Якщо сприймати місто як свій всесвіт, то можна, навіть не виїжджаючи, не підраховуючи подумки, скільки ж коштуватиме добротний тиждень у вгодованій Європі (дуже хочеться, проте), багато чим натішитися і стільки побачити! Начебто не відкриття, та часто організувати себе, вибудувати мозок на яскраве сприймання для багатьох — зусилля. І не так від беземоційності, як від нескінченної засмиканості. Якщо вічне прагнення пізнання дане без зусиль, то наше місто пропонує чимало, важливо лише розуміти — все для тебе. Час струмує і струмує крізь кожне життя, і не лише турботами про політичні ігри навантажувати себе, хочеться ще просто жити.
Кого вмовляю, мабуть, себе. Все від утоми, зокрема, через генеральне прибирання. Зараз у всіх такі турботи, і щоб не творилося з вічною кризою, до весни оселю потрібно підготувати. Мене рятує давній родинний девіз: «Менше — значить, більше». Якщо чергувати побутові турботи з відвідуванням виставок, інших якихось видовищ, які розбурхують, то не так втомлюєшся, та й жаліти себе не захочеться.
Кожен може подумати, мовляв, добре розмірковувати, коли в гаманці щось та є. А ось і ні, не завжди гроші вирішують усе, часто їх відсутністю прикривають, як ширмою, свою інертність. Відвідування виставки Айвазовського коштувало мені 12 гривень, а шоу вогнів у рамках «Французької весни» в Києві — жодної копійки. У світі за такі гроші не скрізь у метро можна проїхати, до того ж, в один кінець.
Спостерігаючи гру вогнів на Софійському майдані, сприймаючи цю по-своєму фантасмагоричну інсталяцію під ексклюзивну музику, вловлюю, що незвичайні декорації начебто загримували знайомий до дрібниць майдан, і радію цікавому іноземному видовищу, але дах у мене не зносить. Думаючи про своє, вдячна видовищу, що воно внесло відтінок новизни до сюжету одного дня, перетворило його на щось ефемерне, допомогло мені, нарешті, уточнити для самої себе, що ж більше за все вразило, наприклад, на виставці великого мариніста. Ні, не його геніальне море, хоч воно й досконале. Вразила річкова вода, яка так трепетно жила на полотнах, прикидаючись то тихою недоторкою, то буйною хуліганкою. Хотіла написати — минулої доби, але хіба у води є вік? Проте забула — в одну й ту ж воду не ввійдеш двічі, але тільки не на полотнах генія. У тому й секрет, який можна розгадувати все життя.
Стежачи за грою вогненних композицій, радію, що домашнє прибирання майже завершене, не потрібно буде знову й знову стрибати на драбину, підніматися вгору й знову спускатися донизу. Вже вимиті майже всі вікна, повішенi свіжі фіранки й знят пил із високих книжкових шаф. За тиждень такої розминки схудла — не помітила. Знову ж таки — безкоштовно.
У ці весняні дні багато хто з жінок, з незадоволенням розглядаючи себе в люстерко, як у тому жарті, розмірковуює: «Яка прекрасна ця шия, ці витончені плечі, ця струнка талія і який жахливий жир, який все це приховує». З жиром дуже важко домовитися — його потрібно давити силою волі. Тренер однієї середньодоступної спортивної зали привів свіжий переможний приклад. Якось прийшов, вірніше, приплентався до зали втомлений огрядний дядечко, досить пом’ятий життям. Він його назвав «+3 обсяги». Дивно, але йому виявилося лише 36 років. Давно втомившись від своєї реальності, до зали все ж таки прийшов, але на успіх особливо не розраховував. Просто вирішив ще що-небудь спробувати. Зумів, проте, надихнутися надією, і будучи досить дисциплінованим, з ентузіазмом увійшов у запропонований план тренувань два-три рази на тиждень. Минуло чотири місяці. Зараз він виглядає, як хлопчик, носить зовсім інший одяг, інакше ходить, та й зовсім по-новому дивиться на життя. Твердить, що навіть його бізнес став розвиватися стрункіше й чіткіше. Щоправда, виникли проблеми з дружиною — вона стала ревнувати й нервувати, отримавши раптом такого молодого чоловіка. Терміново вирішила їхати до невеликого європейського містечка-готелю, відомого своїми термальними водами. Вода, в якій міститься багато що потрібне людині, хоч і підвищує апетит, але доки нею користуєшся, вагу не набираєш. Якщо ж себе трохи обмежити в їжі, термовода негайно підхопить ініціативу, і результат, щоправда, тимчасовий, вельми порадує. Все ж таки без розумних обмежень у їжі — ніяк, та це дається важче за все. Як недоречно схуднув і покращав її чоловік — як добре було їм удвох, таким товстим...
Коли над майданом зависла виблискуюча люстра з вогню, пригадала чомусь зізнання розкішної розумниці Меріл Стріп: «Слава не може зіпсувати того, хто сам займається прасуванням». І це говорить така талановита трудяга, яка могла вберегтися від побуту. Могла б, якби хотіла. Якщо ж таке заняття для неї — перемикаюче нічогонероблення чи як засіб, що відводить від зiркової хвороби? Водячи праскою, скоріше за все, вона продовжує ліпити чергову роль, причому за максимумом, так, що світ завмре знову й знову, вловивши глибину її напівтонів.
Вранці вимию останнє вікно — дала собі завдання, спостерігаючи за грою хитромудрого млина, де, здається, змішалися вода й вогонь. Бродячи серед світлових силуетів-напівпривидів, зупинилася біля молодої парочки і мимовільно почула їхню незвичайну розмову. 20-річний юнак-хлопчина, нікого не помічаючи, освідчився своїй дівчинці й тут же, натхненний вогнем, запропонував їй стати його дружиною.
— А що мама скаже? — прошепотiли у відповідь щасливі дівочі губи. — Вона стара?
— Їй уже 40, але вона все розуміє, — заспокоїв той.
Вечір був прохолодний, хлопчик покашлював, а дівчинка, дивлячись на вогонь, вже вигадувала весільну сукню, і раптом сказала моє улюблене речення: «Менше — значить, більше».
— Ти про що? — здивувався її друг. І почув ділову відповідь. — Про весільних гостей.
Хлопчик явно злякався, хоча вголос нічого не сказав, але все ж таки здивувався — навіщо так поспішати?
Він ще не знав, що жіноча логіка завжди конкретна, це чоловіки — вічні бранці своїх фантазій.
Буває, вогонь горить так недовго, а трапляється — все життя. Як у них буде — дізнаються через десятки років і пригадають шарм французького вогню, що наздогнав їх весняного київського вечора.
