Ряд публікацій у нашій газеті — зокрема, читацьких листів — про причини і наслідки популярності комуністичних ідей і партій у нашому суспільстві, викликав великий резонанс. У «День» продовжують надходити листи, два з яких ми сьогодні публікуємо. Як завжди, ми не оцінюємо точок зору наших авторів, проте далеко не у всьому «солідарні» з ними. Як нам здається, інколи емоційність відгуків на думки інших таких самих читачів буває надмірною, як, наприклад, у надрукованому тут листі Олександра Рачека з Києва. Однак вважаємо за можливе дещо пом'якшити його — адже схвильованість реакції вказує, без сумніву, і на ступінь актуальності проблеми для суспільства. Так що нашу дискусію маємо намір продовжити.
Сьогодні настав час сказати, що в Україні невиправдано часто доводиться чути заклики та бачити гасла: «Заборонити Комуністичну партію!», «Реабілітувати КПРС (КПУ)!», «КПРС — на Нюренберг- 2!», спостерігати конкретні дії щодо реалізації цих суперечливих гасел.
Науковці, в кращому разі, виправдовують таку ситуацію «таким» станом суспільства, а здебільшого — мовчать. А шкода. Адже більшості навіть свідомих громадян важко самотужки дійти істини чи розпізнати «вовків у овечій шкурі» і правильно зорієнтуватися у цій ситуації.
Про тих, хто проголошує й намагається щось робити відносно третього з наведених тут гасел, мова не йде. Вони на правильному шляху, їхні потуги — на благо людства. Але, на жаль, таких ще мало.
Мої слова звернені до тих моїх співвітчизників, котрі свідомо чи підсвідомо відстоюють перше або ж друге гасло. І перші, і другі, вочевидь, помиляються. Бо ратувати за відновлення або ж реабілітацію КПРС (КПУ) є, фактично, тяжким злочином і не лише тому, що окремі або ж більшість членів цієї організації причетні до антилюдських дій.
РСДРП(б)—ВКП(б)— КПРС на певній стадії свого існування переродилась, перетворилась із політичної партії в політичну банду. Але ті, хто мав би давно про це сказати, бояться або ж не хочуть цього. Коли те переродження сталося? Тоді, коли вожді партії до абревіатури назв додали маленьку літеру «б» (а, можливо, то Бог поставив свою печатку, як Каїну) чи коли та організація бандитським методом захопила владу в Росії, — це справа істориків. Але що так сталося — очевидний і незаперечний факт.
Найпершими обов'язковими умовами тривалого існування злочинного угрупування є:
— постійне залякування свого оточення і своїх членів;
— підміна загальнолюдських цінностей своїми, суб'єктивними;
— створення моральних і матеріальних благ для членів своєї організації;
— систематичне знищення (якщо не вдається морально подавити і затягнути у свої ряди) молодих, здорових людей.
Отже, весь той жах діяльності КПРС, про який ми сьогодні дізнаємось, є закономірним, «обов'язковим і неминучим» результатом її існування.
Абсолютна більшість членів КПРС (Горбачов, Єльцин, Кравчук, Кучма — також не є винятками) були завербовані до цієї організації. І не треба нікому із колишніх партійців, вірніше, членів КПРС, цього соромитись. Створення обставин, коли людина змушена була вступати в таку організацію, щоб досягти чогось кращого для себе чи членів своєї родини, є абсолютно природним. Це є одним із способів вербування. А слова в заяві про добровільний вступ — лише доказ цього. У справді добровільних заявах (на відпустку, в кооператив тощо) підкреслювати добровільність немає потреби.
Про спільну думку членів КПРС щодо шляхів розвитку суспільства, як основну складову політичної партії, не варто й говорити. Яке може бути спільне бачення проблем суспільства в людей, що сприймають світ лише через одне «віконце»? А без однодумства та добровільності членства не може бути політичної партії.
Отже сьогодні вже не важко зробити логічно правильний висновок: не тільки реабілітувати, а й ратувати за відновлення або ж реабілітацію банди — є злочином... Про це говориться у статтi 69 КК України.
Але... Комуністична ідея нічого поганого в собі не несе. Навпаки, то дуже гуманна й висока ідея. Настільки висока, що навіть і в третьому тисячолітті вона ще буде утопією для побудови держави та організації життя суспільства. Маю на увазі справжню комуністичну ідею та справедливий гуманний шлях втілення її в життя, а не спаплюжену та одиявлену Марксом—Леніним. А якщо комуністична ідея (але не «привид комунізму») бродить ще в умах деяких людей, то чому вони не мають права створити свою партію?
Любителі пива таке право мають, а комуністи — ні?! У більшості насправді демократичних країнах існують комуністичні партії, а в нас, бач, — не можна?!
Безперечно, справедливим буде визнати право на існування (створення) Комуністичної партії, але на істинній, домарксовій комуністичній ідеї.
Що ж стосується расової, а тим більше класової (хоча поняття соціальних класів є також умовна вигадка Маркса), національної або якоїсь іншої, зверхності одного над іншим — навіть для статутів політичної партії вона є неприпустимою.
І демократична правова держава повинна слідкувати за цим. Не тільки відмовляти в реєстрації таких партій, а й демократичними гуманними способами боротися зі спробами створити таку партію. Це — безпосередні функції держави.
При такій постановці питання Симоненку, Вітренко, Ткаченку, Морозу нічим буде «крити», а їхніх однодумців можна буде й на пальцях перерахувати.
