Богдан СТУПКА, актор, міністр культури та мистецтв:
— Будь-яка роль у театрі й кіно забирає багато сил. Адже мені треба влізти «в шкуру» іншої людини. Іноді доводиться буквально себе ламати, а це, повірте, не минає безслідно. Після вистави, знявши чужу личину, мені стає легше. Таке враження, що я скинув зайвий вантаж, але повністю забути і миттєво перемкнутися все одно важко. Постійно в думках повертаюся до свого героя, аналізую, чи все зіграв як хотілося б. Довго не можу заснути. Я помітив, що швидше заспокоююся, якщо починаю мити посуд. Мабуть, дзюрчання води й чисті тарілки володіють якоюсь магічною силою знімати погану енергетику.
Павло ЗІБРОВ, співак, композитор:
— Чотири роки тому я потрапив в аварію. Якийсь лихач обганяв мою машину, але не зміг справитися з керуванням. Була завірюха, сильний сніг, погана видимість. Наслідки для нього закінчилися загибеллю, а мені довелося довго пролежати в лікарні: струс мозку, численні синці, а замість лиця — суцільне місиво. Від смерті врятувало везіння. Напередодні вночі моїй дружині приснився страшний сон, і Марина, проводжаючи мене в дорогу, буквально примусила пристібнути ремінь, хоча зазвичай у межі міста при невеликій швидкості я цього ніколи не робив. Зіткнення було блискавичним і настільки сильним, що лобове скло розбилося вщент сильно поранивши мене та водія. Лікарям довелося неабияк повозитися. Коли прийшов до тями, то перше запитання було: «Голос не пропав, співати зможу?» Потім з’явилися хвилювання, що з лицем, чи сильно воно змінилося після аварії? Спасибі професору Тишку, котрий зробив пластичну операцію носа, і для публіки я залишився таким же, як і був раніше. Тільки відійшов від наркозу, то побачив схвильовані очі дружини. Вона буквально днювала й ночувала в лікарні. До реанімації, попри заборони, змогли прорватися й мої близькі друзі Віталій Білоножко та Юрій Рибчинський. Їхня підтримка у важку хвилину стала цілющим еліксиром. Особливо важким був післяопераційний період. Через тампони не міг нормально дихати. Після цієї біди з’явився «страх керма», і минав він дуже довго.
А взагалі, будь-яку втому, стреси, дратівливість знімає спілкування із трирічною донькою Діаною. Варто їй підійти, обійняти — і відчуваю, як стаю сильним. На гастролях, коли маленька лишається вдома, є ще один ефективний метод — перегляд фільмів-бойовиків. Коли поганий настрій — чомусь хочеться складати ліричні пісні. Між іншим, один з останніх моїх шлягерів «Жінка кохана» був написаний після сварки з Мариною.
Іван ГАВРИЛЮК, кіноактор:
— Раніше, коли в Україні існував кінематограф, доводилося часто зніматися в кіно й тоді всі неприємності вибивав клин клином — роботою. Тепер мені тренінг допомагає. Дивлюся на зірки, медитую, думаю про високе, читаю улюблені твори. Коли ж зовсім на душі погано, то зустрічаюся зі старими друзями. Не обов’язково звалювати на них мої проблеми. Досить посидіти, випити доброго вина, поговорити про що завгодно. Загартовую себе від неврозів щоденними заняттями спортом. Ранкова пробіжка дає бадьорість на весь день.
Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
