Дубай вражає уяву ще задовго до посадки літака, що летить уночі. Відчуття таке , ніби опинився на якомусь святі. Океан виблискуючих і мінливих вогнів, що переливаються внизу — червоних, жовтих, зелених — наслідок нічного способу життя міста. Враження справляє й місцевий аеропорт — гігантська споруда зі скла, бетону та металу. Безліч ескалаторів, багато з яких розташовані в горизонтальній площині, аби зайвий раз не ходити. Чистота навкруги надзвичайна, і при цьому в полі зору — жодної тобі бабусі з ганчірочкою чи шваброю. Після проходження неминучих формальностей вивалюєшся з рюкзаком з дверей аеропорту і тільки тоді реально відчуваєш, що опинився в іншому світі.
Отже, перше відчуття після виходу з приміщення аеропорту таке, ніби потрапив у передбанник — і це незважаючи на темну пору доби.
Метрів зі сто до автобуса і… рятівна прохолода. Перепад температури складає градусів двадцять. Не жарко і в готелі, до якого нас привозять. Будь-який рукотворний об’єкт у цьому місті (чи то готель, чи то мініатюрне кафе, поштове приміщення, чи засіб пересування) оснащений системою кондиціонування.
Позаяк до готелю ми потрапили лише пізньої ночі, то й ранок, що застав мене в ліжку, був уже зовсім не ранній. День за вікном був похмурий, і це давало невелику надію на те, що він буде й не дуже спекотним. Та, прочинивши вікно і занурившись у гарячий потік вологого повітря, я тут же був вимушений вікно зачинити. «Похмурий» день виявився фікцією, обманом зору, викликаним тонованим склом (ще один характерний елемент тутешніх будівель).
Першою місцевою визначною пам’яткою, що опинилася в полі мого зору, виявився міський парк, у тіні дерев якого (на траві й на лавках) дрімають люди. А що, власне, ще можна робити за такої спеки, в затінку 46-47 градусів вище за нуль)?
Запітнілий келих холодного пива — ось про що мріється за подібних погодних умов. Та не тут-то було! Адже країна ісламська. І лише після тривалого ходіння по супермаркету, що знаходиться біля готелю, в найвіддаленішому його закутку, на нижній полиці однієї з шаф вдалося знайти кілька банок омріяного напою. Та на жаль! Пиво виявилося безалкогольним і, незважаючи арабське літерне мереживо на банці , навіть не місцевим, а швейцарським.
Однак у той же день мені все ж вдалося напитися. Щоправда, не пивом, а свіжовитисненими соками. Коли настав вечір (досить ранній, але позбавлення від спеки він так і не приніс), я разом із капітаном команди Equites Голтісом та Олександром Комаровим подався у торгові квартали міста. Тільки тут мені й вдалося відчути, що я на Сході. Килими і вбрання, фрукти і спеції, золото і прикраси, сучасна апаратура та сувеніри «під старовину». Крім того, око помічає кілька вивісок російською мовою. Наприклад, таку: «Оптовая продажа брильянтов» (орфографія оригіналу). Судячи з усього, широку стежку протоптали до Дубаю туристи з колишньої країни Рад. Утім, «брильянти» (тим паче, оптом) мені не потрібні. А ось пропозиція Комарова скуштувати одного з екзотичних соків (які готують у цих кварталах у багатьох торгових точках) викликає найжвавіший інтерес. Першою жертвою моєї спраги виявляється незнана мені раніше гуава, склянка зі свіжим соком якої опиняється в моїх руках буквально за хвилину. І хоч мою спрагу вгамовано — розумієш, що зупинитися не зможеш, поки не перекуштуєш максимально можливої кількості екзотичних напоїв. Отже, подальша прогулянка супроводжується регулярними зупинками: сік папайї, потім манго, потім ананасовий і, зрештою, абсолютно фантастичний сік, приготовлений із загадкового плоду під назвою тіку — світло-брунатний і неймовірно солодкий, зі смаком, що віддалено нагадує згущене молоко. Причому варто зазначити, що кожен із соків — на прохання Комарова і Голтіса — готувався за наступним рецептом: «No sugar, no water» («Без води і без цукру»). Крім цього, кожна з порцій (що за розміром десь у півтора раза перевершувала прийняті в нас) передувалася склянкою холодної води, що подавалася тим часом, як готувався сік. Закінчилося Велике Сокопиття перемогою Голтіса, який, крім усього іншого, спромігся випити ще й склянку гранатового соку.
Безперечно, Дубай запам’ятався не тільки вражаючою спекою і торговими кварталами. Мабуть, найбільше враження на мене справила просто виняткова чистота та прибраність цього молодого міста, а також пишнота його сучасної архітектури. Нові будинки, широкі вулиці, безліч хмарочосів, кожен з яких по-своєму незвичайний.
Та й у цілому ОАЕ — дивна країна. Багато хто порівнює її з гігантським акціонерним товариством, де кожний корінний житель одержує щороку щось на зразок ренти, тобто шматок спільного пирога — те, що зароблено внаслідок торгівлі нафтою. Тому місцевим жителям ніби й немає потреби працювати (хоча престижною і почесною справою вважається посідати різні державні посади). А працюють переважно іноземці (вихідці з Пакистану, Індії, Шрі-Ланки, африканських країн), які в місті Дубай переважають, позаяк це вільна економічна зона, безподаткова, і тут вигідно відкривати підприємства. Та всі ці іноземці не є громадянами ОАЕ (якщо точніше — не є підданими шейха) і ніколи ними не стануть, бо підданство можна одержати тільки за народження. Корінні жителі та іноземці — це просто дві різні касти.
Можливо, саме тому (а зовсім не через стислість перебування в ОАЕ) скласти більш-менш об’єктивне уявлення про місцеві звичаї і традиції було досить важко — спілкуватися доводилося фактично лише з працівниками сфери обслуговування: з торгівцями на вулицях, з обслуговуючим персоналом готелю. Та, звісно, для того щоб помітити відмінності східного устрою життя від українського, побаченого цілком вистачило. Цнотливе вбрання місцевих жінок (яких, до речі, не можна фотографувати); заборона пересуватися територією, прилеглою до пляжу, в купальному костюмі (написана російською мовою великими літерами); відсутність на полицях магазинів спиртних напоїв — усе це і також багато іншого примусило згадати (за контрастом) про Україну як про країну, загалом-то, досить ліберальних звичаїв.
Та, втім, справа зовсім не в тих або інших заборонах. Навіть не знаючи про них, відчуваєш: незважаючи на те, що місто надзвичайно чисте, і готелі в ньому комфортабельні, і взагалі, Дубай з його гранично вишуканою сучасною архітектурою схожий на мрію, ця мрія все ж чужа. І людина, що хоч якийсь час прожила в Києві, відсутність історії в міста Дубай відчуває майже фізично.
В ОАЕ ми мали провести трохи менше за добу — якби не неприємний сюрприз, який нам приготувала компанія «Кенійські авіалінії». Після прибуття в аеропорт ми дізналися, що наші місця на літак, що вирушає рейсом «Дубай-Найробі» продано (відчуття людини, яка вперше за життя опинилася за кордоном, та ще й у подібній ситуації, описати нелегко). І лише завдяки справді дивовижним «пробивним» здібностям Сергія Вертєлова, президента «Гімалайського клубу» (Москва), який супроводжував нашу групу, команда Equites спільно з оператором змогла-таки вирушити цим рейсом у столицю Кенії, а журналісти, що залишалися ще на добу в ОАЕ, були забезпечені нічлігом у готелі і триразовим харчуванням — за рахунок авіакомпанії.
Наступний день здебільшого був схожий на попередній. Іншим був тільки готель і напрямок прогулянки. Та виснажлива спека була тією ж. Мляве пересування вздовж водного каналу і таке саме мляве фотографування симпатичних дерев’яних суденець, на яких нас невпинно кликали покататися (за допомогою цих корабликів, що на тлі хмарочосів мають вельми мальовничий вигляд, здійснюється також переправа через канал). Відвідування місцевого історичного музею, такого привабливого зовні і такого нецікавого (з огляду на насиченість експозиції) всередині: фото, марки, монети, банкноти, і всього лише декілька предметів старовинного арабського начиння. Запам’яталася, мабуть, хіба що латиномовна карта Орбеліуса XVI століття, на якій позначено таку країну, як Україна, а на її території міста — Київ та Леополь (Львів).
До аеропорту цього разу ми прибули вже години за чотири перед відльотом літака — так, на всякий випадок. Цього разу все обійшлося, і місць у літаку вистачило й для нас. Попереду чекала Африка — незнайома і несподівана.
ДОВІДКА «Дня»
Дубай — одне з головних міст утвореної 1971 року федеративної держави Об’єднані Арабські Емірати (інші міста — Абу-Дабі, столиця ОАЕ; Шарджа; Аджман тощо). Релігія — іслам. Мови: арабська (офіційна), англійська (комерційна). Емірат Дубай — другий за обсягом із семи еміратів, які входять до складу ОАЕ. На чолі емірату стоїть емір — спадковий правитель, а на чолі держави — президент, якого терміном на п’ять років обирає зі свого складу так звана Вища рада (верховний орган влади в державі). Склад жителів вельми різнорідний (за деякими даними, частка корінного арабського населення країни становить лише 25-30%). Основа процвітання ОАЕ — нафта і газ, крім того, вельми значну роль в економічному розвитку країни відіграють туристичний бізнес і торгівля.
(Далі буде)
