Світову білянаукову громадськість лихоманить: виявилося, що пропагандисти теорії глобального потепління заради більшої переконливості фальсифікували дані. Стверджується, що нічого подібного нинішньому викриттю в історії науки ніколи не бувало. Так що ж, немає ніякого потепління? Ми жертви афери?
Теорія теплової смерті Всесвіту, сформульована в 60-і роки XIX сторіччя німецьким фізиком Рудольфом Клаузіусом на базі відкритого ним другого начала термодинаміки, справила величезне враження на сучасників і стала причиною, як бачимо, далеко ідучих філософських висновків.
Але набагато близькою загрозою людству виявилася якраз протилежна біда — глобальне потепління. Парниковий ефект було відкрито французьким ученим Жозефом Фур’є ще 1824 року. Але його згубні наслідки в повній мірі було усвідомлено лише наприкінці минулого сторіччя. Згідно з висновками Міжнародної групи експертів зі зміни клімату при ООН, з початку промислової революції, тобто з другої половини XVIII сторіччя, середня температура атмосфери Землі підвищилася на 0,7 градуси Цельсія. В останні 50 років головним чинником потепління була діяльність людини, передусім викиди в атмосферу вуглекислого газу та метану.
Саме цей висновок «кліматичних алармістів» — про те, що людина стала головною причиною зміни клімату, — береться під сумнів їхніми опонентами. Палеокліматологія, яка бурхливо розвивається в останні десятиріччя, стверджує, що в минулому періоди потепління і похолодання неодноразово зміняли один одного. У ранньому середньовіччі людство вже пережило період глобального потепління. Для Європи воно стало благом, для цивілізацій Північної та Центральної Америки — катастрофою. Потепління змінилося малим льодовиковим періодом XIV-XIX сторіч. Промислова діяльність людини не справляла на ці зміни клімату ніякого впливу. Вони відбувалися внаслідок природних причин, передусім стану світового океану.
Проте погляд «алармістів» став домінувати. Результатом їхньої діяльності стала Рамкова конвенція про зміну клімату 1992 року, доповнена 1997 року Кіотським протоколом. На черзі нова угода, підписати яку сподівалися цього грудня в Копенгагені.
І ось, раптом, як грім серед ясного неба. Якийсь хакер зламав комп’ютерну систему Центру кліматичних досліджень Університету Східної Англії та виклав у інтернет — спочатку на російський сервер — службове електронне листування «алармістів».
Автори електронних послань Філ Джонс, Майкл Манн, Малколм Г’юз, Реймонд Бредлі і Кейт Бріффа — найвідоміші експерти-кліматологи, творці ключового графіка MBH98, який реконструює коливання температури повітря в Північній півкулі за останню тисячу років. (MBH — абревіатура імен Манн, Бредлі та Г’юз, 98 — рік створення графіка.) Неофіційна назва графіка — «Хокейна ключка»: з середини XIX сторіччя крива температури різко підскакує вгору, загинається гачком. В опонентів уже давно виникли запитання щодо методології «хокеїстів». Але тепер виявилося, що справа стоїть набагато гірше. З листування випливає, що укладачі графіка замаскували невигідні їм дані останніх десятиріч, коли крива перетворилася на горизонталь і навіть показала похолодання.
Скандал вибухнув дуже жахливий. Один із опонентів «хокеїстів» сказав про публікації імейлів: «Це не пістолет, який димить. Це грибоподібна хмара». Адміністрація університету заявила, що починає службове розслідування (підозрюють, що витік міг організувати інсайдер) і вчиняє позов публікаторам за розголошення конфіденційної інформації.
Противники «кліматичного алармізму» можуть торжествувати. Але чи так уже згубні ці викриття для ідеї скорочення обсягів шкідливих викидів? Адже корисними ці викиди не стали. Нехай вони — не головна причина потепління. Але їх скорочення — все одно благо для людини та природи.
Проте нову глобальну угоду в Копенгагені підписано не буде. Президент США Барак Обама дотримується того дивного погляду, що коли людина щось зіпсувала, в її силах це щось і виправити. Обама повторював цю нехитру думку багато разів і з різних приводів — від економічної кризи до зміни клімату. У вересні на саміті ООН зі зміни клімату в Нью-Йорку він говорив про те, що США, на жаль, довгий час не визнавали серйозності загрози.
США — найбільше джерело парникових газів. Без Америки ніяка нова угода неможлива. Зараз на розгляді Конгресу перебуває законопроект про чисту енергетику. У червні демократам насилу вдалося провести його в нижній палаті, але в Сенаті його перспективи сумнівні. Причин багато, але передусім — це ті, про які говорив нещодавно відомий експерт Майкл Леві: «Політично для багатьох сенаторів дуже важко проголосувати за законопроект, особливо якщо вони відчувають, що їм викрутили руки в питанні про реформу охорони здоров’я. Їм надзвичайно непросто голосувати двічі за такі неоднозначні закони за умов, як і раніше, високого безробіття».
На саміті АТЕС в Сінгапурі Обама поінформував своїх партнерів, що цього року прийняття закону чекати не варто. До Копенгагена американська делегація їде з порожніми руками. Але чому б, зрештою, не відкласти ухвалу на рік-два? Голова Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу, виступаючи в минулому місяці в нью-йоркській Раді із зовнішньої політики, висловився з цього приводу так: «Насправді, в даний момент я, признатися, сильно побоююся за долю Копенгагена. Зараз переговори наблизилися до небезпечної межі зриву. Дозвольте мені пояснити, що це означає. Це може бути не просто заминка в переговорах, які ми зрушимо з мертвої точки наступного року. Є ризик, що це буде нищівний провал, який загальмує заходи з протидії змінам клімату на роки вперед. Світ сьогодні не може дозволити собі такого катастрофічного підсумку».
Важкими будуть і наслідки для внутрішньої політики Барака Обами. Якщо саміт у Копенгагені завершиться провалом, це негативно позначиться на законодавчій роботі Конгресу, що, у свою чергу, докорінним чином змінить усю програму президента Обами, який пов’язує надії на світле майбутнє Америки передусім із альтернативною енергетикою. То чи не вчинив хтось провокацію з листуванням кліматологів, щоб прикрити грядущий провал Копенгагена? Проте це вже питання для конспірологів. А наразі політики щосили стараються звести до мінімуму очікування громадськості.
