ДАЛЕКИЙ ПРОЛОГ
Притча така: після входження переможних російських військ у Париж, його комендантом деякий час перебував герой війни 1812 року князь Барятинський, представник однієї з легендарних знатних династій. Звичаї та побут міста припали йому до душі. Повертаючись додому, в свій маєток, в старовинний Льгов нинішньої Курської області, князь запросив із собою в якості мажордома якогось парижанина. Щоб француз, зокрема, розводив жаб для вишуканого столу. Завезених жаб і зараз інколи виловлюють у ставках в околицях Льгова. Приїжджий прижився, натуралізувався, одружився на місцевій дівчині, і нащадків його в кількох поколіннях так і називали — жабоїдами, згодом Жабоєдовими...
У період Другої світової війни, перед битвами на Курській дузі, Микола Жабоєдов, двоюрідний дядько Геннадія Дмитровича, відважний партизан-підпільник, відчайдушною вилазкою визволив групу земляків, захоплених гітлерівцями в заручники. А потім, в лавах нашої армії, при форсуванні Дніпра, вдерся з кількома однополчанами у ворожий дот. Діяв в рукопашній саперною лопаткою, і німецька точка була переможена. За подвиг Микола Жабоєдов у листопаді сорок третього року був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Помер у 1983-м. Дмитро Жабоєдов, батько майбутнього цілителя очей, повернувшись з війни, очолював у Льгові райвиконком. Син першим в роду обрав медицину. З першої спроби вступив у Харківський медінститут. Розпочалося студентське життя. Полюбилася офтальмологія, але такого розподілу не було, і випускника направили в Суми, на обласну станцію переливання крові. Робота, по суті, була адміністративною. Крім того, Жабоєдову довірили вечірні курси для медичних сестер — по лінії цивільної оборони. Лекції йому вдавалися, його готували на вакансію директора медучилища. Вийшло інакше... Взагалі, в цей період в Сумах працювали вельми перспективні фігури в майбутній панорамі української охорони здоров’я. Міськздороввідділом, а потім облздраввідділом керував Борис Криштопа, в подальшому реформатор медицини за радянським зразком, в Афганістані — напередодні військового конфлікту... І тоді ж у сумську плеяду молодих лікарів входив і Віктор Щеглов, сміливий хірург, надалі — першопроходець методик ендоваскулярної рентгенохірургії. Щеглов і Жабоєдов дружили з інститутської лави, ще не відаючи, який внесок їм вдасться роками потому внести в відновлювальну офтальмологію...
ЗАХОПЛЕННЯ ПОЗА ПОСАДОЮ
Але яким чином очні хвороби ніби знайшли Жабоєдова? Предмет цікавив його, у вільні години відвідував прийоми і консультації з офтальмології і навіть виступив з доповіддю на цю тему на науковій конференції молодих медиків Сумщини. Цей доповідь привернув увагу лікаря-окуліста Рапопорта, який курирував Сумщину по лінії кафедри очних хвороб Інституту удосконалення лікарів в Харкові. Кафедру очолював один із провідних нейроофтальмологов країни член-кореспондент АМН СРСР, професор Іван Йосипович Меркулов. І раптом Жабоєдов отримав від нього запрошення: подавайте заяву в аспірантуру. Що ж було далі?
— Іван Йосипович належав до фахівців європейського масштабу, — згадує професор ЖАБОЄДОВ. — Ось цікава деталь: напередодні Першої світової війни його направили на стажування у Німеччину. Незабаром стипендія з Батьківщини перестала надходити. І тоді німецькі колеги стали щомісяця скидатися по марці для нього. У період громадянської війни він, на відміну від ряду вчених-росіян, повернувся на батьківщину. Очолював у Харкові інститут очних хвороб імені Гіршмана (це лікарю-гуманісту Гіршману приписують фразу: «У мене немає останньої години роботи, а є останній хворий»). На базі цього інституту і розміщувалася кафедра.
— Вирішальною була співбесіда з Іваном Йосиповичем по предмету, — продовжує Геннадій Дмитрович. — Крім мене, на аспірантське місце розраховувала і колега, як кажуть, «згори». Мої шанси були не дуже великими... Очевидно, мої знання просто виявилися більш досконалими.
Вів прийом, став до наукових пошуків. Одного разу Меркулов, запросивши мене, сказав, що рекомендує, для завершення аспірантури, у офтальмологічний інститут імені Гельмгольца в Москві, до професора Олексія Івановича Богословського.
— Отже, почалася зовсім нова смуга?
— Мене радо зустріли, але незабаром зрозумів, що потрапив в серйозну обитель. Богословський при щоденних співбесідах довідувався, чи опрацьовано запропоновані ним джерела. Німецькою я володів відносно непогано, але доводилося звертатися і до англійських, французьких, іспанських публікацій. Співробітники інститутської бібліотеки залюбки допомагали мені, проте доводилося вдаватися й до перекладачів. Загалом, з марафоном я впорався. До 1968 року кандидатську дисертацію, присвячену трактуванню послідовних зорових образів при патології зорового нерва, було підготовлено. Її керівниками стали І.І. Меркулов та А.І. Богословський.
— Тож, зоровий нерв... Цей напрямок став вашою основною лінією. Як же складався шлях?
— Тоді існувало правило направляти шукачів в різні міста, але не за місцем розробки. Дисертацію я в 1969 році захистив у Львівському медичному інституті. Все пройшло благополучно, а потім проросли нові терни...
ЗНОВУ ДО ХАРКОВА, АЛЕ ЧЕРЕЗ НОВОСИБІРСЬК
— Очевидно, Геннадію Дмитровичу, мова йде про епопею працевлаштування...
— Зазвичай кадровому рішенню, в рамках МОЗ СРСР, щодо спеціаліста із ступенем передував запит з будь-якого інституту або кафедри. Але такого клопотання я, на жаль, не мав. В одному з міністерських управлінь мене сповістили, що маю прямувати асистентом кафедри очних хвороб в Новосибірський медичний інститут. Це було не так погано. Але, буквально наступного дня, на мою адресу надійшов, нарешті, запит зі стоматологічного інституту в Харкові, де також була кафедра офтальмології. Його виклопотав І.І. Меркулов. Є приказка — «Без папірця ти комашина, а з папірцем — людина». Із запитом на руках я кинувся в МОЗ. Між тим, карусель вже закрутилася, мені потрібно було отримати відкріплення. Лечу літаком в Новосибірськ. При посадці оголошують: за бортом 40 градусів морозу. А я в демісезонному пальті і туфлях. Мене підбадьорюють: мовляв, вдень стане тепліше, буде градусів 30... Стрімко застрибую в автобус і рано вранці опиняюся у будівлі медінституту. Вахтер впускає мене, і лише потім з’являється ректор.
Він розглядає моє направлення, цікавиться, чи сімейний я і як у мене з житлом. Тут, мовляв, є свої труднощі... Прошу погодитися на моє відкріплення, оскільки хочу повернутися в Харків і продовжити наукову роботу. Звідти на мене є клопотання... І ректор несподівано накладає відповідну резолюцію! Наступного ранку, з паперами, приходжу в МОЗ. В канцелярії мені кажуть: потрібно подати заяву на ім’я заступника міністра. Він дуже зайнятий, замінює міністра. Доведеться чекати два-три тижні. Москвички навіть співчувають мені... Раптом в канцелярії з’являється моя наступна рятівниця з купою паперів на підпис до заступника міністра, і моє клопотання додається до них. Увечері, по телефону, дізнаюся: згоду отримано...
— У Харкові, на кафедрі очних хвороб, ви перебували не так довго, інститут було переведено в Полтаву...
— У моїй долі це позитивний факт. Про відкриття в Полтаві ВНЗ медичного профілю клопотався, у зв’язку з ювілеєм міста, керівник області — в той час Моргун. І було, за підтримки Підгорного в Москві, досягнуто компромісу: стоматологічний інститут перевели в Полтаву. Нині це відома Українська медична стоматологічна академія.
НЕЙРООФТАЛЬМОЛОГІЧНI ПРОЗРІННЯ
— Довго чи коротко, але, вкоренившись у Полтаві як ерудит з усіх головних проблем, ви, Геннадію Дмитровичу, 1983 року завершили роботу над докторською дисертацією «Патогенез набряків диску зорового нерва, їхня клініка та диференціальна діагностика». Потім відбувся її успішний захист в Одесі, в інституті ім. В.П. Філатова. А в 1985-му вас було обрано завідувачем кафедри очних хвороб нинішнього Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця. Перебуваєте на цій посаді понад чверть століття, у 1997 році вас було обрано членом-кореспондентом АМН України. Як би ви окреслили ці роки?
— Розвиток кафедри з найстаршою науковою школою послідовно підтримувало і підтримує керівництво університету і, в особливій мірі, нинішній ректор, академік Віталій Федорович Москаленко. Тільки один приклад: за його сприяння в клініці очних хвороб встановили унікальний прилад — Гейдельберзький ретинальный томограф. Це — лазер-скануюча система для отримання тривимірних зображень сегментів ока. Таким чином, вперше наочно прояснюється топографія диска. Програмне забезпечення апарату виділяє ряд деталей складного утворення. Інноваційному устрою, як кажуть, немає ціни.
— Під вашим науковим керівництвом на базі офтальмологічної клініки в Олександрівській лікарні столиці вже чимало років працює міський центр травми ока. Тут можна написати свій роман. Однак хотілося б торкнутися, насамперед, впровадження нових способів лікування при патології зорового нерва.
— Спершу, хоча б у двох словах, про травми ока. Нерідко потрібні складні, відновні втручання. Склалося співробітництво з рядом лікарів. Але, переходячи до порушеної теми, підкреслю — побачити зоровий міст, цей міст життя між оком і мозком у дії — неможливо. Про його стан судять як би побічно, судячи з набряку диска, розташуванню нерва на очному дні. Власне, згаданий прилад і підказує: з зоровим нервом щось недобре. Причин чимало: інфекція, наслідки цукрового діабету, травма ока. Як допомогти? Цим проблемам присвячено, зокрема, одну із сучасних книг, написану мною спільно з професором кафедри Риммою Скрипник. Описуються і деякі варіанти лікування, скажімо, електростимуляція...
— Серед ваших винаходів значиться «адресна доставка» лікарських речовин до потерпілого нерву. У чому полягає спосіб, що, власне, не має аналогів?
— Це найтонші маніпуляції з внутрішньоартериальним введенням лікарських речовин. Віртуозною технікою введення володіє, зокрема, керівник Центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, заслужений лікар України Віктор Щеглов, а також деякі його учні. Як бачите, наші дороги знову переплелися. Все швидше складно, ніж просто. Керований катетер (до речі, деякі з них, потрібного діаметру, ювелірно виготовлено Ст. Щегловим, з рентгеноконтрастною міткою) встановлюється, на основі отриманої антографії картини, у найменшій судиніе, щонайблизжче до нерву, і протягом доби здійснюється лікарська атака. Лікування за цією методикою було проведено понад 100 пацієнтам.
— І які результати?
— Якщо втручання здійснено на гострій стадії набряку диска, покращення зорових функцій очевидні. По суті, в таких випадках нерідко вперше вдається запобігти сліпоті.
Зупинити сліпоту... Це ж наче диво. Вдумуючись у повідане, я розмірковував і про інші пороги, що подолано вченим. Так, він заснував і очолює Асоціацію нейроофтальмологів і глаукоматологів України, має 27 патентів, що стосуються переважно проблем зорового нерва, є «Винахідником СРСР». У повісті буття є і дивовижні роки. Геннадій Жабоєдов спільно зі Святославом Федоровим протягом декількох років представляв Радянський Союз, надаючи висококваліфіковану офтальмологічну допомогу в Арабських Еміратах, Кувейті, Омані, а іноді і на плавучому кораблі-клініці. Виступав з доповідями на конгресах у США, Канаді, Англії, Німеччини, Італії. Фактично перед нами великі наукові перемоги, що гідно представляють у світі медицину України і Національний медичний університет. Просто треба ширше говорити про визначні вітчизняні досягнення, про українські високі новинки. Ось що зробив, чого досяг ентузіаст офтальмології з легендарного Льгова.
