Безвізовий режим для України — це шанс чи виклик? Як він (коли нарешті буде ухвалений) вплине на міграційну поведінку українців? Як реагуватиме молодь на «безвіз»? На ці та інші запитання нещодавно шукали відповіді науковці під час Міжнародної науково-практичної конференції «Міграція між Україною та ЄС: виклики безвізового режиму», яку організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка».
«Питання міграції в українському контексті є актуальним, відколи вона активно почалася із середини 90-х років. Інше питання, що держава всерйоз цією темою не займалася, залишаючи її на маргінесі. Певний прорив відбувся після ухвалення закону про зовнішню трудову міграцію. Тому фактично з 2006 року наш інститут постійно ставить це питання в центр уваги. Це — комплексне питання. Воно стосується самого трудового мігранта, його родини, проблеми його інтеграції в чуже середовище. І ясна річ, що в цьому процесі значну роль мала б відіграти наша держава, яка повинна опікуватися своїми людьми, стежачи за ними та їм допомагаючи. Тут не треба вигадувати нічого нового. Слід просто брати приклад із держав, які мають великі діаспори та які напрацювали детальні програми підтримки їх в інших державах і використання цього величезного ресурсу для свого ж розвитку», — наголошує директор МІОКу Ірина КЛЮЧКОВСЬКА. Зокрема цього року інститут провів унікальне дослідження про міграційні орієнтири студентської молоді в умовах візової лібералізації. Результати соціологічного анкетування студентів старших курсів «Львівської політехніки» МІОК презентував під час конференції. Про його результати дещо згодом, адже спочатку необхідно відповісти на одне з поставлених ключових питань...
ВІЗОВА ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ НЕ ВПЛИНЕ ІСТОТНО НА КІЛЬКІСТЬ МІГРАНТІВ
Тож чи вплине скасування візового режиму на міграційну поведінку українців? «Частково — так. Однак це не буде вирішальним фактором. Скасування візового режиму може вплинути на інтенсивність транскордонної мобільності й, відповідно, на міграцію. Втім, передусім, міграція визначається соціально-економічними умовами, суспільною безпекою та іншими чинниками. Візова лібералізація у цьому переліку далеко не на перших місцях. Корінь міграції слід шукати не тут, а у вищезгаданих факторах.
Кожна складна соціально-економічна чи політична ситуація несе в собі і виклики, й шанси. Міграція — це водночас і виклик, і шанс. Увесь світовий розвиток свідчить про те, що без міграції він неможливий. Само по собі збільшення мобільності суспільства — це, звісно, шанс. Інша справа — як і в яких масштабах відбувається цей процес. Це вже комплексне питання, яке держава повинна регулювати», — відповідає головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Олена МАЛИНОВСЬКА.
Дослідження на тему міграційних настроїв молоді в контексті візової лібералізації представила старший науковий співробітник МІОКу Оксана П’ЯТКОВСЬКА: «Щоб дізнатися про настрої молоді щодо скасування віз, ми передусім хотіли з’ясувати, наскільки молодь орієнтується в тому, що таке візова лібералізація. Результати дослідження свідчать про те, що молодь у цьому питанні орієнтується досить погано. Близько третини респондентів вважає, що безвізовий режим дозволить їм постійно перебувати на території країн Шенгенської зони. А понад 60% вважають, що візова лібералізація дозволяє працевлаштування в ЄС. Відповідно, виходячи з цих хибних уявлень про безвізовий режим, молодь визначає свої міграційні орієнтири. «Як може вплинути на ваші плани встановлення безвізового режиму?» — на це запитання понад 60% відповіли, що частіше їздитимуть з туристичною метою. «Зможу тимчасово працювати в ЄС», — так відповів 51%, а ще третина вважає, що «безвіз» дозволить їм проживати на постійній основі за кордоном.
Дослідження доводить, що домінуючим чинником міграції є різниця у рівнях заробітної плати в Україні та країні-призначення. Також студентська молодь схильна до неофіційного працевлаштування, але мало схильна до перевищення терміну перебування за кордоном. Тобто працювати студенти готові неофіційно, а ось перебувати на території ЄС хочуть у рамках закону. Очевидно, це пов’язано з тим, що багато студентської молоді працює неофіційно на території України, тому щодо цього вони не бачать для себе серйозних ризиків».
«ЗНОВУ БУДЕМО ЗВЕРТАТИСЯ ДО МІНІСТЕРСТВА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ З ПРОХАННЯМ ПРОВЕСТИ РОЗ’ЯСНЮВАЛЬНУ РОБОТУ»
Таким чином, Ірина Ключковська підсумовує: «Знову будемо звертатися до Міністерства інформаційної політики з проханням провести роз’яснювальну роботу для людей. Тому що навіть студенти вищих навчальних закладів мають погану обізнаність у питаннях візової лібералізації.
Не погоджуюся з думкою тих, хто говорить, що міграція себе вичерпала: мовляв, той, хто хотів поїхати, уже поїхав. Насправді це не так. Зараз змінюється характер міграції. Якщо раніше здебільшого їхали люди середнього віку, то тепер виїжджатимуть в основному молоді люди. Молода людина, яка здобула добру освіту, хоче отримувати за свою інтелектуальну працю достойну заробітну плату, хоче реалізуватися як фахівець. Тут молодь зазвичай не бачить перспектив. Як наслідок, можливості для самореалізації знаходить за кордоном. Ми не можемо зупинити цей процес, закривши двері в Європу, тому що кожна людина має право вибору. Люди будуть виїжджати, працевлаштовуватися — просто це треба використовувати на користь держави, повернувши тих, хто здобув хорошу освіту і новий досвід. Важливо розробити запобіжники, стримуючі фактори, щоб людина не їхала назавжди. Це, передусім, ріст заробітної плати, який пов’язаний з економічним зростанням».
За останні декілька років суттєво зросла кількість українських мігрантів, які поїхали шукати кращого життя до нашої західної сусідки. Над міграцією в безвізовому контексті розмірковує історик, соціолог, голова польської фундації «Наш вибір» Мирослава КЕРИК: «Візова лібералізація не вплине істотно на кількість мігрантів. Міграція залежить від економічної ситуації в Україні. Що гірша ситуація в державі, то більше мігрантів. Люди, які хочуть виїхати з країни, знайдуть спосіб, як це зробити. Вони просто зроблять візу і поїдуть. Тому не слід боятися відтоку робочої сили з України у зв’язку зі скасуванням віз. На початку запровадження «безвізу» можливий сплеск. Більше людей поїдуть за кордон, але це не означає, що вони там залишаться. Візова лібералізація зробить простішими поїздки туди й назад. Це полегшить доступ до європейських країн, отже, зросте рівень туризму.
Щодо ринків праці, то мені здається, що безвізовий режим надаватиме більше можливостей самим українцям поїхати за кордон і там шукати прямі контакти. Тобто людина, яка хоче працювати за кордоном, поїде туди, знайде можливість і вже потім легальним шляхом оформиться на роботу. Цей процес відбуватиметься без посередників, яких нині вистачає. Українці, наприклад, платять їм, щоби вони допомогли з роботою в Польщі, хоча брати оплату в людей, які шукають роботу, в ЄС заборонено законом.
У багатьох українців склалося уявлення: мовляв, разом із візою вони отримають доступ до ринку праці. Однак це не так. Право безвізового в’їзду також не дає цього права. Тому тут є загроза. Люди ж, як наслідок, їхатимуть працювати нелегально. А без офіційного контракту вони будуть соціально вразливими, адже їх не захищатиме закон. Недобросовісні працедавці можуть цим користуватися. Тому треба працювати в цьому напрямку. Люди самі собі щось вигадали. Їм бракує інформації. Це необхідно виправляти».
ДЕРЖАВА МАЄ СТИМУЛЮВАТИ МІГРАНТІВ ПОВЕРТАТИСЯ
До вироблення механізму повернення мігрантів також закликає представник української меншини в угорському парламенті, голова Європейського конгресу українців Ярослава ХОРТЯНІ: «Перш за все, Україна повинна усвідомити, що вона втратить, якщо не виробить, причому дуже швидко, державну програму з повернення мігрантів. Це обов’язково має бути законодавча ініціатива їхньої матеріальної підтримки. Держава має стимулювати мігрантів повертатися. В інших країнах, для прикладу, коли емігрант повертається з капіталом і вкладає його в економіку, держава докладає свою частку, щоб отримати в результаті серйозного середнього підприємця. Держава стимулює цю людину із заробленим капіталом повернутися назад, у країну, й інвестувати, надаючи при цьому свою допомогу.
Також потрібно створити департамент із контролю за процесом міграції та зворотної реінтеграції. Без державної політики такий процес просто неможливий. Жодна країна не досягала повернення мігрантів самих по собі.
Наведу як приклад Угорщину. Масовий виїзд угорської молоді на роботу розпочався десь чотири-п’ять років тому. Завдяки ЗМІ суспільство змусило щоденно порушувати цю проблему в парламенті. Опозиція наполегливо порушувала питання з вимогами до уряду щодо вироблення програми повернення і зупинення виїзду молоді. І держава та уряд Орбана виробили таку програму. Вони не тільки підготували, а й зуміли вивести її на міждержавний рівень. Зокрема, щойно Великобританія проголосувала за вихід із Євросоюзу, перше, що вчинив угорський уряд — заявив про недопущення дискримінації тисяч угорців стосовно вільного переміщення і працевлаштування. Далі з цього приводу відбулася зустріч двох прем’єрів.
Якщо суспільство пасивне, то уряд починає готувати його до того, що потрібно захистити мігрантів. А якщо уряд пасивний, то в багатьох країнах саме суспільство змушує його займатися проблемами мігрантів та їх поверненням. В Угорщині для того, щоб лікарі не виїжджали з країни, зі студентами медичних вишів попередньо укладають п’ятирічні договори, що вони нікуди не поїдуть, працюватимуть у своїй країні, за що отримуватимуть додаткову державну стипендію.
В Україні триває війна, але поза цим через міграцію ми втрачаємо людей, живу силу, працездатний потенціал. Нам, зокрема й журналістам, необхідно роз’яснювати суспільству, доводити до нього думку, що нинішні 40-річні можуть залишитися без пенсій, бо молоді, яка працюватиме, не буде. Якщо до суспільства донести цей месидж, то воно саме здійснюватиме тиск на уряд.
Ми бачимо, що країни, які «загубили» мільйон свого населення, хочуть цю прогалину чимось заповнити, а тому дивляться на Україну як на потенційне джерело мігрантів. Як наслідок, створюють спеціальні агенції, стипендії для запрошених, оскільки вважають, що певна частина безумовно там залишиться.
Наше й уряду головне завдання, щоб молодь повернулася назад, передала здобутий досвід і почала будувати Україну. Не можна допустити, щоб наш інтелектуал не повернувся додому».
