Iснує чимало різновидів форм ліків: для зовнішнього застосування, введення в ін’єкціях, вживання всередину в таблетках, капсулах тощо. На кафедрі мікробіології Харківського державного медичного університету розроблено нову форму для давно відомих лікарських препаратів — ліпосомальну. Ліки в ліпосомальній формі, як показали лабораторні дослідження на тваринах та доклінічні випробування, здатні самостійно знаходити «адресу» свого призначення в організмі й направлятися саме туди.
Як розповів професор кафедри мікробіології, вірусології та імунології Харківського державного медичного університету Валерій Мінухін, ліпосоми — це мікроскопічні кульки, стінки яких зроблені з ліпідів — жироподібних речовин, що входять до складу клітинних мембран. Їхні розміри настільки малі, а речовина настільки подібна до тієї, яка входить до складу клітин, що останні із задоволенням «ковтають» ліпосоми. Таким чином вони опиняються всередині клітин, де ліпосомна оболонка повністю розчиняється. Тоді ж і народилася ідея: а що як усередину ліпосом умістити деякі лікувальні речовини? Якщо всередині таких кульок може міститися діюча речовина, то вона потрапить усередину клітини, речовина вивільниться й негайно почне діяти. Чим не скафандр, у якому ліки дістаються туди, куди треба?
Фундамент ідеї було закладено майже 40 років тому, коли британський учений Алек Бангем у 1965 році звернув увагу, що стінки ліпосом нагадують мембрани клітин. Це дозволило застосувати ліпосоми (сама назва виникла трьома роками пізніше) як моделі цих мембран. Інший британець — Грегорі Грегоріадіс — у 1974 році почав застосовувати їх як транспортний засіб для лікувальних речовин.
Харків’яни вирішили дослідити різноманітні можливості застосування ліпосом. Чи не можна за їхньою допомогою транспортувати в організмі також і ті ліки, які в чистому вигляді не можна приймати всередину? І якщо так, то куди вони можуть потрапити? Такі запитання виникли всередині 80-х років у групи дослідників Харківського медичного інституту. Експерименти почали з антибіотиками. Результати виявилися вражаючими: ліки самі знаходили вогнище ураження й починали діяти саме там. У результаті з’явилася можливість у кілька разів зменшити дозу ліків та значно підвищити їхню ефективність. Учені знайшли також спосіб адресувати ліки в ті чи інші тканини організму. Виявилося, що в залежності від хімічних та фізичних властивостей ліпосом — складу, електричного заряду — вони вибірково поглинаються різними тканинами організму, навіть різними органами. Відкрилася можливість спрямувати «постріл» до, скажімо, запалених або уражених туберкульозом легень, що прискорювало одужання від небезпечних хвороб.
Аби розвивати свої ідеї, харків’янам було необхідно кооперуватися з фахівцями провідних науково-дослідних установ. Досить плідно розвивалася співпраця з московськими вченими. Але що дедалі ближчим був результат, який відкривав новинці вихід до широкого практичного використання, то більше ставало претендентів на авторство... Плюс страшенний брак коштів. У результаті вітчизняний «транспорт» для ліків поки що так і не виїхав із лабораторій дослідників. Вітчизняна фармацевтична промисловість освоїла лише технологію виготовлення «порожніх» ліпосом.
