24—25 серпня, в День Незалежності України і День міста в Луцьку з участю представників Ради Європи, дипломатичного корпусу Литви і Республіки Польща в Україні, мерів міст Швеції, Польщі, Грузії та представників багатьох міст України (українська платформа), за Програмою «Інтеркультурні міста», що є складовою спільної стратегічної ініціативи Ради Європи та України на 2011—2014 роки, уже вдруге відбувся Міжнародний форум мерів інтеркультурних міст. Заходи в межах цієї програми відбуваються за активної підтримки Міністерства культури України, оскільки співпраця на рівні місцевих громад — важливий інструмент для втілення в життя міжкультурного діалогу. Про те, як Луцьк сприйняв проект «До Європи через демократію» та які перепони стоять на цьому шляху, ділиться міський голова Луцька Микола Романюк.
— Для наших городян і для гостей місто має бути багатим на приємні, яскраві враження. Ці враження створюються з міської архітектури та міського середовища, з гарно спланованих і чистих вулиць, а також із можливостей активності громади, що дає змогу людям відчувати себе учасниками міського життя. Сьогодні пересічний мешканець міста повинен мати можливість робити в один день різні речі: пообідати з сім’єю чи друзями в хорошому кафе-ресторані, відвідати театр чи концертний зал, користуватися зручним громадським транспортом і відчувати від цього задоволення.
А культурні програми слугують саме тим інструментом, який допомагає вирішувати проблеми, що перебувають навіть за межами самої сфери культури. Тому Програма «Інтеркультурні міста» на майбутнє планує такі тематичні форуми: «Молодіжна культура в сучасному місті», «Інтеркультурна економіка» тощо. Із таким підходом має переваги лідер з різноманітними художніми й культурно-просвітницькими проектами місцевих співтовариств. Луцьк — один із лідерів цієї міжнародної програми.
— Культурний простір сучасних міст прямо пов’язаний з тенденцією трансформації практики і дискурсів культурної політики. Яка схема цієї тенденції?
— Тут дуже проста схема: від культурної демократії до економіки культури. Складається розуміння того, що політика культурного розвитку повинна слугувати посиленню креативного потенціалу і розвитку інфраструктури культурного виробництва як системної якості життя сучасних міст. А це передбачає як систематичну інвестиційну політику в сектор креативної економіки й творчого бізнесу, так і активне втягування членів громади в різні процеси як форму систематичної участі в демократичному процесі пошуку містом свого майбутнього. Люди відчули, що вони можуть виражати самі себе, використовувати і демонструвати свої таланти на загальне благо міської громади. Це виступає не лише каталізатором для талантів, а й як ролевою моделлю і прикладом для інших, менш активних громадян. Тут включаються в справу чудові можливості формального і неформального навчання, саморозвиток стає простою справою, включається дієвий склад розуму, який і робить місто двигуном економічних можливостей.
— Миколо Ярославовичу, що стало поштовхом у вашому житті до такої масштабної схеми «культура—економіка—культура»?
— Будь-який проект розпочинається зі схеми, на чолі якої стоїть внутрішня криза (відчуття, що далі так жити не можна). Наступний етап базується на позитивних амбіціях людини і мотиваціях до змін. Тут, перепрошую, люди дуже різні. Завжди існувала категорія людей, які розуміли, що необхідно щось міняти, боротися за якість і культуру життя, за його комфортність. Таким людям сьогодні в Луцьку — широка дорога. Завдяки їм з’являються проекти, розробляються методології... Пам’ятаєте пісню нашої юності: «Здесь ничего бы не стояло, кода бы не было меня...»? Була потреба в тому, щоб мати певний час, перш ніж новій генерації управлінців міст і територій нарешті стала цікавою ідея розвитку міст і територій через культурний ресурс. Я вважаю себе одним із них. Шкода лише, що як тільки щось починаєш робити, одразу стикаєшся з протидією: навіщо робиш? І тут починаються мітинги та акції зі «створення» громадянського суспільства, а самі мітингарі здебільшого не міняються. Шкода, що добра їх частина ще донині не залишила Радянського Союзу і вважає, що культура — це лише театр і сцена з артистами, а все інше не має стосунку до культури. Тому деяким місцевим чиновникам і депутатам варто залишити право людям вимірювати своє життя іншими категоріями.
А коли за великим рахунком, то, підбиваючи загальний результат, можна констатувати, що до початку третього тисячоліття європейські цінності, як і в давнину, являли собою важливий, хоч і не єдиний елемент загальнолюдських цінностей. Головна проблема, з якою зіткнувся світ сьогодні, у XXI столітті — активний пошук моделі гармонійних взаємовідносин різних цивілізацій шляхом взаємного «притирання» властивих їм систем цінностей, які повинні не виключати, а доповнювати і збагачувати одна одну. Проект «В Європу через демократію» — ключ від цих проблем. Іншого шляху не існує. Інший шлях небезпечний сповзанням до глобальної моральної чи гуманітарної катастрофи. Наша історія дозволяє стверджувати, що українська культура із прадавніх часів і до нинішніх днів відкрита іншим народам, активно вбирала в себе їхній досвід, водночас щедро збагачуючи культуру інших народів. Завдяки цьому феномену вона посіла особливе місце серед світових цивілізацій. Проте сьогодні міжнаціональні культурні відносини вимагають створення нових громадських інститутів, які спиралися б на знання історії, етнографії, мистецтва, культури в усьому її різнобарв’ї. Культура не знає кордонів, вона збагачується від взаємозв’язку з іншими культурами. Ця загальноєвропейська, загальносвітова тенденція взаємопроникнення культур характерна і для української культури, яка сприймає все найкраще, що створило людство.
— Що приносить реалізація програми «Інтеркультурні міста» нашому місту?
— Програма вже активно працює і допомагає Луцьку створити й реалізувати нову стратегію розвитку: відійти від застарілої індустріальної моделі і створити постіндустріальну, яка має ґрунтуватися на гуманітарних цінностях. У Європі багато міст уже успішно здолали цей шлях від кризових промислових центрів до осередків культури. Луцьк може з успіхом впоратися з цією кризою, бо має глибоку культуру з давнім історичним корінням. У всесвітній історії взаємодія різних культур завжди включала в себе дві яскраво виражені тенденції: перша обумовлює намагання будь-якої культури відокремитися й зберегти свою самобутність, друга — забезпечує спільне існування різних культур і відображає фактори, які мають універсальне значення. Специфіку другої тенденції значною мірою обумовлюють конкретні сучасні історичні умови, тому між ними не існує якогось антагонізму. На мою думку, проект «Інтеркультурні міста» надає можливість вибудувати нове обличчя нашого міста. Уже є певні результати. Разом із тим у Луцьку відбувається й відбуватиметься надалі багато приємних і корисних речей, наприклад: активізація творчих національних колективів та спілок, поява великої кількості цікавих акцій, загальна робота творчих груп у містах-учасниках проекту в усій Європі, участь у різноманітних проектах міжнародного рівня — виставках, культурних обмінах та інших подіях. Врешті-решт Луцьк очікує яскравого міжкультурного спілкування, дотику до нового простору, відкриття нових можливостей, стрімкого піднесення власних творчих сил. Проект спрямований на обмін досвідом зі створення міжкультурної взаємодії й толерантності. Мета інтеркультурного міста — побудова міської культурної політики на ясному розумінні того, що відмінність між групами громадян — не лише джерело проблем, а й шлях до створення успішних соціокультурних проектів. Мається на увазі, що такого успіху може бути досягнуто завдяки активній участі всіх осередків і товариств міста. Сучасна, так би мовити, «епоха культури» вимагає знань та відповідної зайнятості (забезпечення робочими місцями митців у різних галузях), політика іміджу, яка повинна забезпечити використання культурних інститутів для підвищення рейтингу міста на міжнародній арені, охоронна політика (збереження культурної спадщини) й використання культури в більш широких контекстах. Тобто йдеться не стільки про значимість самої культури як феномену, як про форми і методи її донесення до людей, яких за правилами ринкових відносин потрібно розглядати як споживачів культури. Тому сьогодні в планах міста на найближче і доступне для огляду майбутнє — індивідуальна підтримка людей, причетних до культури та мистецтва (не чиновників!), підтримка розвитку освіти у сфері мистецтва й культури (як загальнодоступної, так і професійної), створення інфраструктури спеціалізованих приміщень і майданчиків, збереження культурної спадщини, забезпечення широкого доступу до ресурсів культури, маркетинг культури й мистецтва, розміщення на території міста так званого публічного мистецтва — скульптур, пам’ятників тощо.
— Місто прагне до комфортного життя. Організовується багато культурних заходів та подій, які залишаються в пам’яті, створюються логотипи і бренди, цінується самовираження людей творчих професій. На вашу думку, чи можливо вирішити проблему спадкоємності культурної політики в місті зі зміною голови міста — лідера?
— Будь-який проект — чи то виставка, чи фестиваль — заслуговує на підтримку влади, коли вирішується питання не вузької сфери мистецтва, а береться глибше і ширше. Тому не бачу таких проблем. Я (наскільки це мені вдалося) поставив за мету розпочати довгострокові культурні процеси, і тоді зміна влади, як річ перехідна, не повинна здійснювати суттєвого впливу на формування культурного ландшафту, і мої ідеї будуть успішно реалізовані. Тим паче, що ми йдемо до максимальної свободи для розгортання культурних процесів у місті, двигуном яких виступають не управлінські рішення, а громадські ініціативи, творчі індивідуальності, діячі культури і мистецтва — професіонали сфери культури. Повертається історична пам’ять, а вона допомагає людям долати час, вона накопичує те, що називається культурою. Безпам’ятство — руйнівне, пам’ять — будівнича. Враження стають тим товаром, за який людство платитиме дедалі більше.
— Як ви вважаєте, чи присутня в цьому проекті політика?
— Розвиток культури й міжкультурних зв’язків в Україні (якщо винести за дужки деякі тимчасові політичні інтереси недалеких політиків) має свою внутрішню логіку і в кінцевому рахунку не залежить не тільки від таких «інтересів», а й від будь-якої партійної стратегії. Жодна політична сила, яка ставить за мету відродження сильної та незалежної України, не може досягнути поставлених цілей поза розвитком вітчизняної культури.
З іншого боку — що краще за культуру може сприяти утвердженню іміджу України у світі? Культура є складовою частиною будь-якого національного проекту, Якщо ж, наприклад, говорити про те, що є проект з освіти, то про яку освіту можна говорити без бібліотек, книговидання та інших пов’язаних із цим речей? Це і є культура. Культура — це громадянський діалог, одна з важливих форм вирішення соціальних проблем через активність місцевих співтовариств.
У лютому нинішнього року я брав участь у конференції, організованій Радою Європи на тему «Різноманіття повинне працювати на благо міста», де представляв досвід Луцька в реалізації програми «Інтеркультурні міста». Захід відбувався в Дубліні з участю делегацій України, РФ, Португалії, ФРН, Данії, Угорщини, Греції, Франції, Швеції, Канади й інших держав багатьох континентів світу. Захід дав змогу оцінити досягнення та прорахунки стратегії, визначити головні проблеми і накреслити шляхи їх можливого вирішення. А вже 24—25 серпня представники багатьох згаданих держав отримали реальну можливість на власні очі побачити «живу» культуру Луцька, коли на вулиці міста разом із десятками тисяч його мешканців і гостей вийшли творчі люди — від ткачів до ковалів, від майстрів вишивки до гончарів, від народних художніх колективів до колективів різноманітних мистецьких акцій та мандрівних театрів. А чого варта лише одна «Мистецька вулиця», започаткована ще 2011 року з метою активізації участі громади в культурно-мистецькому житті міста, розвитку та реалізації творчих здібностей лучан, сприяння їхньому творчому самовираженню! Центр Луцька перетворився на імпровізовану сцену для музик, співаків, поетів, художників, акторів, фотографів та відпочивальників. Іноземні гості дали найвищу оцінку святковим культурним дійствам Луцька.
Якщо говорити красиво, то культура — душа демократії. Такої думки дотримується Рада Європи. Демократія, права людини і верховенство закону тісно пов’язані з культурою суспільства. Саме вона дозволяє «вирощувати» солідарність і встановлювати нормальні людські норми спілкування та співжиття.
