Ландшафт — не тільки мистецтво, але й бізнес. Сьогодні в Україні чимало фірм включають до переліку своїх послуг ландшафтний дизайн. Нещодавно навіть відбулася презентація Київського ландшафтного клубу, який об’єднає представників цього напрямку діяльності. Про проблеми та перспективи ландшафтного бізнесу в Україні «Дню» розповідає відомий ландшафтний архітектор, президент Київського ландшафтного клубу Оксана Олегівна ДЖУНЬ.
— Як розвивається ландшафтний бізнес в нашій країні?
— Ще декілька років тому терміни «ландшафтний дизайн» і «ландшафтна архітектура» були новими для українського суспільства. Час плинув, і сьогодні можна констатувати, що ландшафтний бізнес в Україні активно розвивається. Більш того, в нашій країні він розвивається активніше, ніж в усіх інших країнах СНД. Адже українська школа ландшафтного мистецтва сформувалася на прекрасному фундаменті. До неї належать відомі українські архітектори, які вважаються класиками радянського періоду, — Косаревський, Родичкін, Липа, Рубцов.
Деякі кажуть, що ландшафтний бізнес розвивається в нас дещо стихійно. Але я не бачу і цьому нічого поганого. Це бізнес, який пов’язаний із творчістю, з мистецтвом, а не винно- горілчаний. Тут не підходить слово хаос — скоріше йде процес еволюції. Безумовно, держава не контролює приватний ландшафтний бізнес, але вона контролює зелені господарства, які безпосередньо їй підпорядковані. В них працює дуже чітка, упорядкована система. А приватний бізнес повинен бути вільним.
— Що зараз переважає — попит на ландшафтні послуги, чи їх пропозиція? Наскільки гостра конкуренція між ландшафтними архітекторами?
— Звісно, повна гармонія неможлива: завжди буде або більше спеціалістів, або більше замовлень. Сьогодні ми ще стоїмо на тому етапі, коли потрібні висококласні спеціалісти, а також підприємства, які б могли реалізувати їх задуми. Безумовно, ті люди, які бачили світ і мають уяву про красу квітника, хочуть бачити цю красу на своїх садибах. Садиби сьогодні не маленькі, не п’ять — шість соток, а пів гектара — гектар, і на таких територіях дійсно можна влаштувати справжній парк. Щодо конкуренції, то вона, безумовно, є і повинна бути. Аби стимулювати розвиток і сприяти еволюції.
— Як сталося, що при наших славетних чорноземах ми змушені купувати посадковий матеріал за кордоном?
— До недавнього часу ми дійсно брали посадковий матеріал у поляків, в угорців. Коли років 5—6 тому мені обіцяли, що буде і наш якісний рослинний матеріал, в це не дуже вірилося. Але попіднімалися в розсадниках кущі і дерева, батьківщина яких є сама Україна. Сьогодні на ринку активно працює наш посадковий матеріал, який, до того ж, більш пристосований до нашої екології.. Польський матеріал, наприклад, далеко не завжди приживається на нашому ґрунті. Адже він звик жити на субстратах, на штучних ґрунтах. І на нашому прекрасному, жирному, унікальному чорноземі йому стає некомфортно. Звісно, проблема вирішена лише частково. Наші виробники не мають до продажу екзотів, а завжди дуже цікаво, коли в саду є хоч трошки екзотичного матеріалу.
— Як виглядають українські ландшафтники порівняно з європейськими спеціалістами?
— Сьогодні навколо Києва та інших великих місць чимало садів з цікавими і красивими роботами. Нещодавно приїхала група зеленбудівців з Шанхаю і показала прекрасні квітники. Але наші красивіші. Вітчизняні фахівці побували в Італії, — тамтешні квітники не справили на них такого враження, як наші. Тобто, наша школа майстерності відповідає європейському рівню і, більше того, Європі є на що подивитися у нас. І чого повчитися.
— Наскільки шкодить ландшафту активна забудова міста?
— Урбанізація міста закономірна. Історичний центр Києва красивий і цікавий. Жити в ньому престижно, і тому він активно забудовується. Але ця забудова не бажана. Перед будівництвом шар поживного ґрунту в 20-30 см знімається і вивозиться. Там, де будується будинок, втрачається позитивна екологія.
Щоправда, є вихід. Декілька років тому зеленбудівцями Шевченківського району був створений сад на даху райдержадміністрації. На його влаштування витрачено небагато коштів, але службовці з задоволенням виходять туди на перервах. Отже, зелені площі, які йдуть під забудову, можна й треба відновити на верхніх, нижніх чи проміжних терасах.
— На які законодавчі акти спираються ландшафтники?
— Ми працюємо на загальних підставах. Щоб себе захистити, треба вміти правильно укладати угоду. Інше напрацюється з часом. Але є ще такий момент, як професійна етика. Нам би не завадив етичний кодекс. Тому що почуття нереалізованості інколи штовхає спеціалістів на неетичне відношення до чужих робіт.
— А чи не доводилося стикатися з неетичним поводженням клієнтів?
— Ні. Здебільшого створити ландшафт хочуть духовно красиві люди. Сад же у свою чергу сприяє красивим стосункам. Сьогодні ландшафтна культура у українців знаходиться в процесі формування. Та й взагалі, відчуття краси в нас закладено на генетичному рівні. Тому, мабуть, не існує меж для розвитку стосунків «людина — природа».
Здебільшого звертаються по ландшафтні послуги, звісно, люди заможні. Але є клієнти й з середнім достатком. Вже відомо, що на роботі за фахом можна заробити більше, ніж у суботу-неділю на своєму городі. Тому зараз досить часто зустрічаються пропозиції, наприклад, привести до ладу 10—20 соток. Люди зрозуміли, що помідори, картоплю, капусту теж повинні вирощувати спеціалісти. Безумовно, в приватних садах можуть бути невеличкі городи. Це навіть красиво. Але вони вже перестають бути годувальниками.
— Замовник частіше довіряє архітектору і його смаку, чи намагається нав’язати своє бачення?
— Частіше довіряє, але придивляється. Якщо у замовника є своя відпрацьована концепція, її треба поважати. Адже він вже не один день, а може, і ніч продумує свій сад. Варто спробувати зрозуміти його задум. І інколи виходить навіть краще — часом шарм може бути в не традиційності та оригінальності.
Нещодавно один замовник мені каже: «Я хочу велике озеро». Я намалювала велике озеро в плані, принесла йому, а він знову каже: «Ви мене не зрозуміли, я хочу велике озеро». Тоді я розсунула озеро до можливих меж. Можливих в моїй уяві. А він відповів мені, що хоче ще більше озеро. Але ж це неможливо, майже на всю територію озеро! І коли я його промалювала, виникли півострови, де один мис — це Він, а другий — Вона... Виник, коли виймали зайвий ґрунт, інший рельєф — з’явились підвищення, на підвищенні — альтаночка, яка дає перспективу... Тобто, я не програла в цьому випадку. В мене вийшла робота, яку я люблю. Це співпраця архітектора з замовником.
— Кажуть, що створити сад — це одне, а підтримувати його потім в належному стані — зовсім інше.
— Правильно кажуть. Ще 5—6 років після створення сад формується — щось гине, щось розростається... Адже й матеріал, з яким працює ландшафтний архітектор, весь час видозмінюється. Тому, реалізувавши свій проект на місці, треба вміти його підтримувати. Для цього я би радила замовникам не переривати стосунки з архітектором. Все-таки авторський нагляд не повинен закінчитися на межі виконання. Хоча б двічі на сезон архітектор має оглядати свою роботу. Тому що автор живе цим, він, так би мовити, створює казку і знає, як має розвиватися її сюжет.
