Не лише побачити, а й доторкнутися, понюхати і спробувати на смак радянське минуле пропонують організатори тимчасового музею-лекторію «Квартира Міллер». Трикімнатна «хрущівка» на Холодній Горі стала майданчиком соціального експерименту — сюди запрошують, як на острівець побуту радянського часу, щоб збудити спогади й емоції відвідувачів, які самі стають учасниками проекту.
ПОГАНО ЗАБУТЕ СТАРЕ
Одним із авторів проекту є нинішня хазяйка квартири Олена Міллер, яка отримала житло у спадок від своїх бабусі та дідуся: вони жили тут з початку 70-х років до недавнього часу, і предмети їхнього побуту стали головними експонатами. Олена запевняє: тут все залишилося таким, як було за життя бабусі з дідусем — від шпалер і фіранок до наборів радянської косметики та посуду в старих шафах, які нові спадкоємці зазвичай несуть на звалище та міняють на сучасні меблі. Проте Олена не позбулася старих речей, а вирішила зробити з житла арт-об’єкт. До цього її підштовхнули і знайомі, які заходили на гостину та запевняли, що квартира викликає сильні емоції, змушуючи пригадати хоч і недавній, але вже минулий радянський час. «Понад рік я думала, як використовувати цей простір. Спочатку збиралася зробити тут перфоманс або фотосесію, поставити виставу або зняти фільм. Коли ми зустрілися з галеристкою і дослідницею Асею Сеніною, то народилася ідея музею і культурологічних лекцій». Третім «двигуном» проекту стала режисер Роза Саркисян.
ТУШ ДЛЯ ВІЙ ЯК ІНТЕРАКТИВ
Проект був відкритий 9 липня і пропрацює до кінця місяця, заходи проводять тут лише вихідними днями — щосуботи і щонеділі можна прослухати три лекції й екскурсії від куратора, від хазяйки квартири і від запрошеного лектора або художника. Так, 17 липня відомий харківський художник Гамлет Зіньковський читав для гостей «Квартири Міллер» свій арт-бук «Перебудова». «Це найкращий простір для розмови на таку специфічну тему, як час застою. Кожен тут сам починає згадувати історію своєї родини, роздумувати про цінності, якими вони керувалися тоді, — запевняє Ася Сеніна, яка представляє лабораторію гуманітарних досліджень. — Наша мета — досліджувати ту епоху, життя та культуру 70—80-х років — це час, коли народилися наші батьки і який, так чи інакше, вплинув на всіх нас, хто живе зараз».
ВАЖЛИВО НЕ ПЕРЕТВОРИТИ СПОГАДИ НА НОСТАЛЬГІЮ
На думку Асі Сеніної, «тимчасовий музей радянської повсякденності» — це суперечливий проект, а сама тема складна, тому що спогади мають зв’язок із сьогоденням і важливо не перетворити їх на ностальгію. Для інтерактивної дії відвідувачам дозволяють користуватися старовинними речами: тут можна відкрити кожну шафку, доторкнутися до одягу, понюхати головний радянський одеколон «Червона Москва» і старі сигарети, подивитися родинні альбоми, шкільні зошити та листи. А бувають і курйози, коли молоді дівчата не знають, як фарбуватися Ленінградською розчинною тушшю, що було для їхніх бабусь звичним, діляться організатори.
За спостереженнями Асі Сеніной, більшість відвідувачів «Квартири Міллер» не жалкують про розпад Радянського Союзу і повернутися назад не хочуть. «Гостям, звичайно, цікаво і приємно згадувати про якісь моменти їхньої молодості, наприклад, як перемотувати касету олівцем. Але культуролог Світлана Рибалко, розповідаючи про цей період, згадує про складнощі тодішнього життя. І сама говорить: я не хочу знову туди, не хочу повернутися в країну, де неможливо було дістати елементарні фарби, де за ковбасою треба їхати до Москви».
«ХОЧА ЦЕ ЗАМОЖНА КВАРТИРА, АЛЕ ЖИТИ В ЇЇ РЕАЛЬНОСТІ НІХТО НЕ ЗАХОЧЕ»
Відвідини домашнього музею безкоштовні, але треба реєструватися через інтернет, оскільки квартира не може вміщати більше 20 осіб відразу. Сюди приходять як дуже молоді люди, так і літні, наприклад нещодавно квартиру-музей відвідали члени «Ради ветеранів Слобожанщини».
Для хазяйки квартири простір залишається дуже особистим і житловим, а не «музеєфікованим», вона сама по-новому розкриває історію своєї родини, наприклад, вперше побачила дитячі малюнки свого дідуся 1922 року, і виявилося, що він мріяв бути архітектором із семирічного віку, і йому пощастило здійснити задумане.
«Для мене це власне дослідження про те, де проходить межа між публічністю і «мій будинок моя фортеця», — говорить режисер, актриса і куратор Олена Міллер. Також вона запевняє, що «дивлячись на цю квартиру, навряд чи хтось мріє повернутися в радянське минуле». «Хоча це заможна квартира, але жити в її реальності ніхто не захоче. Ми пояснюємо відвідувачам, особливо молодим, що ці три кімнати, з яких одна — прохідна вітальня, давалися на три покоління. І виходило, що одне покоління живе в прохідній кімнаті. Пояснюємо, що до цього родини жили в комуналці, де був один санвузол на десять кімнат», — розмірковує Олена Міллер. Соціально-культурологічний проект, у якому через історію однієї квартири осмислюється радянське минуле та його місце в сьогоденні, не залишає місця для міфів та ідеалізації, вважають організатори.
На початку вересня куратори планують запустити сайт, де розмістять підсумки проекту — історії учасників чотирьох вікових груп від 16 до тих, кому за 60, які відвідували «Квартиру Міллер» і готові поділитися своїм сприйняттям радянської культури.
