Сьогодні в Україні і світі фахівці активно вивчають питання впливу на громадян карантину — тему абсолютно нову і незнайому. Лабораторія психології політико-правових відносин Інституту політичної та соціальної психології НАПНУ теж на онлайн-платформі опитала громадян, як вони сприйняли необхідність карантину, як почуваються в ізоляції, як адаптовувалися, скільки вистачить сил так жити тощо. Про це «День» запитав у кандидата психологічних наук, завідувача лабораторії Віталія ДУХНЕВИЧА.
— Віталію Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, про дослідження — хто в ньому брав участь, у якому форматі?
— Поширення коронавірусної інфекції в усьому світі, та в Україні зокрема, актуалізували питання вивчення тих психологічних реалій, що супроводжують пандемію та карантинні заходи. Не лишилися осторонь і ми з колегами. В нас було організовано кілька досліджень, що мали на меті вивчення цієї нової для нас психологічної реальності. В моєму дослідженні мені вдалося залучити приблизно 600 осіб. Відповідали люди з різних регіонів. Ці дослідження стартували наприкінці березня — на початку квітня. І ще одне наше дослідження ми запускаємо зараз. Воно стосується освіти в умовах COVID-19.
Наші дослідження, як, напевно, більшість досліджень у цей час, використовують онлайн-форми для опитування та стихійну вибірку, яка має свою специфіку... Адже ми не можемо вплинути на бажання чи небажання людини відповідати. І ми, на жаль, нічого не знаємо про тих, хто не відповів, хто не побачив наші повідомлення, хто фізично не має змоги вийти в інтернет та пройти таке опитування.
У дослідженні, що проводив я, мене цікавило, як люди бачать ситуацію в зв’язку з поширенням COVID-19, як оцінюють дії окремих органів державної влади, кого бачать відповідальним за попередження та протидію поширенню COVID-19 та які бачать наслідки поширення коронавірусної інфекції на території України в найближчій перспективі.
— Які ключові результати дослідження — дані, тенденції?
— Загалом, переважна частина тих, хто брав участь у дослідженні, бачать її як надзвичайну чи близьку до такої. Дуже мало було тих, хто вважає її фейком. Лише менше 20% опитаних не розуміють необхідність самоізоляції та обмеження контактів (нагадаю, що це кінець березня — початок квітня). Трохи менше (приблизно 15%) дратують обмеження на пересування та організацію дозвілля, що були запроваджені. Орієнтовно 30% тих, хто не бачить загроз життю в зв’язку з поширенням коронавірусної інфекції. При цьому приблизно 90% тих, хто вважає карантинні заходи в закладах освіти виправданими.
«ОРІЄНТОВНО 90% ГРОМАДЯН ВВАЖАЮТЬ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ПРОТИДІЮ ПОШИРЕННЮ COVID-19 РЕЗУЛЬТАТОМ ДІЙ КОЖНОГО»
— Приблизно 15% відсотків опитаних вважають, що державні установи, підприємства, органи влади мають працювати в звичному режимі. Цікаво, що лише 10% вважають, що всі приватні підприємства також мають працювати в звичному режимі. Напевно, маємо тих 10—15% людей, для яких карантинні обмеження надзвичайно болючі. До слова, приблизно 15% опитаних негативно оцінюють обмеження роботи міського транспорту та орієнтовно 10% — міжміського. Люди загалом підтримують закриття кордонів; маємо лише 10—15% тих, хто не підтримує цього кроку.
Цікавим виявилося те, що орієнтовно 70% опитаних поділяють думку про те, що в разі епідемій повинен діяти спеціальний режим обмеження свобод пересування та зібрання (приблизно 20% виступають проти цього, а ще 10% не визначилися).
Мені було приємно побачити, що приблизно 90% наших громадян вважають попередження та протидію поширенню COVID-19 результатом дій кожного громадянина. І приблизно стільки ж вважає, що громадяни, які не дотримуються режиму самоізоляції та обмеження пересування, є відповідальним за поширення COVID-19.
Окреме питання — наслідки поширення коронавірусної інфекції на території України в найближчій перспективі. Переважна частина вказує як найбільш ймовірні — банкрутство окремих підприємств, збагачення окремих політиків та бізнесменів, зростання безробіття, погіршення економічної ситуації в країні. Приблизно порівну тих, хто вважає, що буде створено сприятливий інвестиційний клімат, й тих, хто вважає це малоймовірним; тих, хто вважає, що будуть розроблятися державні програми допомоги бізнесу й тих, хто в це не вірить; а також тих, хто відзначає покращення системи охорони здоров’я як можливого наслідку. Фактично — це ті орієнтири, на які влада має реагувати.
— Якими є основні труднощі людей на карантині? Де беруть ресурс? Скільки таких, що використовують час для розвитку — для того, на що раніше не було часу? Скільки громадян працюють? Чого найбільше бояться? На що сподіваються?
— Можу тільки сказати, що частка тих, хто бачить у COVID-19 можливості для саморозвитку більша, ніж тих, хто такої можливості не вбачає. Приблизно третина готова приділити увагу навчанню, а дві третини — вирішенню накопичених питань. У кожного своя стратегія та свої ресурси для того, щоби пережити карантин та пандемію. Хтось працює, хтось розраховує на сім’ю, хтось на себе.
Ми не вивчали питання, скільки людей працює під час карантину. Можу сказати, що приблизно у 50% людей не виникало проблем із виплатами заробітної плати в зв’язку з запровадженими обмеженнями. Напевно, це багато. І це є обставиною, що може спровокувати посилення незадоволення карантинними заходами та діями влади в цій ситуації. А очікування масштабних економічних збитків, зростання цін та інфляції, зниження життєвого рівня, збільшення соціальної напруженості всередині країни, напевно, будуть лише посилювати протестні настрої.
Загалом, наші опитувані відзначали посилення протестних настроїв серед громадян як один із ймовірних наслідків. А це сигнал для влади: не факт, що подія настане, але в якийсь момент певний каталізатор може запустити ці процеси.
Мені здається, головне тепер для влади — знайти ресурси та можливості для направлення бажання пересічних громадян для змін саме в конструктивне русло
Чого бояться? Ухвалення непопулярних законів, посилення авторитарних тенденцій, знову ж таки вже згаданих інфляції, зростання цін, економічних збитків підприємств.
Чого очікують? Ухвалення законопроєктів та державних програм, що будуть сприяти розвитку ділової активності, посилення можливостей для дій місцевої влади в разі надзвичайних ситуацій.
Не хочу бути банальним. Але якщо все це виразити одним словом — люди хочуть того, що й завжди. Справедливості. І очікують цього від дій влади на всіх рівнях. Рано чи пізно карантинні заходи будуть послаблені і люди повернуться до нормального життя. Хтось буде розраховувати на допомогу держави у відновленні бізнес-клімату, хтось — на нормальну роботу й заробітки, хтось — на нормальні послуги системи освіти чи медичної системи і т. ін. Але головне, щоб ті рішення, що будуть прийматися владою, були справедливими в розумінні наших людей.
— Загалом — хто виявився більш адаптованим, кому — найважче?
— Я це питання спеціально не вивчав. Мені здається, що найбільш адаптовані ті, хто мав змогу завчасно або швидко перевести свою діяльність в інтернет-простір (насамперед працювати чи навчатися дистанційно), або ті, хто продовжив працювати в більш-менш звичному режимі та отримувати гроші за свою роботу. Найважче, напевно, тим, хто залишився без роботи або чия діяльність прив’язана до сфери, де жорсткі обмеження не дають можливості заробляти. Ну і власне режим самоізоляції ніхто не скасовував. Не всім він дається легко.
«ПРИБЛИЗНО 60% ГРОМАДЯН ГОТОВІ ТЕРПІТИ КАРАНТИН СТІЛЬКИ, СКІЛЬКИ ЦЕ БУДЕ НЕОБХІДНО»
— Яка частина людей дотримуються вимог карантину, скільки вважають що це «надумано»?
— Дуже небагато наших громадян вважають ситуацію з поширенням COVID-19 фейком. Знаєте, зараз в інтернеті ходить мем: «Коронавірус — це епідемія чи політика? Це релігія. В нього можна не вірити, проте обрядів слід дотримуватися». Переважна частина дотримується вимог карантину. При цьому міра дотримання в кожного своя: хтось максимально сидить удома, а комусь уже хочеться позайматися спортом, змінити обстановку, зустрітися з друзями. Так, ми звикли до масок та антисептиків, проте звикання може мати й інший бік — послаблення уваги, уявлення про те, що щось є не обов’язкове. Ми не такі дисципліновані, як китайці в цьому плані. Хоча, хай би як це прозвучало, смертність від коронавірусу тримає нас у тонусі. Питання я би поставив по-іншому — як довго наші громадяни готові дотримуватися цих вимог? Лише приблизно 60% готові терпіти карантин та обмеження стільки, скільки необхідно. Але не потрібно забувати про економічну складову. Якщо ресурси будуть вичерпані, а нових надходжень не буде, цей відсоток різко поменшає.
— Чи не призведе карантин до протестів, як це було з фермерами, яким заборонили продавати свою продукцію? Тепер — Черкаси (нагадаємо, виконком міськради Черкас ухвалив рішення про пом’якшення з 1 травня карантинних обмежень через «нерівні умови для підприємців». — Ред.).
— Економічна та політична складова у перебігу COVID-19 є і їх не можна знімати з важелів. Вони впливають і будуть впливати на формування та розвиток протестної мотивації. Не секрет, що великий бізнес зміг, назвімо це так, «прилаштуватися» до умов карантину. Можливо, не весь, не берусь це оцінювати. А малий чи середній бізнес? У низці випадків люди були вимушені, де це можливо, згорнути та припинити свою діяльність. Хтось був вимушений скоротити зарплати, відправити працівників у неоплачувану відпустку або навіть повністю закрити бізнес на період карантину. Не всі мали змогу фізично адаптуватися до нових умов.
Політична складова також має місце. 60% опитаних вважають, що в умовах обмеження свобод зібрання та пересування парламент та уряд не мають приймати жодних законів та постанов, крім тих, що стосуються поширення коронавірусної інфекції на території України. А 45% вважають, що всі рішення парламенту, що не стосуються поширення COVID-19 на території України, прийняті під час карантину, мають бути скасовані (приблизно 30% так не вважають). Ситуація на місцях, у рішеннях місцевої влади — приблизно така сама. Не всі рішення місцевої влади, як показують наші опитування, відповідають уявленням громадян про справедливість.
Усе це створює певні ризики для влади. До прикладу, візьмемо відкриття ринку землі. До цього можна ставитися по-різному, проте ще до початку карантину аграрії виступали проти такої ініціативи влади. Зараз маємо карантин. Парламент приймає відповідний закон, Президент його підписує. В ситуації економічної кризи представники малого та середнього агробізнесу, що не матимуть ресурсів та змоги придбати землю, можуть вдаватися до різних форм висловлення свого невдоволення. А причин для невдоволення люди, що мають фінансові негаразди, можуть знайти багато. Загалом, наші опитувані відзначали посилення протестних настроїв серед громадян як один із ймовірних наслідків. А це сигнал для влади: не факт, що подія настане, але в якийсь момент певний каталізатор може запустити ці процеси.
Мені здається, головне тепер для влади — знайти ресурси та можливості для направлення бажання пересічних громадян для змін саме в конструктивне русло.
