Згідно з дослідженням аналітичного центру «Соціоконсалинг», близько 71% переселенок зіштовхувалися з насильством. Цікаво, що до переселення жінки зазначали більший рівень насилля — за словами експертів, це свідчить про негативну тенденцію в умовах війни, про збільшення порогу чуттєвості до агресії. Те, що раніше викликало протидію, стало буденним.
«Коли в громаді з’являються нові люди — переселенці — їх насамперед бояться, бо не знають. Звідси йдуть образи й відсторонення. В суспільстві існує багато стереотипів щодо внутрішньо переміщених осіб взагалі, не лише до жінок. Ми вивчали, де найбільше дискримінують переселенців. Виявилося, що це області, звідки загинуло найбільше воїнів АТО: через це було багато звинувачень на адресу переселенців, що вони їдуть з місця, де гинуть місцеві чоловіки», — говорить керівниця проекту «Мобілізація внутрішньо переміщених жінок проти домашнього та гендерно-орієнтованого насильства» благодійної організації «Конвіктус Україна» Юлія Царевська.
КРИВДА ВІД БЛИЗЬКИХ І ГРОМАДИ
Щоб навчити переселенок протидіяти насиллю, в регіонах із найбільшою кількістю внутрішньо переміщених осіб «Конвіктус Україна» підтримуватиме створення громадських організацій для переселенців самими переселенцями. Як зазначає Юлія Царевська, переселенки мають об’єднатися для протистояння насиллю з боку суспільства.
«Діяльність нашого проекту націлена на те, щоб дати жінкам з лідерськими якостями говорити з такими самими жінками про те, що насильство не треба терпіти. Коли ми звернулись до переселенок, то почули, що вони хочуть мобілізуватися проти цієї проблеми, вони хотіли б надавати допомогу й іншим», — додає Юлія Царевська.
В умовах проведення антитерористичної операції на Донбасі ризик насилля проти жінок посилився — і не лише проти переселенок. На таку тенденцію вказує керівниця відділу вивчення громадської думки ГО «Аналітичний центр «Соціоконсалтинг» Анна Фенчак.
«Результати дослідження підтвердили поширеність домашнього або гендерно-орієнтованого насильства у сім’ях ВПО — 71% респонденток принаймні раз у житті стикалися з певною формою насильства. Проблема гендерно-орієнтованого насильства в Україні актуальна, бо пов’язана з агресією у суспільстві, що супроводжується проведенням на сході країни військових дій», — каже Анна Фенчак.
За словами Юлії Царевської, зараз жінки найбільше звертаються з юридичними проблемами та через психологічне насилля. «До нас звернулася переселенка, яка постраждала від чоловіка, котрий є правоохоронцем. Вона не може забрати свою дитину, хоча й подавала до суду. Багато жінок звертаються до нас через психологічне насилля з боку громади. Наприклад, у Києві відмовляються здавати житло переселенцям. Ми надаємо юристів, щоб люди отримали фахову допомогу», — резюмує експерт.
ЖИТТЯ У СТРАХУ ТА З ВІДЧУТТЯМ ПРОВИНИ
Переселенок опитали, чи відчувають вони щодо себе психологічне насилля, контролюючу поведінку, фізичне, економічне насильство після переселення порівняно з тим, як було до переміщення. Лише у двох випадках жінки відповіли, що збільшився рівень контролю та економічного насилля. Найпоширенішим видом гендерно-орієнтованого насильства є психологічне — від нього потерпало 57% жінок до переміщення і 50% після.
«Навіть у випадках фізичного насильства жінки звертаються по допомогу лише у крайніх випадках. Тому зміни рівня насильства проти жінок не можна однозначно сприймати як покращення ситуації. Коли ми запитували жінок, чи стикалися вони з насильством, нам відповідали — ні, а коли запитували, чи б’є вас чоловік, відповідали ствердно», — коментує Юлія Царевська.
Незахищеність переселенок від насильства посилюється відсутністю підтримки у новій громаді — незрідка таким жінкам відмовляюсь в оренді житла чи у влаштуванні на роботу. До того ж, переселенці на новому місці часто не мають ні друзів, ні рідних, які могли б їх підтримати.
«Пережите потрясіння призводить до тривалих психологічних та емоційних проблем, погіршує стосунки з близькими, позначається на професійній діяльності. Постійне відчуття страху та провини суттєво погіршує якість життя та формує передумови до самостигматизації жінок, обмежує можливості повної участі в соціальному житті», — констатує Анна Фенчак.
«НАСИЛЬСТВУ НЕ МОЖЕ БУТИ ВИПРАВДАННЯ»
Часто громади недооцінюють переселенок. За словами колишньої радниці з питань ВПО Міністерства соціальної політики та громадської діячки Валерії Вершиніної, такі жінки можуть привнести у приймаючу громаду нові ідеї та ресурси.
«Багато освічених, професійних жінок стають переселенками. Однак кожна друга заявила про зіткнення на новому місці з несприйняттям, психологічним насильством. Саме тому важливо надавати жінкам можливість соціалізуватися, інтегруватися в нову громаду. Чим довше жінка перебуває в ситуації насильства, тим більше вона втрачає потенціал захищати себе, приймати рішення та користуватися допомогою. Переселенки, на відміну від жінок приймаючої громади, рідко можуть звернутися по допомогу до друзів, батьків. Вони часто змушені орієнтуватися саме на допомогу від держави чи громадських організацій», — стверджує Валерія Вершиніна.
За словами громадського діяча, політичного експерта та викладача Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Дмитра Гаврилюка, змінити ситуацію можна, якщо пояснити переселенкам їхні права та алгоритм дій у складній ситуації.
«Насильство проти жінок більшою мірою вчиняють їхні ж чоловіки, — акцентує Дмитро Гаврилюк. — Це аморальна й антиконституційна поведінка, бо порушується право людини на повагу до особистої гідності, до життя. У державі мають створюватися якісні умови, щоб жінки активніше долучалися до громадського та політичного життя. Насильству не може бути виправдання».
