Два директори в одному заповіднику, у кожного — своя група підтримки, судовий позов проти Міністерства культури, скандальні та різкі заяви громадських активістів і мовчазна позиція чиновників — так завершився оголошений Мінкультури конкурс на обрання генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Нового керівника відомство мало призначити на початку вересня. Однак через відсутність кворуму серед членів конкурсної комісії, зробити це не вдалося (про це «День» писав у матеріалі «Лавра чекає на захисника», №156 від 6 вересня 2017 року).
Міністерство культури на перехідний період, до завершення повторного конкурсу, призначило виконувачем обов’язків генерального директора заповідника Олександра Рудника. Та буквально за день до цього екс-керівник заповідника Любомир Михайлина власним наказом призначає на цю посаду свого заступника Олександра Овчара. Колектив заповідника, у свою чергу, подав позов до Окружного адміністративного суду Києва щодо незаконного призначення Міністерством культури Олександра Рудника. Міністерство, громада та заповідник наче опинилися у Бермудському трикутнику, шукаючи компромісний вихід.
БЕЗ КОМЕНТАРІВ
Нещодавно голова конкурсної комісії Олександр Федоренко заявив, що Мінкульт, обираючи керівника Києво-Печерського заповідника, порушив норми закону «Про культуру». На його думку, комісія могла обирати нового директора простою більшістю голосів від затвердженого складу. Це підтверджують отримані громадою висновки науково-правової експертизи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені Ф.Г. Бурчака Національної академії правових наук України.
На сайті Міністерства культури поки відсутні новини щодо оголошення нового конкурсу. Однак начальник управління охорони культурної спадщини відомства Олександр Єпіфанов запевнив, що конкурс неодмінно відбудеться. «Це передбачено законодавством. Закидати можна будь-яку інформацію, але треба спиратися на закон. Окрім того, ми неодноразово звертали увагу громадськості на можливість оскаржити цей наказ. Наразі нам нічого невідомо про оскарження цього рішення. Можливо, це просто популістські заяви, які не хочуть підкріплювати заявами у судах», — коментує Олександр Єпіфанов.
Небагатослівним виявився в. о. директора Києво-Печерського заповідника Олександр Рудник. Коментувати рішення відомства він не вважає за потрібне. Пояснив, що просто виконує свою роботу.
«МІНІСТЕРСТВО ВЧИНИЛО ЗА ЗАКОНОМ»
Утім, частина громадських активістів вважає таке рішення міністерства правильним. «Залишати колишнього директора Любомира Михайлину на цій посаді було неможливо. Варто подивитися, що коїться в заповіднику зі збереженням об’єктів нерухомої культурної спадщини, як багато на його території збудовано нових споруд, що спотворили історичне середовище пам’ятки зі списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. За цей об’єкт держава Україна три роки поспіль отримувала «на горіхи» на засіданнях Комітету Всесвітньої спадщини, — зауважує Богдан КОЖУШКО, заступник голови Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, голова Громадської ради при Міністерстві культури. — Міністерство вчинило за законом. Конкурсна комісія не змогла прийняти рішення через відсутність кворуму на її другому засіданні. Неприйнятно, що закон дозволив допустити до участі у жеребкуванні такі громадські організації, які не мають жодного стосунку до пам’яткоохоронної діяльності, музейної або реставраційної справи».
Нагадаємо, директора Києво-Печерського заповідника обирали по три делегати від Міністерства культури, трудового колективу заповідника (ці люди не є членами колективу) та громадських організацій. Вийшло так, що громаду презентували не профільні установи, приміром, Українське товариство охорони пам’яток історії та культури чи Національна спілка архітекторів України, а «Муніципальна ліга Києва», «Реформи заради прогресу» та «Рада національних спільнот України». Саме представники непрофільних організацій зараз чи не найбільше обурюються рішенням Мінкультури призначити виконувачем обов’язків директора людину, котра не брала участі у конкурсі. Крім заяв у пресі, вони проводять прес-конференції, подають звернення до Генеральної прокуратури України, щоб та проаналізувала законність міністерського призначення.
СПОЧАТКУ — ВІДСІЯТИ МАНІПУЛЯТОРІВ
Закон «Про культуру» прописує проведення конкурсів таким чином, що членами конкурсної комісії можуть стати представники громадського об’єднання, яке має у своєму статуті слова про культуру.
«Це абсурд, коли представники таких громадських організацій, як «Балетна спілка України», «Клуб шанувальників балету», «Центр сімейної безпеки», «Фонд документального кіно», «Життя після війни» чи «Федерація жінок за мир у всьому світі», можуть обирати керівника центрального музейного заповідного закладу держави. А це мало місце у випадку з формуванням конкурсної комісії для обрання директора Києво-Печерського заповідника, — додає Богдан Кожушко. — Якщо оголосити повторний конкурс, виникне та сама ситуація, тільки до участі в ньому подадуться не 80, а 180 громадських організацій. Треба дочекатися внесення змін до закону «Про культуру», які виправлять недолугу ситуацію довкола участі у конкурсі громадських організацій. Коли торік готувалися зміни до статті 21 закону «Про культуру», науково-експертне управління Верховної Ради у своїх висновках зазначило, що такий підхід до формування конкурсних комісій породить корупцію серед громадських організацій. А щодо того, що колектив подав судовий позов — за положенням, яке пройшло реєстрацію Міністерства юстиції, для правомочного голосування на засіданні комісії мало зібратися шість осіб, а було лише п’ять. Закиди, що Мінкультури неправильно призначило виконувача обов’язків директора, некоректні. Нехай ті, хто це заявляє, почитають положення про функції та повноваження міністерства як центрального органу виконавчої влади. Тому за цих умов рішення міністерства призначити свого в. о. директора — найкращий вихід для заповідника».
