Що відбувається з трансплантацією в Україні? Індія не проводить пересадку органів для українців через зміни в своєму законодавстві. Білорусь встановила квоту — оперує лише 50 іноземців на рік, але нині там уже перебуває 224 українці в очікуванні трансплантації. Заступник міністра Михайло Загрійчук, який відповідав за напрям трансплантації, написав заяву на звільнення. Наші медичні заклади досі проводять операції з пересадки органів спорадично. Електронні реєстри для запуску трансплантації не запущені. Всі необхідні підзаконні акти не готові. А рятувати людські життя треба просто зараз.
Цей клубок проблем намагалася розв’язати команда Уляни Супрун. У спадок його отримала нова міністр охорони здоров’я Зоряна Скалецька. Вона запевняє, що все під контролем, МОЗ робить усе можливе, але запустити трансплантацію в Україні швидко не вийде. Зважаючи на останні проблеми, стає зрозуміло чому. Спробуємо розібратися з усім по черзі.
ЗАКОНОДАВСТВО
Багато років лікарі нарікали на застарілу законодавчу базу, що гальмує розвиток трансплантації. Звісно ж, фінансування галузі теж давалося взнаки. Ще 1999 року Верховна Рада затвердила Закон «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини». Однак він забороняв проводити так звану трупну трансплантацію, якщо за життя людина не дала на це згоди. Такий дозвіл могли дати родичі померлої людини, але медикам потрібно було отримувати згоду відразу після смерті людини, оскільки органи «живі» всього кілька годин. Зрозуміло, таких випадків було дуже мало.
У травні 2018 року парламент ухвалив новий Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я і трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини». Він залишав чинною презумпцію незгоди на пересадку органів, але запроваджував трансплантацію від неродинного донора та передбачав створення електронних реєстрів донорів та пацієнтів. Це хоч б якось зрушило розвиток трансплантації з місця.
Систему електронних реєстрів Україна мала будувати з нуля. На закупівлю Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ) було витрачено 26 мільйонів гривень. За ці кошти Україна мала була отримати захищену інформаційну систему з дев’яти реєстрів. Ця ж система мала в автоматичному режимі обирати пару «донор-реципієнт» та фіксувати дані про згоди українців на посмертне донорство чи навпаки — їхні відмови.
Та вже в квітні цього року парламент був змушений вносити зміни до згаданого закону про трансплантацію, щоб відкладати запуск ЄДІСТ на рік, оскільки реєстри так і не запрацювали. Це могло заблокувати трансплантацію взагалі, бо в новому законі про пересадку органів було чітко прописано, що система трансплантації має працювати синхронно з електронною базою даних про пацієнтів та донорів.
Але й зміни до закону не врятували ситуацію. Закладів, де проводять такі операції, в Україні налічується до десятка. Якщо є пацієнти, то не завжди є донори. Посмертне донорство не запрацювало. А навіть якщо й вдалося б отримати згоду рідних на пересадку від загиблої людини конкретному пацієнту, медики мають спочатку констатувати смерть головного мозку. Це вердикт, що людину вже ніщо не зможе повернути до життя. Обладнання для діагностики смерті мозку наявне не в усіх відділеннях реанімації.
ЧОМУ ПІШОВ МИХАЙЛО ЗАГРІЙЧУК?
Де саме таке обладнання працює, а в які лікарні його слід закупити і чи вистачає нам фахівців для проведення трансплантацій, взявся з’ясувати ексзаступник міністра охорони здоров’я Михайло Загрійчук. Співучасником таких ревізій по медустановах Києва стала всеукраїнська громадська організація IDonor.
«Уже маємо результат: лікувальні заклади Києва щоп’ятниці надсилають у МОЗ і координаційний центр інформацію про пацієнтів, які померли в реанімаціях, і яким, за медичними показами, потрібно було проводити діагностику смерті мозку. В планах — до кінця року придбати або сприяти придбанню обладнання для діагностики смерті мозку в ті лікувальні заклади країни, де його немає. Адже світова статистика свідчить: 16% пацієнтів, які помирають у реанімаціях, можуть бути потенційними донорами органів», — коментувала робочі візити засновниця IDonor Ірина Заславець.
Як уже зазначалося, Загрійчук відповідав у МОЗ за розвиток трансплантації. Його попередник Роман Ілик керував пілотним проєктом для запуску трансплантації від неродинного донора, на який 2018 року було виділено 112 мільйонів гривень. Однак у червні цього року, ще до призначення нової очільниці МОЗ, Ілик написав заяву на звільнення. З якими результатами завершився очолюваний ним пілотний проєкт — неясно.
Закладів, де проводять такі операції, в Україні налічується до десятка. Якщо є пацієнти, то не завжди є донори. Посмертне донорство не запрацювало. А навіть якщо й вдалося б отримати згоду рідних на пересадку від загиблої людини конкретному пацієнту, медики мають спочатку констатувати смерть головного мозку. Це вердикт, що людину вже ніщо не зможе повернути до життя. Обладнання для діагностики смерті мозку наявне не в усіх відділеннях реанімації
Тепер з посади пішов Загрійчук. У медичній спільноті вважають, що його змусили написати заяву, оскільки справді почав робити конкретні справи для розвитку трансплантації. Відповідно — заважав посередникам між нашими пацієнтами та зарубіжними клініками, та загалом тим, хто мав певний зиск від ситуації, що українців безальтернативно доправляли на лікування за кордон. Та саме в Загрійчука відразу після його призначення в МОЗ виник конфлікт із керівниками двох директоратів — Оксаною Сухоруковою та Іриною Литовченко, нібито через розбіжності в пріоритетних напрямах розвитку відомства.
У підсумку тепер у МОЗ немає відповідального за трансплантацію. Утім, Зоряна Скалецька зазначає про необхідність створення служби організації та супроводу лікування наших громадян за кордоном. Попри те що Скалецька ставить у пріоритеті розвиток трансплантації саме в Україні, лікування за межами країни лишається на порядку денному, бо наша система ще сира і неготова.
Цього року на лікування за кордоном було виділено з бюджету 680 мільйонів гривень. На наступний рік передбачено майже мільярд гривень. Для порівняння — на розвиток трансплантації цього року і в Бюджеті-2020 передбачено 120 мільйонів гривень. Міністерка пояснила таку розбіжність у коштах тонкощами планування бюджету.
ІНДІЙСЬКА РОЗВ’ЯЗКА
Із позитиву — МОЗ взялося за розв’язання проблеми лікування наших громадян у Індії. Ще рік тому Посольство України в Індії інформувало Мінздоров’я України, що ця країна запроваджує квоти для лікування іноземців. Пересадку органів роблять насамперед своїм громадянам, а потім решті. При цьому до Індії відправляють на лікування хворих не лише з України. Наразі в місті Ченнай перебуває восьмеро українців, з них двоє дітей. Останню операцію з пересадки органа українцю робили ще в жовтні 2018 року. Попри це МОЗ усе одно відправляло наших пацієнтів до цієї держави, де люди просто перебувають у іноземних клініках і навіть не знають, чи потрапили в чергу на трансплантацію.
Упродовж 2018 — 2019 років на лікування українців у Індії МОЗ перерахувало 2,1 мільйона доларів. Як додають у відомстві, Індія лишається єдиною державою, яка приймає на трансплантацію пацієнтів з інших країн для пересадки серця та легень за вартістю, посильною для бюджету України. Лікування в США чи в Німеччині перевищує цю суму в 5-10 разів.
«МОЗ комплексно дослідило питання лікування наших громадян у Індії. Є інформація з реєстрів отримувачів органів щодо включення до них наших громадян, інформація щодо залишків на рахунках кожного з пацієнтів, ведеться постійна комунікація фахівців МОЗ із пацієнтами та їхнімі родичами, що перебувають на лікуванні. Єдина проблема, яка не дає можливості наразі провести необхідні операції, наявність політичного рішення Індії щодо квотування на трансплантацію. Наразі наша команда розробила механізм, за яким ми зможемо здійснити додаткові витрати на лікування, якщо такі виникнуть. Саме про це збираємося провести переговори з Міністерством охорони здоров’я Індії», — зауважила Зоряна Скалецька.
Голова правління ГО «Національний рух за трансплантацію» Юрій Андрєєв прогнозує, що невдовзі та сама проблема виникне в Білорусі, де багато років поспіль отримували нові органи сотні українців: «Найближчими роками всі країни світу відмовляться робити пересадки органів українцям. Клініки Індії вже рік не роблять ці операції, а Білорусь ми переповнили українцями на 10 років наперед. Решта країн нас і так не приймає. Не потрібно шукати країну, яка нам буде робити пересадки, потрібно зробити все, щоб ми лікувались в Україні».
