По якомусь часі вона переконалася, що з того виходить щось вельми незвичайне, схоже на каталізатор цивілізованості високих осіб і навіть держав, їхнього ставлення до нас, українців.
А все почалося з того, що в «Комсомолці» натрапила на кілька адрес для листування у Франції, Англії, Японії, Німеччині, Росії. Серед них були й адреси президентів, політичних і громадських діячів. Наважилася написати Папі Римському й попросити у нього автограф. Трохи схитрувала — лист відправила під Різдво, вклавши у конверт листівку зі своєю адресою, і попросила автограф як подарунок до свого дня народження. Одержала. Так само акуратно одержала відповідь і від Генерального секретаря ООН Бутроса Бутроса Галі. Напрочуд ввічливим виявився і тодішній президент Польщі Лех Валенса. А Гельмут Коль навіть здивував — він тактовно вибачився за затримку з відповіддю.
Ще раз схитрувати дівчинці довелося, звертаючись до лідера ЛДПР Володимира Жириновського. Вона написала, що у захваті від нього як від політика і висловила жаль з приводу того, що не живе в Росії і не може вступити до ЛДПР. Не відомо, чи Володимир Вольфович розчулився, бо надіслав лише свій автограф.
Настя Старушко далеко не на всі свої листи одержала відповіді. Зате може зробити деякі висновки. До керівників США (писала Бушу і Клінтону), вважає, не варто звертатися: вони нас не поважають. Як і державники Росії. Ну а як Росія — так і Україна. Президент Кучма на звернення Насті двічі не відповів. Про інших українських політиків дівчина каже: «Вони ще, мабуть, не доросли до спілкування зі своїм народом».
