Створення амбулаторій сімейної медицини — це частина медичної реформи, яка в Україні довго і важко впроваджується. Відповідно до цієї реформи, українська медична галузь була розподілена на три рівні: 1 — амбулаторії сімейного рівня; 2 — повноцінні стаціонари та 3— заклади високоспеціалізованої допомоги. Сімейна медицина — це форма медичного обслуговування, коли хто-небудь із сім’ї звертається до одного і того ж лікаря, який опікується всією сім’єю (надається комплекс профілактичних заходів з попередження і зниження захворюваності, інвалідності і смертності, раннього виявлення захворювань тощо). Нині у Києві діють уже 16 таких амбулаторій, а досвід їх роботи спричинив масове відкриття таких закладів по всій Україні.
Дана практика показує, що це значно наближує меддопомогу до населення, адже сімейна амбулаторія завжди розташовується неподалік від місця проживання. До речі, якщо ж приїжджі чи мешканці іншого району виявляють бажання лікуватися у амбулаторії, вони повинні написати заяву про дозвіл обслуговуватися у тій чи іншій амбулаторії
Амбулаторія сімейної медицини в Україні є своєрідною поліклінікою проте з ширшою спеціалізацією. Лікар сімейної медицини одночасно є і гінекологом, лором, окулістом, терапевтом. Якщо ж виникають ускладнення, які потребують огляду спеціаліста, лише тоді пацієнт направляється у центральне відділення лікарні для подальшого лікування.
Як зазначає головний лікар районної поліклініки Шевченківського району у місті Києві Бодарецький Геннадій Мартинович, ще однією принципово важливою рисою, яка відрізняє українську сімейну медицину від європейської, є те, що в Україні відбувається розподіл дитячої та дорослої медицини.
— У нас окремо є лікарі загальної сімейної практики, та окремо педіатри. Перші, звичайно, проходять 6-місячні курси педіатрії, та, погодьтеся, 6 років (термін навчання на лікаря-педіатра) і 6 місяців перекваліфікації — це суттєва різниця. Проте скільки б хто не вчився, все приходить з досвідом. У кожного сімейного лікаря є відповідна кількість людей, закріплена за ним, на яких державою виділяються кошти. Та якщо кількість пацієнтів збільшується, а фінансування ні?.. — запитує Геннадій Мартинович.
На прес-конференції МОЗ «Наскільки швидка в Україні швидка медична допомога» зазначалося, що лікар вузької спеціалізації в середньому отримує 2500 гривень на місяць. Якщо у лікаря збільшується кількість пацієнтів, то відповідно, що він повинен отримувати щось додатково до заробітної плати. Варто зазначити, то відповідно до постанови «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти», пацієнт має право на отримання додаткових медичних послуг, які не профінансовуються державою. Тобто це і є додатковий прибуток лікарень та амбулаторій, хоча він і піддається звітності.
Геннадій Мартинович вважає, що поява амбулаторій сімейної медицини є, безперечно, позитивним явищем, адже, на його думку, «не можна стояти на місці, потрібно орієнтуватися на європейський рівень. Люди почуваються захищенішими, маючи змогу отримати високоякісну медицину, та фінансово це все тяжко організувати». Яскравий приклад — ця ж київська амбулаторія Шевченківського району. Вона — одна з перших, яка відкрилася у місті Києві 28 березня 2002 року наказом № 28. У 2008 році приміщення амбулаторії було продане Київською Міською Радою, як нежиле. Місцеві лікарі та пацієнти, які писали скарги та листи, щоб повернути приміщення, довго нічого не могли вдіяти. Лише близько року тому справа зсунулася з мертвої точки, а справу передали до прокуратури.
