Уже наприкінці листопада відчуваєш перші ворушіння — нагадування: наздоганяє передчуття свята з його щемливою надією для одних, з упевненістю, що прийшов їхнiй день успіху — для інших, а хтось, ще задовго, заздалегідь захистившись, вирішив раніше лягти спати, щоб зайво не сумувати всю ніч. Та й ранок вечора мудріше, навіть новорічного.
— Якщо знати, до чого себе готувати, можна пом’якшити посадку — адже далеко не для всіх Новий рік — радісне свято. Багато моїх пацієнтів напередодні найулюбленішого дня відчувають найскладніші переживання, які можна позначити як своєрідний синдром підбиття підсумків, — розповів знайомий психолог. І хоча до свята, начебто, ще далеко, людська психіка вже, нагостривши вуха, почала вібрувати в новорічному темпі. Звичайно, до мене не приходять яскраво щасливі, у яких все до ладу, та й новорічна тема не звучить прямо голосно і виразно, вона швидше провокує інші дилеми, які мучать людину. Люблю спостерігати як жінки купують ялинкові прикраси. Яким серйозним є цей процес: кожну кульку повертають в руках повільно, щоб встигнути нею натішитися ще до купівлі. До речі, вона може і зірватися, якщо трапиться ще більш цiкава іграшка. Скільки часу на таку медитацію витрачається — неначе купується для них щось набагато більш важливіше скельця. Так воно власне і відбувається, адже вибираючи яскраву обнову, ми несвідомо програмуємо майбутній рік. Кому ж зашкодить в ньому успіх і гармонія.
Для себе вирішила взяти на озброєння англійський вислів, вивчений на курсах іноземних мов. Допомагає він, до того ж, не тільки напередодні Нового року і звучить так: візьми дощ і сонце і створи веселку. Від себе додаю — сама, не чекаючи якихсь подарунків, не готуючи черговий аналіз життєвих помилок і втрат — встигну і в будні, почала з найбільш доступних дрібниць — пошуків особливої гірлянди для свого маленького балкона, який більше нагадує великий квітник перед вікном від стелі до підлоги. Таке вікно створює дивний ефект — мов всі дворові дерева впускає до кімнати, створюючи відчуття, що ти в зимовому лісі, і неначе не треба засмучуватися — адже все життя попереду. Ілюзію можна плекати, чим і зайнялася, прикрашаючи балконні грати пухнастою ялиновою гірляндою. Як же вийшло чудово — серед закритих коробок більшості сусідніх балконів, цей непрактичний, наївний акцент — запевнення майбутньому року: приходь, і домовляймося як жити далі. Чи варто повторювати загальновідоме — все що тішить око, посилює бажання у кожного бути привабливим, мати гнучку ходу по життю, не відчувати вік. Багато разів доводилося бувати напередодні Різдва в різних країнах. Можна звикнути і сприймати як належне витончене щедре оформлення міських вулиць, майданів, але завжди захоплююся оздобленням власних вікон і балконів — причому, і в столицях і далеких селах. Люди настільки важливим вважають готувати будинок до свята саме з фасадів, що відразу розумієш — це урочиста норма. Назавжди запам’ятала свій переїзд до Фінляндії в передріздвяні дні. Ніби виїхала з вічної ночі і опинилася в казково освітленому тридев’ятому царстві. За фактом — усього- то переїхала кордон між двома селами. Просто, одні вміють створювати свою веселку, інші і вчитися не поспішають, все звалюючи на труднощі, на уряд, ще на щось. Надійніше однак, збирати свою веселку по крихтам, вивуджуючи своє позитивне підживлення з усього, головне, з користю для себе і без шкоди для інших.
— Навіть з негатива можна добути раціональний корінь, — уточнив співрозмовник. Одна моя подруга і мене вразила своїм відкриттям, щиро вважаючи, що якщо є у вас ворог — любіть його і плекайте, мовляв, це відмінний допінг. На ялинку, наприклад, вона вішає крім іграшок, досягнення родини. Одного разу на ній з’явилися рентген сина і його конкурентоспроможний табель, потім — дипломи чоловіка. Обов’язково щось своє — фотографія нової ролі (вона актриса) або рецензія, написана розумною людиною. Але цікаво інше — все це жінка присвячує своєму ворогові, пані, яка мріяла здійснити безпосадочний переліт через кілька доль, в тому числі і через її. Одного разу, прийшовши до неї в гості, почув як та по-своєму молилася: «Дай, Боже, їй сили ненавидіти мене. Тоді в мене все виходитиме». І чого тільки в голову не прийде актрисі... Ну була б політиком вищого ешелону, тоді зрозуміло...
— Проте, відволікатися не варто, тема в’язка, та й і важкий клінічний випадок через раз. Краще про вічно світле, — в думках вирішила.
Була у нас колись чудова традиція. Десь близько о дев’ятiй вечора, коли вдома всі вже нагодовані, посуд вимитий, діти доглянуті, виходити на Володимирську гірку з подругами, які мешкають поруч. Побігати на лижах. Усього на годинку, але якою змістовною вона була: дарувала настрій, колір обличчя, новий погляд на проблеми, та й просто спокій. Давно вже не катаємося, але нещодавно зiдзвонювалися і вирішили — згадаймо молодість! Вирішили провести рік, що минає, на лижні. Ну і що, що загубилася стара, прокладемо свіжу, головне, що бажання з нами, а сніг має почути наше прохання.
— Невже це ніколи не закінчується, — мучилася моя 45-річна сусідка з під’їзду, — розмірковуючи: йти на лижах або краще залишитися вдома, та й як слід посумувати за своїми взаєминами з одруженим чоловіком.
— Чому, — заспокоїла її. — Іноді це і не починається.
— До речі, ти вже прикріпила свою гірлянду, — переключилася, на щастя, вона — і ми заговорили немов про найголовніше, і вона дещо забула про своє складне кохання, яке прекрасне хоча б тим, що воно є, і не варто без кінця множити сумні вечори. Ще один Новий рік, скажете. Ну і що?
А то!
