21 червня у виставі Національної опери головну партію виконала учениця Євгенії Семенівни — Сусанна Чахоян. Ця опера Г. Доніцетті — знакова в долі Мірошниченко, у далекому 1962 році на київській сцені її поставила легендарна творча команда — режисер Ірина Молостова і диригент Олег Рябов. Та вистава стала «зоряною» в долях багатьох акторів, але особливий успіх постановці принесла участь тогочасних прем’єрів трупи Євгенії Мірошниченко (Лючія) і Анатолія Солов’яненка (Едгар). Співаки продемонстрували прекрасну гру в ансамблі, творче горіння, тонко передали драматизм ролей, які виконували, філігранне володіння голосом — як найтоншим інструментом вокаліста. Вистава багато років прикрашала театральну афішу. Майстерності українських майстрів оперної сцени аплодували в Москві, Софії, Варні, Вісбадені, Берліні, Лейпцигу, Дрездені та інших містах світу. На слухачів «Лючія ді Ламмермур» справляла незабутнє враження — це було свято Опери...
Ця вистава — одна з найулюбленіших Євгенії Семенівни і тому не випадково вона захотіла, щоб на її ювілеї було виконано саме «Лючію ді Ламмермур». Коли перед початком опери Мірошниченко з’явилася в директорській ложі — зала вітала примадонну стоячи. Євгенія Семенівна не приховувала, що сильно хвилюється і їй приємна увага публіки. На початку вечора театрознавець Юрій Станішевський сказав, що Євгенія Мірошниченко своєю майстерністю прославила українське оперне мистецтво. Вона є гордістю нації. І хоча Київська опера в різні роки славилася чималою кількістю прекрасних вокалістів, але такої великої драматичної акторки на цій сцені більше не було. Мірошниченко дебютувала в партії Віолетти в «Травіаті», і після її появи на сцені критики написали, що «зійшла нова зірка опери». Євгенія Семенівна створила десятки різноманітних образів у виставах українського та світового репертуару. Їй аплодувала публіка різних континентів. Але в розквіті своєї слави ця сильна жінка і акторка вирішила піти зі сцени. Вона зачарувала, але не розчарувала публіку. Нині ми можемо говорити, що Мірошниченко створила свою вокальну школу. За декілька десятиріч, як педагог Національної музичної академії України, Євгенія Семенівна виховала ціле сузір’я чудових співаків, які нині виступають у багатьох театрах не лише нашої країни, але й за кордоном. Одна з її вихованок — Сусанна Чахоян, якій на цьому вечорі довелося скласти ще один іспит...
У «Лючії ді Ламмермур», окрім Чахоян виступили: Борко, Майборода, Востряков, Кузьмін, Нелідова та інші актори. Цю оперу п’ять років тому відновив режисер Анатолій Солов’яненко-молодший і диригент Микола Дядюра. У фіналі вистави всі квіти, подаровані глядачами Євгенії Семенівні, вона кинула до ніг акторів. На сцену Мірошниченко не вийшла, бо вважає це місце святим. Після опери вона сказала: «Звичайно, я, як педагог, все почула, але не могла перервати виставу і, як у класі, примусити вокалістів повторити той, або інший, не з повною віддачею виконаний ними фрагмент. Я вважаю, що попри на деяку «шорсткість», вистава вийшла. Дякую всім, зайнятим у цій постановці. «Лючія ді Ламмермур» — опера неймовірно складна. Вона потребує від вокаліста показати не лише могутність, красу свого голосу, але й драматичну майстерність. Це важко. Адже коли в тобі вирують емоції, то забуваєш про те, що можна збити дихання... А опера Г. Доніцетті, у вокальному плані, дуже важка... Я рада, що «Лючія...» посіла гідне місце в репертуарі нашого театру і, як і раніше, хвилює слухачів. Сподіваюся, що дуже скоро в Києві відкриється Мала опера і перед глядачами стане дилема куди піти: до Національної опери чи до Малої...
Публіка аплодувала примадонні, скандуючи: «Жені — слава»! У залі було дуже багато шанувальників таланту Мірошниченко, які не пропускали жодного її виступу, а також молоді, яка чула її унікальний голос за записами. Євгенія Семенівна усміхалася і ледве стримувала сльози від хвилювання: її пам’ятають, її люблять, нею пишаються. Ось тільки прощаючись зі співачкою, дуже багато глядачів із гіркотою питали один у одного: а чому ніхто з представників нинішньої влади не прийшов привітати легенду опери? Хіба в нас так багато зірок світового масштабу, видатних особистостей, які є брендом країни? Дирекція Національної опери подала документи, щоб присвоїти Євгенії Мірошниченко звання «Героя України», але ці папери десь «гуляють» по коридорах урядовців. Ніхто з Адміністрації Президента України, Кабміну, Мінкульттуризму і Київської міськдержадміністрації не прийшов привітати Євгенію Семенівну. Більше того, не спромоглися прислати хоча б квіти, телеграму. Що це? Черствість, неувага чи байдужість до людей, які є кумирами нації? Проте величезну порцію теплоти і заряд позитивної енергії ювілярка отримала від колишніх колег по мистецтву, нинішніх продовжувачів її справи, студентів і викладачів НМАУ і просто людей, які захоплюються її талантом і силою духу.
