Відразу ж варто зазначити, що матеріал цей я зробила з подачі головного редактора «Дня» – Лариси Олексіївни Івшиної. Ну от справді: суттєве легше бачиться на відстані, бо ми, львів'яни, вже звикли до презентів від управління охорони історичного середовища Львівської міської ради у вигляді відреставрованих, часто – врятованих історичних брам, тому начебто й не помічаємо цієї важливої і відповідальної роботи, котра триває вже не один рік.
Коли саме і з чого почалася реставрація брам, які спеціалісти задіяні у відновлювальному процесі, яким коштом це робиться і чи завжди вдячні львів'яни за те, що отримують фактично як новенькі (хоча й старенькі), гарні історичні двері до під’їздів і всередині під’їздів, «День» розпитав керівника управління охорони історичного середовища ЛМР Лілію ОНИЩЕНКО-ШВЕЦЬ.
Дерев’яна дубова брама на вул. Лисенка, 32
З ІСТОРІЇ ПИТАННЯ
– Ця програма розпочалася під час втілення проєкту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста», який фінансував уряд Німеччини у 2009 – 2017 роках, – говорить Лілія Сергіївна. – Брами ми почали робити 2010 року. Спочатку – тільки показово, і першою стала брама на площі Катедральній біля крамниці-кав’ярні «Світу кави».
Двері у будинку на вул. Федорова, 12
– Я пам’ятаю. Її робили просто неба.
– Так, щоби привернути увагу. А потім ми вже почали записувати мешканців на реставрацію. Сформувалася черга. 2017 року німці поїхали, і ми перейняли від них естафету – продовжили реставрацію. 2018 року зробили небагато, більше – у два наступні роки. Не все, звичайно, виконали. Бо черга утворилася дуже велика, і ми перейняли ту чергу. А тепер маємо свою чергу – на 2021 – 2022 роки.
– А загалом скільки брам відреставровано?
– За минулий рік – сорок сім. А цього року – десять. І ще в роботі – дванадцять.
Дерев’яна брама на вулиці Кубійовича, 9
– А чергу яку маєте?
– На понад двісті брам. І з вересня будемо оголошувати новий набір.
БРАКУЄ РУК
– Роботи виконуються спільнокоштом міської ради і мешканців. У якому співвідношенні?
– Сімдесят відсотків – міська рада, тридцять – мешканці. Люди дуже хочуть це робити. Але в нас потужності не дозволяють більше зробити. Фахових реставраторів – обмежена кількість. Це ті майстри, котрі брали участь у проєкті «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста», плюс ми ще два роки робили майстер-класи, щоби заохотити столярів брати участь у відновлювальних роботах. Щодо реставрації по металу, то в нас є тільки два майстри, тобто якщо металева брама, то з робочими руками – дуже складно.
Металеві двері будинку на Пекарській, 47
– А по дерев'яних брамах скільки майстрів?
– Приблизно десять. Тому, через брак майстрів, не можемо більше п’ятдесяти брам якісно зробити за рік.
– А чому так мало майстрів? Можливо, через «провисання» середньої ланки освіти?
– Наприклад, щодо майстрів по металу. У нас нема такого навчального закладу, де би вчили реставрації металу. Тих двоє, що ми маємо, – випускники нашої Академії мистецтв – кафедри «Художня обробка металу». Вони, напевно, більше зароблять, якщо робитимуть класні ковані брами під приватне замовлення. Ми, коли робили реставрацію вхідних дверей до каплиці Боїмів, хотіли зацікавити студентів Училища Труша й Академії мистецтв, щоби вони брали участь у тій реставрації, вчилися й опановували цю професію. На жаль, прийшов тільки один студент. А більшість студентів налаштовані на ювелірку, і вони відкрито про це говорили: «Хочемо бути ювелірами». Трошки ліпша ситуація з реставраторами по дереву, бо в нас є училище на Левандівці (Львівське вище професійне художнє училище. – Т.К.), де вчать столярці і художньої обробки дерева. Ми студентів трохи підв’язуємо до роботи. Й один із фахівців німецьких, котрий працював у проєкті, викладає там і заохочує до реставрації. То звідти ми маємо помічників до наших фахівців-реставраторів. Ще одна проблема в тому, що наші фахівці дуже затребувані на Заході – ми їх підучили, і вони працюють за межами України. Ми мали щастя в нещасті, коли був коронавірус – бо вони не могли виїхати за кордон і працювали у нас. А так… На жаль, так є.
Дубові двері на Площі Ринок, 31
ПРОЦЕС
– Для того щоби відновити браму, потрібно знати, як вона виглядала первинно. З тим не виникає проблем?
– У нас є архітектор, який тим займається. Тобто надходить заявка, приміром – беремо в роботу п’ять чи десять брам. Тоді наш архітектор виходить на об’єкт, описує цю браму, описує всі пошкодження і робить проєкт. Тому що брама може бути просто брудна – тоді ми знаємо, що її просто треба відчистити, знайти відповідну фарбу, знайти і вставити відповідне скло. А буває брама з частиною втрачених елементів (приміром, решітки на вікнах чи верхня або нижня частина дверей). То тоді треба доповнювати ті частини, а це вимагає відповідних креслень. Буває варіант, що брами взагалі нема, і тоді виготовляється нова – за історичними аналогами або шукаються якісь фотографії. Дуже часто допомагають мешканці, дають свої світлини, де сфотографований хтось із рідних – біля своїх дверей…
– Найстаріша брама, яку брали в роботу?
– Напевно, барокова. Найстаріших ренесансових я не пам’ятаю.
– Згрубша розкажіть технологію реставрації, будь ласка.
– Ми знімаємо всю фарбу – до дерева і в такий спосіб знаходимо первісний колір, у який була помальована брама. Тоді дерево спеціально обробляється, робляться доповнення там, де дуже пошкоджено. Найчастіше пошкодження у місці, де вставлений домофон – абияк, і в нижній частині, де дуже часто двері відчиняють ногами. Також там замокало, бо дощ хляпав на браму. Тоді в нижній частині потрібно ставити пломби (вставки). Намагаємося знайти таку саму деревину. Опісля браму фарбуємо у відповідний колір і такою фарбою, яка підходить до деревини. Ну і, звичайно, скло. Скла такого, як було, нема. Але, приміром, якщо це був вітраж, то за фрагментами бачимо колір, в якому було скло. Ну і решітка металева – спеціалісти її так само доповнюють, так само розчищають, взагалі розбирають на фрагменти, тому що всі з'єднання потрібно захистити від іржі, бо дуже часто воно все кородує, а потім все зібрати докупи. Найскладніші до реставрації – великі брами, в'їздові.
– Реставруєте на місці?
– Ні. Все відвозиться в реставраційну майстерню. А вже потім привозиться на місце і встановлюється. На місці реставрують одвірки, коли встановлюють браму.
ВАНДАЛІЗМ І БАЙДУЖІСТЬ
– Неодноразово у соціальних мережах були повідомлення про те, що відреставровані брами нищать.
– Так, і це – найприкріше. Реставровані брами нищать, замальовують графіті. І в нижній частині двері й надалі мешканці відчиняють ногами – незважаючи на те, що вклали у відновлення свої кошти.
– І що з тим робити, Ліліє Сергіївно?
– Навіть і не знаю. Не цінять нашої роботи люди. Не цінять!
– А камери відеоспостереження?
– Сутність того проєкту мала би полягати в тому, що коли людина свою копійку в роботу вкладе, то вона має ту браму пильнувати. До першої брами, котру ми робили – на Катедральній, мешканці не докладалися. Але вони казали: «Аж очі відкрилися! Ми ніколи не знали, що вона така гарна»… Звичайно, брами – місця спільного користування, але в нас люди які? В своїй хаті припильнують, а за її межами – не дуже. Тому, звісно ж, мають самі мешканці пильнувати. І вчити того дітей. Щодо камер спостереження, вандалів з балончиками, то наразі нема на то, крім поліції, ніякої ради. І невідомо, зрештою, що поліція має з тими вандалами робити.
– Пригадую випадки, коли реставратори після того, як графітники обмалювали двері, відчищали їх…
– Ми не можемо безконечно реставрувати одні і ті самі двері! Мешканці мають самі за тим слідкувати, інакше отаке буде весь час. Всі повинні розуміти: відчистити на реставрованих дверях фарбу з балончика – непроста справа. Це дуже складно! Бо потрібно знімати всю фарбу – до деревини. І навіть якщо спромоглися відчистити, то слід лишиться на брамі.
І СМІХ, І ГРІХ
– На підсумок, Ліліє Сергіївно, скажіть, чи вдячні львів'яни за реставрацію брам?
– По-різному люди реагують. Але запам’ятався мені отакий випадок. Щойно закінчили ми реставрувати дуже цікаву металеву браму, прийшов до нас пан з пекельним скандалом: «Я би таких реставраторів повиганяв взагалі! Бо брама вже поіржавіла вся, а її тільки-но реставрували!». Показав навіть фото – в нижній частині брама справді була зелена. Ми, звичайно, переполохалися, бо в нас реставратор по металу – дуже ретельний, дуже добрий. Телефонуємо йому: «Прийшов мешканець, зробив скандал, бо іржава брама». Наступного дня йдемо до тієї брами. Реставратор взяв шмату і витер ту пляму зі словами: «Прийдете ще раз – до Великодня. Я ще раз вам браму помию». Тобто там просто на брамі було дрібне сміття. Мешканці дуже часто не хочуть взяти до рук шмати, щоби помити двері. Звісно, легше викликати реставратора замість того, щоби змити бруд, бо захляпалося знизу. Тому… Треба доглядати за брамою так само, як за вхідними до дверима своєї квартири, бо це – власність мешканців. І ані мер, ані президент не прийде їм мити браму. А взагалі маю вам сказати, що дуже гарно збереглися у нас брами з епохи сецесії, бо вони мають дуже багато кованих елементів. Це металеві брами, вони дуже часто мають рослинний орнамент, їхня орнаментика дуже часто перегукується з орнаментикою декору огорож і сходів або якихось інших металевих елементів. Дуже гарні брами епохи модернізму – вони трохи простіші, але специфічні. Львівські брами – справді унікальні! Кожна – інакша.
Фото з сайту spadshchyna.lviv.ua
