Коли автори нижченаведеного листа звернулися до нашої газети, «День», бажаючи висвітити проблему об’єктивно, спробував з’ясувати думку творця архітектурного проекту, перспектива реалізації якого непокоїть столичних жителів. Розмова, на жаль, вийшла короткою і малоприємною: архітектор Вадим Жежерін почав його з обвинувачень у непрофесіоналізмі журналістів, які висвітлюють містобудівну тематику і нерідко критикують столичні реконструкції — «жодного серйозного матеріалу» на цю тему він останніми роками не зустрічав. Що стосується проекту забудови кварталу, обмеженого вулицями Пушкінською, Великою Васильківською та бульваром Т. Шевченка, автор нагадав: з моменту розробки проектної документації до втілення її в життя можуть пройти роки. І те, що подальша робота над проектом схвалена містобудівною радою, не можна сприймати як «добро» на будівництво — невідомо, скільки часу займе усунення зауважень до нього і чи буде він «затверджений взагалі» (?!):проект народився добрих років шість тому, і відтоді його доля все ніяк не може визначитися. І взагалі, «поки жителі міста разом із журналістами-дилетантами створюють непотрібний ажіотаж», піддаючи критиці все, що здійснюється в місті, архітектори «думають, як зробити це місто чистішим і затишнішим» і розвантажити звалища у старих кварталах.
Зважаючи на вищесказане, виходить, що жителі кварталу б’ють на сполох абсолютно даремно. Та й видання, яке оголосило, що даний проект існує і може бути реалізований, як говорять у Головкиївархітектурі, поспішило: писати про проект треба за фактом, тобто, коли його здійснення буде схвалено остаточно.
Контраргументи, безсумнівно, серйозні. Однак як би надалі не змінився початковий варіант проекту комплексу, аргументи жителів кварталу, викладені в листі, чесно кажучи, ставлять під сумнів доцільність його реалізації в будь-якій формі. До речі, якщо вірити тим архітекторам, які перебувають в опозиції до столичного містобудівного начальства (і їхнім творчим майстерням), від попереднього резюме: «продовжити роботу над проектом» до забиття перших кілочків під будівництво останнім часом зазвичай — один крок. У такому випадку все вдвічі сумніше, адже архітектурне законодавство передбачає необхідність поцікавитися думкою тих жителів, кого чергове будівництво торкнеться безпосередньо.
Ми, мешканці будинків №№ 31а, 31б, 31в, 33 і 39 по вул. Пушкінській та будинків №№ 2, 6, 12 по вул. Великій Васильківській у Києві висловлюємо глибоке занепокоєння планом забудови внутрішнього простору нашого кварталу 14-поверховим «багатофункціональним готельно-офісним комплексом». Забудова призведе до спотворення історичного обличчя району, а проживання в наших оселях зробить нестерпним. Ми дізналися про цей проект із газетної публікації, коли Містобудівна рада під керівництвом головного архітектора міста С. Бабушкіна ухвалила продовжити роботу над ним (протокол від 25.12.2002.). У зв’язку з цим у нас виникла низка запитань і зауважень.
1. Згідно з проектом, у нашому дворі вириють гігантський котлован глибиною понад шість метрів, на «берегах» якого опиняться наші будинки. Відтік ґрунтових вод з-під будинків може призвести до їх ушкодження. Монолітних фундаментів під будинками на вул. Пушкінській немає — ним служить розширена цегляна кладка на ущільнених сторічних ґрунтах. Якщо не врахувати цього, стане можливим традиційний сценарій: визнання будов аварійними — відселення мешканців — ласий шматок центру міста в руках комерсантів від будівельного бізнесу. Те, що наші побоювання небезпідставні, свідчить недавній досвід — під час робіт незрівнянно меншого масштабу (реконструкція готелю «Прем’єр Палац») почалося руйнування фасадів і квартир у двох наших будинках.
2. Наші оселі охороняються законом як пам’ятки архітектури, вони прикрашають центр міста і знаходяться у доброму стані. Частину будинків капітально відремонтовано і реконструйовано. Негідні архітектурні рішення у нашому кварталі замислено поруч із Хрещатиком. Чи, бува, не для того, щоб туристи могли познайомитися із зразком архітектурної наруги над здоровим глуздом, який навряд чи де, окрім столиці України, можна буде побачити? Яке європейське місто, хоч і на тисячу років молодше від Києва, може дозволити таке зухвале руйнування своєї віками викоханої неповторності? Чи не турбує міськадміністрацію шанс увійти в історію Києва в ролі першопрохідця, що почав перетворювати золотоверхий у трубно-офісний?
3. Ми й досі не бачили науково обґрунтованих розрахунків впливу на довкілля гігантської споруди, якою намагаються «придавити» квартал біля наших будинків. Чому до обговорення проекту не залучено представників від мешканців кварталу — тієї самої громадськості, інтересами якої має насамперед піклуватися міська адміністрація? Чому протягом двох років від нас сором’язливо приховується цей дивний проект? Чому не вислухано думку митців архітектури? Чи не тому, що негативна реакція громадськості наперед відома?
4. Чому не прораховано вплив проекту на транспортну інфраструктуру району забудови? Адже руйнівні наслідки очевидні. Реалізація проекту притягне в центр міста додатково значну кількість автомобілів. Щоденна присутність сотень авто, гаражі для яких передбачено проектом, створить серйозне навантаження на прилеглi вулицi. Про це свідчить сьогоднішня ситуація в «часи пік» на вулицях Пушкінській, Великій Васильківській, Л. Толстого, бульварі Т. Шевченка.
5. Яка є необхідність у новому готелі поруч з уже існуючим — одним із найбільших у Києві п’ятизірковим готелем «Прем’єр Палац»? Та ще й із розважальним комплексом поряд. Хіба мало таких закладів довкола? Завдяки цьому ми матимемо безплатну нагоду «веселитися» кожної безсонної ночі разом з відвідувачами «злачних» закладів у своєму дворі.
6. Про долю зеленого гаю у нашому дворі, що ляже під сокиру заради розміщення гаража на 250 авто, Головархітектура взагалі не згадує, начебто дерев не існує. У забрудненні довкілля будуть «змагатися» між собою кілька сотень авто під вікнами наших осель, запланована котельня потужністю в добрячу електростанцію і вже існуюча котельня, яка обслуговує «Прем’єр Палац». Усе це — у центрі столиці, повітря якої й так страждає від отруйних речовин.
7. Про таку «дрібницю», як відновлення дитячого майданчика, ніхто й не згадує. Та й дiйсно, які гроші на ньому заробиш? Що там майданчик, коли приречена на знесення дитяча дошкільна установа №183 в нашому кварталі. Міська влада, даючи на це згоду, гадала, мабуть, що відразу з пелюшок наші діти підуть у ті бари та ресторани, які опиняться на місці дитячого садка.
8. Згадуваний проект прийнято до впровадження, незважаючи на офіційне попередження управління пожежної охорони Києва від 17.07.2002 р. про те, що він не дасть можливості пожежним авто під’їхати до місця пожежі, якщо, не дай, Боже, займеться готель «Прем’єр Палац». Чи виправданий ризик катастрофи непередбачуваних масштабів у центрі міста, відповідальність за який бере на себе Містобудівна рада?
9. Незабутній профіль столиці, який відкривався з лівого берега, уже в минулому. Тепер він ощирюється «зубами» новобудов. Архітектура старого Києва створювала образ, який зберігається в серці кожного українця, де б він не жив. Поруч з місцем розташування майбутнього комплексу — пам’ятники Шевченку, Грушевському, Володимирський собор, музеї та театри, архітектурні пам’ятки. Владі якої ще європейської столиці спаде на думку замахуватися на свої святині?
І останнє — яка висока мета виправдовує всі ці жертви? У нас є підозра, що всі перелічені плани отруєння довкілля, знищення дворового простору і зелених насаджень, руйнування дитячого закладу, спотворення обличчя столиці, ризик ушкодження пам’яток — усе це наша плата за чиєсь нестримне бажання зробити свій «маленький» бізнес. Тому ми одностайно і рішуче протестуємо проти проекту «багатофункціонального комплексу», який загрожує нашим оселям, нормальному життю, здоров’ю і спокою.
Галина ГОНЧАРОВА і ще 230 підписів
