з того часу.
Чудовий вийшов куточок, до якого іноді підпускають і господиню. Та якось помиримося...
