«Востаннє я бачилась з Сашею в липні, коли їздила до нього на тривале побачення в Челябінську область, до Копейська. На той момент, після припинення голодування, він почувався не дуже добре, виглядав дуже схудлим, виснаженим, — згадує Лариса КОЛЬЧЕНКО, мати «бранця Кремля» Сашка Кольченка. — Тим не менш, Саша не втратив віри, його психологічний стан нормальний, і це мене радувало. На той момент Саша сподівався на обмін, але як бачимо, цього не трапилось. Це сумно, бо тоді все було на якомусь підйомі, усі сподівалися, що хоча б Олега Сенцова звільнять, але нічого не вийшло».
Пані Лариса розповідає про спілкування з сином під час дискусії після показу документального фільму «Дівчата «Золотого світанку» режисера Говарда Бюстнеса. Цю подію група підтримки кримських заручників «Комітет солідарності» спільно з Кримським домом у Києві та міжнародним фестивалем документального кіно про права людини Docudays UA організувала до дня народження Кольченка.
26 листопада «Тундрі», як Сашка називають друзі, виповнилось 29 років. Це п’ятий день народження, який Кольченко проводить за ґратами. Нагадаємо, у травні 2014 року Олександра заарештувала окупаційна влада Криму, йому, як і Олегу Сенцову, висунули абсурдні звинувачення в тероризмі, потім хлопців судили в Ростові-на-Дону. Зрештою винесли вирок: десять років суворого режиму для Сашка, 20 років — для Олега. Кольченко відбуває покарання в колонії в Копейську Челябінської області.
«ЛИСТИ ДУЖЕ ПІДТРИМУЮТЬ СИНА»
31 травня цього року Олександр Кольченко оголосив голодування на знак солідарності з Олегом Сенцовим, який зробив це 14 травня. Сашко припинив голодування 7 червня через виснаженість організму. За ті вісім днів Кольченко втратив десять кілограмів і при зрості метр дев’яносто важив 54 кілограми. Лариса Кольченко говорить, що після виходу з голодування її сина близько місяця тримали в санчастині. Зараз він почувається краще, правозахисники змогли передати йому вітаміни.
Найпростіший спосіб підтримати «бранця Кремля» — написати йому листа. Зручно робити це через систему «РосУзник» або «ФСИН-письмо». Лариса Кольченко каже, що Саша отримує багато листів, але відповідає не на всі. «Як він пояснює, просто не знає, про що писати. А цікавить його дуже багато: що відбувається в Україні, в інших країнах. Листи дуже його підтримують», — додає пані Лариса.
ЗВІСТКА ВІД СЕНЦОВА
Про особливі листи. Адвокат Олега Сенцова Дмитро Дінзе оприлюднив у «Фейсбуці» короткий лист до Саші Кольченка від свого підзахисного. «Давненько не писав тобі листів, особливо не було про що. Але я не забуваю про тебе ніколи. Радий, що в моєму житті є така людина, як ти – добра й сильна. Бажаю тобі залишатися таким завжди, прожити довге і цікаве життя, зустріти купу цікавих людей і побувати в ще більшій кількості цікавих місць. Із днем народження тебе, Тундро!» - написав ув’язнений режисер, який знаходиться в колонії в місті Лабитнангі, що в Ямало-Ненецькому окрузі РФ, за полярним колом.
Щодо самого Сенцова, який 5 жовтня припинив голодування тривалістю 145 днів, то, як пише в соцмережі Дінзе, він відновлюється, але голодування не пройшло безслідно. «Вивозили в лікарню, у нього є зміни в нирках, серці і печінці. Залишиться це чи ні, лікарі сказати не можуть. Як вплине на здоров’я - невідомо... З листопада не отримує «Новую газету», дуже переживає, що не може її прочитати. Олег активно працює над фільмом «Номери». Сьогодні (26 листопада. - Ред.) пропрацювали 4,5 години, дуже багато матеріалу відпрацювали», - розповів Дмитро Дінзе.
ФІЛЬМ ДЛЯ САШКА
Повертаючись до кінопоказу, чому активісти обрали саме такий спосіб підтримки? Як пояснює співкоординатор «Комітету солідарності» Максим БУТКЕВИЧ, вирішили показати фільм, який міг би зацікавити Кольченка. «Протягом своєї діяльності Сашко постійно протидіяв ксенофобії, ненависті, нетерпимості, розділенню людей за кольором шкіри, етнічним походженням, релігією тощо, — продовжує Максим. — Антифашистська позиція Сашка стійка та вистраждана, він дуже цікавиться тим, що відбувається не лише в Україні, а й в інших країнах, в тому числі в цій сфері».
У документальній стрічці норвезького режисера Говарда Бюстнеса йдеться про грецьку партію «Золотий світанок», яка «уславилась» через свій неонацистський характер. 2012 року партія несподівано здобула чимало голосів на виборах, а потім її керівництво звинуватили в організації злочинного угруповання. Максим Буткевич зазначає, що після початку російсько-української війни «Золотий світанок», як і майже всі ультраправі організації Європи, підтримав Росію і сучасне російське керівництво. Режисер, який абсолютно не є прихильником «Золотого світанку», зміг показати діяльність партії зсередини, очима жінок, які є родичками ув’язнених лідерів партії, після арештів беруть на себе лідерство і досягають — на жаль — чергового високого результату на парламентських виборах. Судовий процес стосовно керівників «Золотого світанку» триває досі, це може розтягнутися на роки, власне, вже розтягнулось, але їх самих відпустили на волю, бо, за грецькими законами, до винесення вироку людина не може перебувати під вартою довше, ніж 18 місяців.
Фільм про «Золотий світанок» знімався якраз тоді, коли тривав процес над Олександром Кольченком та Олегом Сенцовим. «Люди, які вийшли із в’язниці у Греції, з їхньою риторикою, підтримують тих, хто тримає Сашка Кольченка у в’язниці зараз. Для мене це з культурологічної точки зору, з людської, врешті-решт, є дуже символічним», — резюмує Максим Буткевич.
ОКРІМ ПРИВІТАНЬ...
На тлі активних кампаній підтримки «бранців Кремля» влітку — зараз відчувається певне затишшя. «Справді, таке враження, що ця тема «пішла під лід», нам нічого невідомо про те, які дії вживаються українською владою задля звільнення «в’язнів Кремля»: Сашка, Олега або інших — крім привітань у соціальних мережах від президента, наприклад. Можливо, такі дії є, але ми про них нічого не знаємо і бачимо, що і родичі нічого не знають», — говорить Максим Буткевич.
Під час дискусії Максим згадав, що коли Олег Сенцов почав голодування, то через деякий час було оголошено про плани створити в Україні окремий орган, який займатиметься темою «бранців Кремля», куди увійдуть їхні родичі, але поки якихось видимих результатів немає. «Нас запевняли, що роботи ведуться, але поки — нічого», — додає Лариса Кольченко.
«Ми бачимо, що сплеск міжнародної солідарності під час голодування Олега був величезний, навіть коли воно закінчилося, лише за останній місяць чи півтора, йому присудили три міжнародні премії, з-поміж яких є знаковою премія імені Сахарова, яку вручає Європарламент, — продовжує Максим Буткевич. — Все-таки є союзники України та українських політв’язнів серед громадських діячів, політиків, кінематографістів, соціальних активістів, за кордоном. Але підтримувати цю тему на належному рівні уваги важко, зважаючи на відсутність будь-яких подій у цій сфері і чітко зрозумілих кроків або стратегії української влади. Дуже не хотілось би, щоб створювалось враження, що люди в інших країнах борються за українських політв’язнів більше, ніж керівники самої України. Сподіваюсь, такого враження не складається. Але міжнародна солідарність — це єдине, що може витягти «в’язнів Кремля». Міжнародний тиск рано чи пізно спрацює».
