Те, що далеко не всі наші діти не люблять відвідувати школу, — факт доконаний. Тривале сидіння за партами, велика кількість учнів у міських школах та властивий їм шум-гам втомлюють, а нестача уваги з боку вчителя може розхолодити найпрекрасніші прагнення дітей до знань. Німецький педагог Рудольф Штайнер вирішив підійти до навчання по-іншому: підлаштувати навчальний процес під особливості розвитку дитини, а не навпаки. Тобто, якщо шестирічна дитина може напружувати увагу лише 10 хвилин, то не потрібно, вважає Р.Штайнер, заставляти її сидіти мовчки на уроці 35 хвилин.
...У 1919 році Рудольф Штайнер організував у Штуттгарті першу Вальдорфську (штайнерську) школу, яка за системою викладання і виховання кардинально відрізнялася від звичайної німецької школи (термін «Вальдорфська» пішов від назви тютюнової фабрики «Вальдорф- Асторія», при якій Штайнер i організував першу школу). З тих пір, протягом майже 80 років, у світі відкрилoся близько тисячi таких шкіл. Особливо вони поширені в самій Німеччині, Нідерландах, США (в Україні є в Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Києві та ще декількох містах). Чим же Вальдорфські школи такі незвичні?
Ми маємо змогу ознайомитися із альтернативною системою освіти у приватній київській Вальдорфській школі «Михаїл», яка отримала ліцензію Міністерства освіти та науки три роки тому і по суті є експериментом щодо адаптації цієї системи освіти до вітчизняної середньої.
НАВІЩО КАНІКУЛИ?
Обов’язковий набір шкільних предметів першокласників- «вальдорфців» — кольорові крейди (рука дитини в цей час повністю не готова користуватися ручкою, вважає засновник школи), кілька спеціальних великих зошитів, а з жовтня — флейта. В процесі навчання батьки докупляють інші потрібні шкільні причандали.
Щодня перший урок триває... дві години! Це — епохальний урок. Йдеться про те, що такі предмети, як математика, українська, англійська мови викладаються щодня в один і той же час. Протягом уроку діти сидять за партами максимум 35 хвилин. Решта — віддається рухливим іграм, але таким, які б теж сприяли засвоюванню математики, грі на флейті (з першого класу флейта обов’язкова для всіх, бо розвиває музичний слух та добре впливає на органи дихання), і, як правило, на закінчення уроку — прослуховуванню повчального оповідання, казки, біблійної притчі тощо.
Директор цієї школи Сергій Щербина підрахував, що протягом двохгодинного уроку діти змінюють свою діяльність 8—9 разів: пишуть, граються, слухають, співають... Після напруження (інтелектуального, емоційного чи вольового) йде так званий відпочинок, «так званий» — бо він є лише зміною діяльності, потім знову напруження, знову відпочинок. Тобто — «вдих-видих», «вдих-видих». В результаті такого навчання діти взагалі не втомлюються. Підійдіть до дверей першого класу цієї школи близько 14.00 і послухайте, що там відбувається. Вчитель: «Закриваємо зошити і продовжимо урок завтра...» Діти: «Ні!!!»
Вальдорфську школу можна сміливо назвати школою сімейною. Свята — обов’язкова складова навчання. І не може бути такого, щоб дитина самостійно готувалася до шкільного свята: батьки завжди в курсі всіх подій, які відбуваються в школі, і чим можуть, тим допомагають. Багато часу віддається екскурсіям, особливо в червні (діти вчаться до середини цього місяця і не хочуть йти на канікули), також практикуються турпоходи з ночівлею.
УСІ ПРЕДМЕТИ — ВАЖЛИВІ
Як правило, у звичайній школі (особливо у старших класах) є «важливі» предмети (математика, фізика, іноземні мови) та «другорядні» (співи, фізкультура, малювання, трудове навчання). У Вальдорфській школі важливими є всі предмети, а мистецький блок (малювання, в’язання, ліплення, музичні заняття) займає значну частину. Більше того — вивчення всіх предметів поєднується в одне ціле. Справа в тому, що завдяки малюванню чи ліпленню в дитини добре розвиваються вольові якості — ті, що пізніше стануть у пригоді при розв’язанні задачі з математики чи фізики. Мистецтво — це найкращий спосіб отримати результат, адже годину тому цей білий листок паперу був порожнім, глиняна фігурка була лише куснем глини, вовняний клаптик — ниткою, а тепер — це витвір дитини! І для розвитку самооцінки, творчого мислення, а особливо сили волі це має набагато більше значення, ніж заставити її чемно сидіти 35 хвилин, вважають у Вальдорфських школах. До речі, всі матеріали, які використовуються в школi, — виключно з натуральної сировини.
ІСТОРІЯ ЗА ГЕРОДОТОМ
Діти Вальдорфської школи не знають оцінювання, й вони не користуються звичайними шкільними підручниками. Підручники дітей — це їхні зошити, все, що вони самі туди запишуть. Діти, звісно, користуються задачниками чи довідниками, але навчальний предмет вчителі викладають за першоджерелами. Приміром, про Стародавню Скіфію учні знатимуть не завдяки перечитуванню певного параграфа в підручнику з історії, а за першоджерелом — знаменитою «Історією» Геродота.
Сергій Щербина, як і всі викладачі школи, пройшов практику у таких же школах Європи (Німеччина, Швейцарія, Нідерланди), і розповів «Дню», яким чином учні 9-го класу вивчають там Німецьку революцію 1919 року. В кожного учня є роздатковий матеріал — кілька фото людей, які жили в той час (студента, офіцера кайзерівської армії, буржуа, робітника та ін. персонажів). Завдання формулюється так: у формі листа, сценки тощо показати ставлення кожної людини до революції в Берліні. Урок перетворюється на видовище: дітям цікаво, а також вони розвивають акторські чи письменницькі здібності.
СУСПІЛЬСТВО «ВИКОНАВЦІВ» ВІДХОДИТЬ У МИНУЛЕ
Таким чином ми підійшли до того, що закидають цій системі противники вальдорфської освіти: чи легко дитині, яка не знає, що таке грубість вчителя, яка навчилася говорити те, що думає і судити про явища за результатами своєї роботи, призвичаїтися «до нашого життя». На щастя, сучасне ринкове суспільство все менше потребує «виконавців», бажаючих прийти «на все готове». Якраз навпаки: будь-яка сфера діяльності потребує талановитих організаторів роботи, ініціативних менеджерів, творчих керівників — так званих креативщиків — людей, які матимуть потребу створювати щось нове, оригінальне — те, чого ще не було до них, і ця потреба — дуже на часі. Тому виходить, що проблема надумана.
Як правило, в Україні вальдорфські школи фінансують батьки (в Німеччині на 75% — держава). В нашому суспільстві поширена думка, що в приватні школи дітей віддають багаті батьки, а якщо вони — багаті, то хай самі й оплачують. Проте це не так. У київських Вальдорфських школах навчається добра третина дітей, батькам яких дозволили «гнучку систему оплати», часто — на збиток школі, часто — символічну (для багатодітних родин).
ПРО ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
У кожного з батьків, які віддали дитину в цю школу, — свої мотиви. Хтось хоче, щоб дитина проявила свої таланти, хтось — щоб отримувала більше уваги від вчителя, хтось каже, що в звичайній школі її дитину ображатимуть...
Але батьки, які віддають дитину до Вальдорфської школи, повинні бути готові до того, що після такого експериментального навчання їхній дитині важко буде пристосовуватися до навчання у звичній школі (якщо виникне така необхідність). За роки діяльності школи «Михаїл» такі випадки були. Директор розповів «Дню», що одна сім’я переїхала в Дніпропетровськ, і батьки були змушені шукати дитині таку ж школу... Інша родина просто змінила місце проживання, але батькам довелося возити школяра до старої школи, в інший район.
Крім того, невідомо, як випускники альтернативних шкіл почуватимуться у вітчизняних ВНЗ — адже школі лише вісім років, і жоден клас ще не випустився. І все ж таки в першу чергу до незвичності дитини — «вальдорфця» мають бути готовими... її батьки. Саме вони мають зважити всі «за» і «проти» перш ніж запропонувати замість добре перевіреної на собі державної школи — експеримент на кшталт вальдорфської.
