«Запросили на семінар з гендерної рівності, а що воно означає?», — таке запитання мені довелося почути із вуст посадовця доволі високого рівня, адресоване його колезі. Той у відповідь лише знизав плечима. І це не в часи брежнєвського застою, а років зо п’ять тому. Україна вже була не просто незалежною державою, а мала один із найдемократичніших Основних Законів у Європі, у якому гендерна рівність виписана чорним по білому. Може проблема лише у незнанні термінології? Але життя підказує, що справа не лише у словах, а й у їхній реалізації на ділі.
Чи змінилося щось за ці роки у свідомості і житті нашого суспільства, чи готове воно сьогодні сприймати чоловіків і жінок (або жінок і чоловіків, у даному випадку як і з доданками — сума не змінюється) як рівноправних партнерів у всіх сферах? Це намагалися з’ясувати учасники засідання Чернівецького прес-клубу реформ, темою якого стало «Забезпечення гендерної рівності на Буковині в політиці, науці, бізнесі та на ринку праці. Проблеми захисту прав жінок та можливості самореалізації». Воно відбулося в рамках Національного тижня Європейської кампанії «Усі різні — всі рівні».
Гості клубу, за єдиним винятком, жінки: Наталя Стрільчук, кандидат наук, доцент кафедри політології та державного управління ЧНУ, Марія Кобелева та Світлана Дирда — начальники відділів обласного центру зайнятості, Марія Порчук та Ельвіра Мручковська — представниці громадських організацій. Єдиний чоловік серед запрошених — Андрій Гев’юк, асистент кафедри міжнародних відносин ЧНУ. Всі вони мають чи то теоретичне, чи практичне відношення до забезпечення гендерної рівності на теренах Буковини, тож поділилися своїми спостереженнями і висновками.
Як зауважили присутні, українським жінкам справді нема чого ображатись на наше законодавство — жодних обмежень за статевими ознаками в ньому немає. Але, як відомо, українські закони — як дишло... І в питаннях гендерної рівності також. А свідченням того є мінімальна кількість жінок у політиці, вищих ешелонах влади, на керівних посадах практично у всіх сферах. Як у старому анекдоті, коли жінка увесь день порається по господарству — прибрати, приготувати, попрати, а чоловік пояснює своє лежання у цей час на дивані: «А раптом війна, а я зморений...»
Ситуація у нас така — жінки працюють, чоловіки керують. Вчителі, лікарі, продавці, працівники сфери обслуговування, чиновники нижчої чи середньої ланки — в основному жінки. Керівники підприємств, банків, органів влади — чоловіки. Статистика свідчить: в Чернівецькій обласній раді серед 104 депутатів — 13 жінок, в Чернівецькій міській раді з 60 депутатів 9 жінок. Жінок- депутатів Верховної Ради можна на пальцях перелічити, а міністерських портфелів представницям прекрасної статі зовсім не дісталося. Чому так cклалось? Чи справді існує поняття «скляної стелі» в жіночій кар’єрі, чи може жінки просто не хочуть керувати? А може у нас надто живучі стереотипи традиційного розподілу ролей між чоловіками і жінками? Кожна жінка має власні відповіді на поставлені запитання. І суть не в тому, щоб у всі керівні крісла посадити жінок, а чоловіків відправити доглядати дітей і поратись по господарству. Йдеться про те, що кожна людина, незалежно від статі, могла реалізувати свої прагнення в усіх сферах життя.
Сьогодні жінкам важче знайти пристойну роботу, а середній рівень її оплати нижчий, ніж у чоловіків. Найбільше проблем у жінок після декретних відпусток — всупереч чинному законодавству, повернутись на попереднє місце роботи може лише та жінка, чия посада не викликала жодного інтересу у представників чоловічої статі, у жінок передпенсійного віку, у жінок у межах 35 річного віку, які не маютьспеціальності, а таких, особливо в сільській місцевості, чимало. В той же час, у тих сферах діяльності, де жінка залежить лише від себе, своїх умінь і бажань їх реалізувати, стан справ інший. За статистикою, 42% власників або керівників бізнесу на Буковині становлять жінки. Значить можуть, коли ніхто не заважає.
Як же зробити так, щоб у нашій країні поняття гендерної рівності стало частиною повсякденного життя? Відповідь проста: всі ми родом з дитинства. Саме тоді нам закладають стереотипи поведінки та ставлення до людей, а в дорослому житті відбувається лише їхня корекція. Про це скаже будь-який психолог. Тому за кордоном у країнах цивілізованого світу діти змалечку граються не ляльками або машинками — їм найперше пропонують розвиваючі іграшки, які сприяють розвитку моторики, логічного мислення, їх вчать думати і приймати рішення. А ще — виховують на власному прикладі взаємної поваги.
Наше суспільство на шляху до гендерної рівності і в першу чергу від жінки залежить її місце у цьому суспільстві. Жінка зможе все, чого справді забажає, а в пригоді нам стануть якості, яких так бракує чоловікам...
