За даними, які наводить World Health Organization та ООН, в Україні 55% людей задоволені своїм здоров’ям, в той час як у Великій Британії — 85%, у Франції — 84%, у Польщі — 72%, на Кубі — 76%. Також, починаючи із 1990 року, кількість лікарів на 10 тисяч населення збільшилася з 44 до 48 осіб, при цьому якості послуг чи здоров’я українцям це не додало: за цей час коефіцієнт смертності на одну тисячу населення зріс із 12 до 16, а тривалість життя знизилася з 71 року до 68.
АРГУМЕНТИ НА КОРИСТЬ ДЕРЖАВНОЇ МОДЕЛІ
Практично всі учасники дебатів зійшлися на тому, що протиставляти приватну і державну медицини не потрібно.Натомість треба зробити так, щоб вони, не конкуруючи, співіснували і доповнювали одна одну. На думку Тетяни Бахтєєвої, нині ми не маємо чим пишатися — ні приватною, ні державною моделями. Державною — тому що те фінансування, яке нині йде на охорону здоров’я, кричуще недостатнє, приватною — тому що основна мета приватних лікарів — не здоров’я людини, а власне збагачення. Щоправда, що стосується власного збагачення, то це, на жаль, стосується і лікарів, які працюють у державних клініках.
— Постійне недофінансування української медицини протягом довгих років призвело до створення «сірої» економіки, яка виражається у неформальному або формальному оплачуванні пацієнтами послуг, — каже директор благодійного форду «Розвиток України» Анатолій Заболотний. На його думку, ситуацію можна покращити, якщо вивести з тіні «сірий» бюджет, відмовитися від закупки неякісних і непотрібних ліків і раціонально використовувати обладнання. Також Анатолій Заболотний зауважив, що коли їхній фонд ініціює якийсь проект у галузі медицини (туберкульоз, онкозахворювання тощо), то все-таки в партнери вибирають державні клініки. А це про щось свідчить.
На користь державної медицини аргументи ще є такі — що «ні один приватний лікар не займається туберкульозом, ні один приватний лікар не займається сімейною медициною, ні один приватний лікар не займається інфекційними захворюваннями». Так каже Тетяна Бахтєєва.
— Від однієї до чотирьох тисяч гривень — це оплата за день перебування в приватних клініках в Україні, — констатувала вона.
Тому, за словами голови комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, «тільки держава може забезпечити доступ всього населення до медичної допомоги, незалежно від соціального статусу й рівня доходів». Саме рівень доходів громадян, на думку багатьох експертів, не дає їм можливості користуватися послугами приватної медицини.
Але це — тільки напівправда. Навіть діти у нас знають, що безкоштовної медицини в Україні немає в принципі.
— Я приїжджаю в Україну вже майже 20 років, проводжу тут операції на мозку й можу сказати, що різниці між державними і приватними лікарнями немає, бо всюди платять, — каже засновник Міжнародного центру нейрохірургії, член Лондонського Королівського коледжу нейрохірургів Генрі Марш. — Не раз я стикався з тим, що пацієнтам в Україні призначають дорогі, але непотрібні ліки, які не дають жодного результату. На жаль, коли ми хворіємо, то не можемо вибирати те, що хочемо, і нами легко маніпулювати та експлуатувати... Гадаю, вам потрібно відмовитися від тези, що державна медицина краща за приватну, й подумати, як поєднати ці дві моделі.
«ПЛЮСИ» Й «МІНУСИ» ПРИВАТНОЇ МЕДИЦИНИ
Як стверджує засновник клініки персоналізованої медицини «Євролаб» Андрій Пальчевський, приватна медицина краща тим, що тут використовуються більш інноваційні технології, лікарі більше «розкриваються» на роботі та є персоналізована відповідальність за здоров’я пацієнта. «На відміну від відповідальності держави за здоров’я», — каже Андрій Пальчевський.
Експерти зійшлися на думці, що «мінусом» приватної медицини є те, що клініки можуть наживатися на хворобах людей, а лікарям вигідно, аби люди хворіли та використовували більш дорогі препарати. Директор інституту екогігієни і токсикології ім. Л. І. Медведя Микола Проданчук вважає, що це — етап, який ми маємо пройти.
— У більшості країн приватність не означає прибутковості. Більшість приватних клінік «живуть» на пожертви благодійників. Так, наприклад, заведено в США. Тому в Україні потрібно запровадити таку практику і завдання держави — забезпечити такі умови, — переконаний Микола Проданчук.
Цю думку активно підхопив Андрій Пальчевський, який вважає, що потрібно думати, «що ти будеш робити в третій частині життя». Він має на увазі багатих людей, які можуть вкладати кошти в лікарні, бути спонсорами різноманітних медичних програм тощо. І в той же час він згадує, як кілька років тому (за попередньої влади) у нього виникла ідея створити хоспіс. Влада назустріч не пішла.
ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ
Усе й навіть більше про стан медицини знає Ольга Богомолець, директор приватної клініки «Інститут дерматокосметології доктора Богомолець», професор дерматології та венерології Національного медичного університету. Вона пропонує спочатку розділити поняття «медицина» та «охорона здоров’я» і, на її думку, медицина має бути приватною, а охорона здоров’я — державною.
— Мета приватної медицини — отримати прибуток, мета ж системи охорони здоров’я — отримати здорового платника податків. Держава має бути зацікавлена в цьому, — каже Ольга Богомолець. — Але нині держава не виконує цього завдання — зберегти здоров’я людини, платника податків. На мою думку, шлях реформування — в економічній площині. Почати потрібно з того, що відділити охорону здоров’я від політики: щоб не залежно від того, хто прийшов до влади, продовжувалися реформи і фінансувалися програми. Потім нам потрібно розвивати агропромисловий комплекс: щоб у нас були свої овочі, фрукти, м’ясо-молочна продукція. Якісна їжа — запорука здоров’я. Я багато їжджу по Україні, багато спілкуюся з людьми і бачу, що в людей немає надії, люди не хочуть жити, бо не бачать майбутнього в цій країні.
Представник державної системи охорони здоров’я Тетяна Бахтєєва вважає, що мета держави — менше хвороб, і тому вона має бути зацікавленою у профілактиці та ефективному лікуванні, а також гарантувати право кожній людині отримати медичну допомогу. На її думку, покращити фінансування державної системи охорони здоров’я можна тільки введенням страхової медицини. До речі, за даними Миколи Проданчука, нині держава може профінансувати медицину тільки на 20% від потреб. Тому експерти зійшлися на тому, що реформа медицини — це глобальне питання, яке стосується економічних питань, соціальних, політичних, також питань екології, питань навчання майбутніх медиків (їх якості), питань благодійництва, відповідальності держави перед своїми громадянами та багато чого іншого.
Проте в Україні вже розпочалися пілотні проекти реформування медичної галузі — з реструктуризації лікувальних установ. Йдеться про пілотний експеримент у Донецькій, Вінницькій і Дніпропетровській областях. Він запланований на три роки, тож зараз говорити про його ефективність чи неефективність, а також доцільність чи недоцільність зарано. На думку заступника глави Адміністрації Президента України Ірини Акімової, серед інших позитивів, яких очікуються від цього пілотного проекту, «реформи мають перевірити нові фінансові механізми — як правильно і ефективно використовувати бюджетні гроші, дадуть стимули працювати лікарям краще, відновлять статус українського лікаря». Планується, що при позитивному результаті досвід буде перенесено на всю Україну.
