Раптом очі «спотикаються»: «продам десяток вуликів разом із бджолами. Дзвонити за телефоном...» Через кілька рядків — знову таке саме оголошення, лише телефон уже інший.
... Із раннього дитинства закарбувалося в свідомості кліше: пасічник — обов'язково сивоусий, у вишиванці та брилі, обов'язково мудрий і статечний. Ні, то швидше баштанник. Однак і пасічник теж!
Я була здивована, коли батько охолонув до полювання і захопився бджільництвом, накупив спеціальної вою в цю загадкову й поважну справу. Він дозволяв мені міряти сітчастого капелюха, дмухати димом над відкритим вуликом, по осені підливати сироп у коритця. А почалося все досить випадково. Невідомо звідки приблудився рій і завис живою «бородою» на шворці для білизни у нашому дворі. Тато спіймав його в коробку, а через рік у нас було вже три вулики — не багато, але вистачало смакувати медом усю зиму, навіть і на базарі дещо продати.
Коли вони з дядьком ладнали центрифугу й готували бідон для меду, це було справжнє свято! Ми, чотири сестри, разом із бджолами кружляли навколо столу, пищали від нетерплячки і тримали напоготові велетенські скибки білого хліба та склянки з молоком. Потім по черзі товкли хліб у глибокiй мисцi, по вінця повнiй запашного меду, злизували густі цівки, що сповзали мало не до ліктів. А розрізаний на кусні стільник?! Куди там ваші америще кілька днів потому медом пахло все навколо — повітря в кімнатах, мама з татом, навіть ми, малі...
Ще й досі, коли вже давно немає ні тата, ні дядька, і вулики стоять на городі порожні, я проходжу повз «медовий» ряд на базарі і, треба — не треба, зупиняюся. Аристократи сільськогосподарського виробництва — то, без сумніву, пасічники. І продукт їхній, як на мене, теж аристократично вишуканий: рядком стоять акуратні скляні слоїки, великі трилітрові, найменші — «майонезні». І мед забарвлює посуд у свій неповторний колір. Білий, майже прозорий — то акація, ледь жовтавий — квітневе різнотрав'я. Чайного кольору — це вже додали своїх цілющих властивостей липа й звіробій. І, нарешті, найтемніший, майже чорний, із терпким присмаком — соняшниково-гречаний. Вибирай на свій смак. Поряд із медом — кульки прополісу, пакетики з квітковим пилком, розрізані на шматочки стільники, народні лікарські рецепти на меду. Черги немає. Власне, її ніколи й не було. Меду завжди вистачало на всіх бажаючих — при досить помірних цінах. Але тільки останнім часом господарі пасік захвилювались: їх духмяний продукт став, за великим рахунком, нікому в Україні не потрібним. Раніше його заготовляла споживча кооперація. А тепер, коли вона нездатна навіть хліба, мила й сірників вже про мед казати? Хто найчастіше пропонує на базарі «бартер»? Пасічники! Мед — на рис, на пральний порошок, на рибні консерви, на олію.
У кого більше п'яти вуликів, чухають потилицю — як збути, на що проміняти? Приватні фірми скуповують «натурпродукт» щонайбільше по 4-5 гривень за кілограм і вивозять у Росію, на переробні підприємства. Не хочеться віддавати плоди нелегкої праці за безцінь, та доводиться.
У колгоспах раніше теж були чималі пасіки, заготовлялося до 20 тонн меду в кожному районі щорічно. Як він обліковувався — не скажу, та в час медозбору ним, певно, пахли міністерські та відомчі кабінети — медом прокладали дорогу техніці, кредитам, запчастинам. Як кажуть, чим багаті, тим і раді. (Сьогодні апетити чиновників змінилися, і говорити про «медові» хабарі просто смішно). А все ж цікаво, чи нині на Україні є хоча б один колгосп чи спецгосп, де пасічне господарство залишилося на «дореформеному» рівні, не перебуває в кризовому стані? Пасіки слідом за садами йдуть мало-помалу в небуття, і лиш затяті любителі зберігають їм вірність. Зате в Київських гастрономах можна узріти мед імпортний — ізраїльський. Щось майже 30 гривень за кілограм. Поряд на базарчику охайні жінки продають мед утричі дешевше. Може, ізраїльський — солодший? Навряд. Просто, коли його завозять, обминаючи власних «товаровиробників» — це ж комусь вигідно? Хтось із цієї оборудки наповнює кишені? Хтось, кого не цікавлять такі газети як «Все про все», де продаються (бо тримати невигідно!) вулики разом із бджолами — ці сімейні хатки- гуртожитки. Ці чужі спогади, шматок щасливого дитинства...
