З чого починається новорічна казка? З маминої розповіді про Діда Мороза, з карнавальних костюмів та масок і, звісно ж, із прикрашання ялинок: серпантином, гірляндами, але найголовнішими прикрасами є скляні ялинкові кульки — іграшки, як ми з дитинства їх називаємо. Здавалося б, нічого особливого в їхньому виготовленні немає: взяв скляну кулю, пофарбував, наніс візерунок, посипав блискітками — й іграшка готова. Але так не скажуть працівники Клавдієвської фабрики ялинкових прикрас, якій цього року виповнюється 50 років, і де за один сезон (з квітня по грудень) виготовляють майже мільйон кульок. Щоб стати вправним склодувом чи художником з іграшок, треба готуватися кілька місяців — навчитися правильно видувати гаряче скло, наносити фарбу на готову кульку та розписувати її білилом...
УСЕ — ВРУЧНУ
На території фабрики пожвавлення — між кількома двоповерховими будиночками стоїть кілька автобусів, групи дітей переходять з одного приміщення в друге, лементують, показують одне одному куплені іграшки, а вчителі просять їх не розбігатися й триматися купи. Так триватиме аж до кінця грудня: щодня на фабрику, що за 35 кілометрів від Києва, приїздитимуть по кілька екскурсійних груп із різних куточків України (були навіть гості з Норвегії та Туреччини). Директор фабрики Микола Саркісян уже збився з ліку, скільки за день тут буває відвідувачів. Усіх їх цікавить одне — як створюється ялинкова іграшка.
Починається все в цеху, де зі спеціальних скляних трубок виготовляються заготовки — так звані пульки. Майстрині беруть у руки склотрубку — щось схоже на довгу скляну жердину, підносять її до газової горілки, з якої постійно виходить синє полум’я, і, рухаючи трубку наліво-направо, одночасно прокручують їх у руках і нагрівають скло до температури понад 700 градусів. Нагріваючись, скло стає м’яким, і тепер його можна розтягувати (щось схоже до розтягування жувальної гумки, коли посередині вона стає тонкою, а в руках лишаються товщі частини — так само одну склотрубку ділять на кілька заготовок, які схожі на колби).
На цьому робота скла з вогнем не завершується. Якраз навпаки: починається найцікавіше і найскладніше — видування із заготовок кульок різного діаметру. Цим займаються вже інші майстри. Вони знову нагрівають пульку до певної температури, а потім дмуть ротом повітря в її тонкіший кінець: гаряче скло роздувається, як мильна бульбашка, і утворюється прозора кулька.
— На фабриці працюють люди рідкісних професій. Наприклад, в Україні немає жодного навчального закладу, де б готували склодувів, — каже Микола Саркісян. — Професіонали, які займаються цим уже не один рік, передають свої вміння молоді, яка хоче теж працювати на фабриці. Але щоб стати кваліфікованим склодувом, треба вчитися мінімум чотири-шість місяців. Саме стільки часу потрібно на те, щоб навчитися видувати круглу кульку різного діаметру й пристосувати легені до цього процесу. Звісно, найтяжче роздувати кульки великого діаметру (максимальний діаметр — 160 міліметрів). В Україні таких кульок майже немає, оскільки їхнє виробництво дуже дорого обходиться.
Далі на кульки чекає не менш цікава процедура — сріблення. На жаль, працівники цього цеху були відсутні. Аби показати нам, як прозора кулька стає срібною, директор бере цю важливу місію на себе: вливає в кульку кілька крапель спеціального розчину, розбовтує й опускає у прямокутний контейнер з гарячою рідиною. Після кількох хвилин купання кулька набуває срібного кольору. До речі, майстри, сріблячи кульки, беруть у кожну руку одразу по п’ять штук — майже без шкоди для виробництва. Що за речовини використовують для цього, пан Саркісян не назвав, мовляв, комерційна таємниця (так само він обѓрунтував і те, чому не скаже, скільки людей працює на фабриці). Та ми не дуже й допитувалися: треба ж лишити хоч якийсь секрет.
Нарешті передостанній етап — фарбування кульки у потрібний колір. Переступивши поріг цього цеху, відразу відчуваєш різкий запах фарби: працівниця саме опускала посріблені кульки в посудину з синьою фарбою і клала їх на спеціальну решітку для обсихання. Директор так нас квапив, що ми не встигли й поговорити з жінкою — все боявся, що діти без його нагляду рознесуть фабрику.
МАЛЮЄМО УЗОРИ
Найцікавіше магічне дійство відбувається в художній майстерні — тут із кульками працюють художники, наносячи на них візерунки. Кожна майстриня сидить за окремим столиком. На ньому — баночки з фарбами, пензлики, мисочки з блискітками та вже готові іграшки. А на стінах розвішані іграшки, виготовлені у різні часи. Як пояснили художниці, це зразки орнаментів, які постійно користуються попитом: засніжені хатинки, ялинки, зайчики, Діди Морози, пейзажі тощо. А цього року колекцію поповнять іграшки із зображенням бика.
— Нині ми малюємо символ року — бика. Зазвичай ми стежимо за тим, якій тварині присвячується наступний рік, адже символічні іграшки завжди мають більший попит, — розповідала художниця Валентина Лавриненко й одночасно посипала блискітками іграшку з уже намальованим биком. — А починаємо розпис іграшки з нанесення трафарету — щоб усі кульки мали однаковий узор. Потім змиваємо його білилом, щоб отримати однаковий тон, чекаємо, доки підсохне, а після цього наносимо фарбу, обводимо чорненьким кольором контури, а потім посипаємо блискітками. За день я розмальовую 20—25 іграшок. Але якщо малюнок простенький, то можна розмалювати і 150 іграшок. А чим складніший малюнок, тим довше над ним працюєш.
Кілька художниць саме малювали іграшки з логотипами однієї страхової компанії — останнім часом це стало досить модним. Працівники намагаються стежити за модними тенденціями, вигадувати нові орнаменти і не повторювати їх із року в рік. Є на фабриці й власний художник, який розробляє оригінальні та унікальні малюнки.
— Малювати можна все що завгодно, але головне — щоб орнамент не був нудним і дратівливим: іноді бувають такі нецікаві узори, що чекаєш з нетерпінням, коли ж закінчиш роботу над останньою кулькою із цієї партії. Навіть не знаю, чим це пояснити, але малюєш їх через силу. Інша справа з пейзажами або малюнками на дитячу тематику, які робиш з душею і навіть відпочиваючи, — каже художниця Олена Лунова, працюючи над логотипом (пані Олена фактично продовжує родинну справу: раніше на фабриці працювала її мама, а останнім часом їй на підмогу приходить і донька Лєра). — Та найбільше часу витрачаємо на малювання ексклюзивних іграшок, де використовується велика кількість фарб: їх наносять кількома шарами і чекають, доки висохне кожен із них.
Познайомитися з ексклюзивними іграшками пощастило і «Дню» — їх зберігають в окремій кімнаті, куди сторонніх майже не пускають. Ексклюзивними кульки звуться через те, що виготовлені невеликим тиражем і з оригінальними візерунками: пурпурові, бежеві, сині, зелені кульки оздоблені петриківським розписом, символічним орнаментом, зайчиками, лисичками та хатками — від такої краси просто перехоплює дух. А ще тут на столах стоять різноманітні фігурки тварин, зірки, верхівки на ялинку, ромбики та спіральки. Кожна іграшка — це окрема історія, на них хочеться дивитися й дивитися.
На жаль, купуючи ялинкові прикраси на базарі чи в магазині, важко відрізнити клавдіївську іграшку від китайської: наші виробники не використовують ніяких авторських позначок. Але точно не прогадаєш, якщо придбаєш іграшку прямо на фабриці — тут є такий міні-магазинчик. У картонних коробках лежать кульки, від маленьких до великих, з орнаментами і без них— вибирай, яку душа бажає. До речі, це й робили діти-екскурсанти, вишикувавшись у довжелезну чергу.
І ще один приємний момент: художниці прямо на твоїх очах пишуть на кульках новорічні привітання та побажання: вичавлюють з невеликого квачика, як кондитерський шприц, білило, посипають напис блискітками, дають обсохнути — і готово. А замовити можна будь-який напис: і «З новим роком, мамо й тату!», і по-французьки «Я люблю тебе»...
