— Мені подобались витончені мистецтва, і я з дитинства нескінченно перегортав ці книжки: зібрання Дрезденської галереї, Ренато Гуттузо, колекцію сучасного мистецтва Будапештського музею — одним словом, той набір, який був в оселі радянської інтелігенції. Я непогано малював і дружив з математикою, і тому вже років у 14, будучи прагматичним хлопчиком, зрозумів, що моє покликання — в галузі архітектури або дизайну. Приблизно тоді ж і познайомився з архітекторами. Вони жили в особливій квартирі, де були дуже відкриті кольори, все зі смаком. Вони мені давали журнали — болгарські, чеські. Надворі стояв, якщо не помиляюсь, 1980 рік. Ці журнали теж, напевно, вплинули на мій смак... А потім, коли я вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту 1983-го, найважливішими виявились люди, з якими розділяв застілля. Весь факультет складався з таких груп, які проводили багато часу разом і всі курсові роботи теж робили разом. Таке велике введення в колективну роботу. Вже до кінця третього курсу я встиг взяти участь у всіх курсових і навіть дипломних проектах. Ти або керував командою, або сам ставав підлеглим. У західній системі освіти це називається «студія» — де студенти проводять багато часу і навіть ночують. Це завжди пов’язано з колективною рефлексією, передачею знань усередині команди. Сьогодні IT-компанії так і розвиваються: заохочують максимальне спілкування й обмін знаннями. Мені здається, це найпродуктивніший спосіб освіти.
ПЕРШІ ПРОЕКТИ
— Ще в студентстві ми робили інтер’єри — клуб у гуртожитку, наприклад. Самі все пиляли, купували якісь палиці. Нам давали на це гроші, ми навіть могли заробити. Потім пішли якісь невеличкі прибудови, інтер’єри в 1990-х... Найчастіше це були легкі запозичення.
РОЗУМІННЯ
— В інституті були різні цікаві люди з оригінальними і дотепними думками, але виділити когось одного як учителя я не можу. Всі потроху. Ми намагалися зрозуміти візуальну мову західних журналів, толком не знаючи іноземної мови; приймали все на віру, сприймали, до кінця не знаючи першопричин і властивостей цих проектів. Таке сліпе прийняття оболонки. Знадобилося багато років, щоб розібратися, що до чого. При цьому великі зміни в розумінні відбулися не після того, як я почав виїжджати і бачити будівлі з журналів наживо, а коли з’явилися дружні і довгі контакти з професіоналами, коли дізнався їхню мотивацію, їхню філософію, їхній спосіб життя і спосіб життя тих людей, для яких це робиться. Все почало поступово ставати на місця. З часом розумієш, наскільки важлива освіта. Пішло півжиття, щоб емпірично усвідомити чимало речей, які міг би дати інститут.
ТОРГОВЕЛЬНО-ОФІСНИЙ ЦЕНТР AVE PLAZA (ВУЛ. СУМСЬКА, ХАРКІВ)
До речі сказати, останнім часом швидке зростання в нашій професії перестало бути рідкістю. Якщо раніше професійна зрілість наставала років до 60, то зараз у перших рядах можуть стояти майстри віком від 30 до 50 років.
ТОЧКА ЗОРУ В ПРОСТОРІ
— В інших країнах місто сприймається не як картинка з листівок, а як щось те, що відбувається в будинках, де живуть і працюють люди. Дуже важливо, як саме ти дивишся на місто: з точки зору дій і подій чи з позиції плоских декорацій, на тлі яких ти ніби знімаєшся в чужому фільмі. У нашій культурі на першому місці стоїть зовнішня маска, відсутність якої сприймається як ознака збитковості. У нас брехня пронизує всі сфери життя.
ТАРАС ТА ІСТУКАН
— Я нещодавно був у Полтаві і бачив там приголомшливий футуристичний пам’ятник Шевченкові, побудований на хвилі українізації і революційного романтизму. Дивовижна майстерність молодої хвилі культури, яка розглядала традицію як інструментарій для майбутнього. І за 100 метрів від нього — неймовірно серйозний істукан Мазепи, в якому немає взагалі нічого людського. Це новий пам’ятник міфотворчості, в яку поринає суспільство, де панує заангажований, дешевий, натягнутий патріотизм. Люди відмовляються від сучасності і занурюються у свої міфи. Але ж історія у всіх її суперечностях — і є ідентичність! І наша унікальність складається, зокрема, з жахливих поєднань і неприкрашених обставин, із яких ми вийшли. У цьому наша сила, але до цього теж треба ставитись як до інструмента, не чужого критичному аналізу. Не як до застиглого пантеону, в якому міфи сприймаються як чіткий, необговорюваний позитив, причому неважливо хто там: чи Бандера, чи Мазепа. Життєво важливо зрозуміти, що ми вийдемо зі статусу країни, що розвивається, і увійдемо в те, що називається modernity, лише якщо перемкнемо щось у своїх мізках і зрозуміємо, що у нас є ідея майбутнього, яка будується на критичному осмисленні минулого. Це єдиний шлях будь-якої держави, нації, міського співтовариства. Мета охорони — це розвиток.
ЖИТЛОВИЙ БУДИНОК HEIRLOOM (ВУЛ. ЧЕРНИШЕВСЬКА, ХАРКІВ)
У НАС БУЛА СВОЯ ЕПОХА
— Люди, серед яких багато нещодавніх киян, за чисту монету прийняли новороби Воздвиженки, на яку зараз, на жаль, схожі три чверті забудови центру. Як наслідок — дослідникам нічого буде писати про цей час. Ні предмета вивчення, ні предмета збереження не залишиться. Останній за часом цікавий період у Києві — роботи плеяди архітекторів 1970-х — початку 1980-х років, які повинні зайняти відповідне місце у свідомості городян. Це приголомшлива спадщина світового рівня, що вимагає охорони, вивчення і реставрації: «літаюча тарілка» поруч із метро «Либідська», Палац піонерів на площі Слави, готель «Салют» і ще багато інтелігентних, точних і суперпрофесійних будівель, які залишаються по-справжньому сучасними донині.
НЕОБХІДНІСТЬ
— Київ знищує важка 20-30-поверхова забудова. Якби вона була приблизно однієї висоти (скажімо, 5-8 поверхів), то вона створювала б прекрасний килим із пагорбів, будинків і зелені. А в цілому місту, що зростає як на дріжджах, необхідні нові інститути і суспільні простори, які насичуватимуть життя городян.
ДНІПРО
— Якщо говорити про нову забудову, то найбільш архітектурно цікавим мені видається Дніпро. Він піднявся, по-перше, завдяки такій героїчній фігурі, як Олександр Дольник (1954-2013, серед робіт — офісний комплекс «Цитадель-2», житловий комплекс «Вежі», комплекс «Паркова колонада», торговельний центр «Вавілон-1», житловий будинок «Амфітеатр», торговельний центр «Європа», торговельно-розважальний центр «Материк», житловий комплекс «Амстердам», торговельний комплекс «Пасаж», торговельно-діловий центр «Босфор», мультикомплекс «Каскад-плаза», Катеринославський бульвар. — Д.Д.). Він задав високу планку відповідальності, дисципліни і якості, яку відстоював перед клієнтами. По-друге, багаті люди Дніпра уклали своєрідний суспільний договір і дотримувалися заданого рівня. І, звичайно ж, важливу роль відіграв загальний рівень розуміння міста архітектурним співтовариством. Як наслідок — ті архітектори, які прийшли пізніше, теж намагаються відповідати заданим стандартам. Нехай там чимало будівель виглядають, як збірки цитат зі світової архітектури, проте в містобудівному плані вони відіграли важливу роль. Вони мають не лише архітектурні, але й просторові достоїнства: з’явилися площі, набережна і низка інших суспільних просторів, завдяки яким місто набуло абсолютно іншої якості.
ПРОСТІШЕ І ГЛИБШЕ
— Те, що ми робимо зараз — це тривала лабораторна робота. Наша проблема — вибрати з того, що вигадали. Часом виникає навіть певне перевиробництво ідей. Працюємо за принципом «сім разів відміряй». Ми дуже довго виходили на модель, яка базується на аналізі різних критеріїв, включаючи соціальні. Що більше цих аспектів ми знаходимо, то більше варіативності.
А до минулих проектів у нас таке ставлення: як своїх дітей ми їх любимо, але самі пройшли довгий шлях, і наше розуміння власної місії, наша філософія — змінюються. Багато що ми вже робимо по-іншому. Простіше в засобах і глибше по суті.
ДЗЕН-БУДДИЗМ
— Мені дуже близька ця естетика мовчання і споглядання. Я його практикую, але не на релігійному рівні, а на побутовому. Можу дуже довго дивитися в сад, і це буде моїм головним заняттям. Я справді проводжу так частину свого часу. Я не так давно цього навчився — коли в думках немає нічого, окрім речей у мене перед очима.
ДОВІДКА «Дня»
Олег Дроздов народився 1966 р. у Волгодонську Ростовської області. Закінчив факультет архітектури Харківського інженерно-будівельного інституту (1990, нині — Харківський національний університет будівництва й архітектури). З 1996-го очолює проектне бюро «Дроздов і партнери» (Харків), що спеціалізується на архітектурі й урбан-дизайні. Портфоліо бюро налічує понад 150 проектів різних типологій, із яких близько десятка було реалізовано. «Дроздов і партнери» неодноразово ставали призерами масштабних локальних і міжнародних конкурсів. Зокрема, 2014 року бюро отримало першу премію в архітектурному конкурсі на проектування громадського спортивного комплексу в місті Тегу (Dalseong Citizen’s Gymnasium) в Південній Кореї.
