Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Мандруючи ближче до неба...

28 жовтня, 2005 - 00:00
ЦЕ ЧУДОВЕ ЗВІРЯТКО З ЧАРІВНОГО ЛІСУ В РАЙОНІ ЧУФУТ-КАЛЕ, ЗДАЄТЬСЯ, УВАЖНО ЗА ВАМИ СПОСТЕРІГАЄ / ДОПОВНЮЮЧИ РОМАНТИЧНІ КОВБОЙСЬКІ КАРТИНИ, НА САМІСІНЬКОМУ КРАЮ ПРІРВИ ПАССЯ СИМПАТИЧНИЙ КОНИК... У СВОЇЙ ВЕЛИЧНІЙ ВИТОНЧЕНОСТІ, ЯКА ВИРІЗНЯЄТЬСЯ ПОЄДНАННЯМ АРХІТЕКТУРИ ТА СКЕЛЬ — НЕЗРІВНЯННИЙ УСПЕНСЬКИЙ МОНАСТИР ВИГЛЯД ІЗ ПІВНІЧНОГО БОКУ ФОРТЕЦІ: БІЛОСНІЖНІ ГОРИ, СТЕЖИНКИ, ХМАРИ

ЧУФУТ-КАЛЕ

Я багато чув про таємниче місто, яке розташоване в центрі Криму, в горах, із не менш загадковою назвою — Чуфут-Кале. Невже ціле місто на плато? І як це воно там уміщується? І не падає? Що означає його татарська назва? Коротше кажучи, багато запитань. Йдемо — за відповідями!

Виявляється, перед Чуфут-Кале знаходиться не менш відомий ( і до того ж шанований) православний храм — Успенський монастир. Прямо з бежево-сірої скелі виростає біла церква, увінчана золотим куполом. Проте наш екскурсовод квапить далі, обіцяючи детальніше тут зупинитися на зворотному шляху. Так у неї заведено. Гаразд, ми не сперечалися.

Нашій групці прочан і туристів дісталася як гід — Магда Юріївна Тубус, як було написано на її бейджі.

Це була повновида, енергійна особа років тридцяти, розмовляла вона з деяким притиском, здобрюючи його почуттям гумору. Перші її інструкції були такими:

— Ліворуч — провалля. Вільного польоту приблизно триста метрів. Але не раджу. Так само не рекомендую, жартуючи, зіштовхувати один одного. Потім, не потрібно відривати хвости ящіркам. До речі, щодо плазунів був у нас випадок, коли з дерева на дорогу впала змія...

Народ із пересторогою подивився на неосяжне верховіття волоських горіхів.

— Заснула, чи що? — спитав я.

— Напилася, — висловив здогад хтось із групи.

— Не знаю. Все можливо, — філософськи підбила підсумок Магда Юріївна.

Тут якраз і з’явилася біла риска з написом — «Фініш».

Всі: «Ура-а-а!!!»

Однак через півкроку помітили іншу — «Старт».

— Не лякайтеся, — сказала Тубус, — вас стосується поки що лише другий напис...

— А що потім було зі змією? — раптом спитала маленька милосердна дівчинка.

— Не хвилюйся, дитинко! — відповіла Тубус, — вона відповзла... А ну, хто відстає, — жвавіше! — підігнала вона громадян, які мляво пленталися на гору. — Вдихайте глибше — навкруги корисні фітонциди. Тут повно ялівцю — прочищайте дихальні шляхи. Це наша стежка здоров’я!

У Криму взагалі будь-яка серпантинно завернута доріжка, в фіналі якої в очах темніє — стежка здоров’я. Якщо не втратиш залишків, набудеш більше, ніж було!

Вдалині, на прямовисній гірській гряді ми побачили вирубані прямо зі скель квадратні фортеці. Завершальна ділянка дороги була найбільш вертикальною. Гід запропонувала, кому фітонцидів не вистачило, — нюхнути м’ятну олію, для отримання «імпульсу бадьорості».

— Даю понюхати в маленькому флакончику. Безплатно! — переконувала Магда Юріївна.

На верху, мабуть, купити запропонує. Так і сталося. Щоб уже життям бадьоро крокувати, поширюючи запахи ефірних олій.

Тубус повідомила, що останні мешканці покинули ці місця 150 років тому, 1852 року. У перекладі Чуфут-Кале означає «єврейська фортеця». Спочатку її зводили алани в X—XI сторіччях. Це плем’я іранського походження. Їх уже в XIII сторіччі вибила Золота орда. Причому довго татари взяти цю цитадель не могли, як не старалися...

Ми доповзаємо до південних воріт. Екскурсовод розігрує сцену штурму:

— Ви піднялися на скелі! Молодці! Залишився один крок до перемоги! Кидаємося з криком «Ура-а-а!!!»

Наші не дуже бадьоро (м’ята вивітрилася!) виконали наказ. Заскакуємо до фортеці через вузенький прохід.

— Але коли ворог ( це — ми ж!) як енерджайзер вдирався сюди, він потрапляв до кам’яного мішка. Мешканці кидали каміння, лили смолу, — не дуже порадувала командир.

Так що застопорилося діло і в татар. І вони пішли на хитрість, створили імітацію наступу величезної армії. Нагнали сюди всіх своїх, і ночами позмiнно били в безліч барабанів (ось вони звідки, помаранчеві технології, лише замість барабанів — бочки з-під пального). Вигукували накази, творили якомога більше галасу. Таким чином вони не давали спати захисникам, доки ті, через декілька діб недосипу (а це вже сталінські методи слідства) не почали засинати на ходу. У цей момент татари й пробили стінку в найтоншому місці...

Після взяття фортеці вони назвали її Кирк-Ор (сорок укріплень). Згодом вони дозволили тут поселитися караїмам — іудеям тюркського походження, нащадкам хозарів. Вони визнавали лише Тору (П’ятикнижжя), а Талмуд (коментарі Старого Заповіту, його тлумачення) — відкидали.

Навколо тут суцільні печери, однак люди жили не в них, а в нормальних двоповерхових будинках. Але після того, як зі стратегічних міркувань столицю кримських ханів (які відділилися від Золотої орди) було перенесено до Бахчи-сарая — залишилися лише караїми. Через них і перейменували це гірське поселення на Чуфут-Кале. У ХVI сторіччі тут було чотириста дворів і майже п’ять тисяч мешканців. Але після перенесення столиці більшість будівель було акуратно розібрано, оскільки камінь, із якого їх було зроблено, вважався цінним, і складено в центрі (зараз би так — розібрати свою дев’ятиповерхівку на Троєщині і бережно перенести її на Липки!).

Караїмська громада нараховує зараз близько двох тисяч осіб. Серед знаменитих представників цієї народності називають балерину Анну Павлову, графа Наришкіна, Раїсу Максимівну Горбачову...

Не дуже давно на Чуфут- Кале археологи знайшли скарб — глек із монетами в колодязі. Оскільки знайшли його профільні фахівці їм 25% навіть не дісталося. Вартість скарбу оцінювалася в 30 тис. доларів.

Зате сам камінний колодязь викупила якась комерційна фірма і бере з шукачів скарбів плату. Поки одні хочуть багато й відразу, інші збирають повільно, але впевнено. За вхід. Цікаво, раптом чогось знайдуть туристи, скільки ж тоді коштуватиме вихід?

Після позбавлення Чуфут-Кале столичного статусу татари використовували фортецю протягом декількох сторіч як в’язницю. Більше за всіх настраждався тут воєвода царя Олексія Михайловича — Василь Шереметьєв. Після захоплення в полон він просидів тут, у кайданах, із одним вікном під дахом — 21 рік!

Знаючи благовоління до нього царя, хан вимагав у обмін на Шереметьєва Казань і Астрахань. На це і цар не міг піти, і Шереметьєв відмовлявся. Викупили мужнього воєводу лише 1681 року. Він відпочив на Батьківщині лише півроку... Після цієї трагічної розповіді та фотографування деяких закоханих пар на тлі гаданого місця ув’язнення Шереметьєва прямуємо до північного краю фортеці.

Залізли у внутрішні приміщення, видовбані прямо в породі. Подекуди як несучі балки залишалися стовпи.

Тубус хитро спитала нас: «Що, ви вважаєте, там було? А я вам скажу, як одного разу мені відповіли школярі». Я передбачив, що дискотека. Магда Юріївна була дещо стушована моїм жартом, але вимушена, як не дивно, підтвердити (на моє здивування!) — «близько». Про що ж там дітки ще думають? Виявляється, ці стовпи у них асоціювалися з жердинами для стриптизу. Я недооцінив «просунутість» сучасних підлітків.

Зі «стрип-бару» відкривається фантастичний краєвид на долину Ашлама-Дере з вершиною Роман-Кош.

Тут дивовижна гармонія, в якій сполучною ланкою служить білий колір. Численні білі стежинки, немов нитки, прив’язують знизу зелень долини. Згори — білі схили та вершини притягують такі ж ніжні хмари, які грайливо прослизають прямо над ними.

Тубус повідомила, що в долині знімали «Вершника без голови». І як видіння там виникнув на білосніжному жеребці головний блондин Союзу — Олег Видов. І так він, мабуть, надихнувся цим Кримським каньйоном, що вирішив «перескакати» до Великого каньйону, на американський континент. Куди незабаром емігрував, щоб наблизитися до першоджерела Майн Ріда.

Зараз, доповнюючи романтичні ковбойські картини, біля самого краю провалля паслася симпатична конячка. Яку разом із чудовою природою я й пропоную вашій увазі (див. фото).

Недалеко від цього унікального виду (з Видовим!) жив у просторому будинкові (зараз музей) учений-караїм Авраам Самуїлович Фиркович, який збирає в усьому світі відомості про одноплемінників. Прибував сюди й польський поет Адам Міцкевич — мабуть, надихатися красою. Тут побувало чимало з такою ж метою (та ось хоч би й ми!).

УСПЕНСЬКИЙ МОНАСТИР

Повертаючись назад, ми знову побачили у всій своїй величній витонченості, яка підкреслюється поєднанням архітектури і скель — незрівнянний Успенський монастир.

Заснований у VIII — на початку IX ст. Існує з перервами понад тисячу років. Переживши багато чого, не зміг пережити лише радянської влади. І в 1921 році був закритий. Тоді тут було 60 священиків.

Після розвалу Союзу — з 1992 року — відроджений при сприянні Москви. Зараз у монастирі живуть вісім ченців і один ієромонах.

Магда Юріївна розповіла, що джерело тут вважається святим. З погляду хімії вода багата на срібло.

Вона показала білу будівлю, де відбуваються у монахiв загальні збори. Якраз на одних таких зборах ставилося питання: чи пускати дівчат у шортах чи ні, щоб вони свої виглядом — не бентежили. Ухвалили — не пускати!

На цьому місці розповіді Тубус багато хто з дівчат та жінок із нашої тургрупи посумнішали.

«Однак стали падати прибутки, — продовжила гід, — і було знайдено компромісне рішення: тепер на територію допускають, але для входу до самого храму видають хустки, з яких можна зробити подібність спідниці. Зовнішній вигляд стає більш-менш благопристойним і допустимим у святому місці...»

Дівчата збадьорилися!

А далі всі ми відправилися в це чудове місце, де пережили багато яскравих хвилин. Але оскільки подібні переживання носять дуже особистий, інтимний характер — їх не описуватимемо.

Костянтин РИЛЬОВ, «День». Фото автора
Газета: 
Рубрика: