Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Модельні» ігрища дівочими долями

18 червня, 2004 - 00:00

У показаному 7 червня ц. р. у програмі Юрія Макарова «Документ» (телеканал «1+1») фільмі «Подіум» йшлося про жахливі речі – долю переважної більшості тих дівчат, що навчаються у школах моделей, й тих, хто ці навчальні заклади закінчив. Дівчата, які вступили до таких шкiл, практично перестають відвідувати загальноосвітні. Тобто інтелектуально деградують. Хоча атестати про середню освіту, врешті-решт, отримують. Момент істини для них настає тiєї митi, коли вони цю школу закінчують: влаштуватись за фахом —моделлю — щастить одиницям. Решті, невдахам, тим, у кого зруйновані вщент дівочі мрії, через катастрофічний брак знань та умінь, поступити в інший навчальний заклад чи влаштуватися на більш- менш пристойну роботу не вдається. Залишається лише «прикрашати собою» святкування днів народження, ювілеї різних фірм та інші подібні заходи сильних світу цього, супроводжувати цих «благодійників» під час відряджень, бути «при них» на курортах, у закордонних поїздках й т. п. Ці «заходи» супроводжуються сексуальними домаганнями, чинити опір яким дівчата не мають можливості. За таких умов переважна більшість їх перебуває у стані відчаю, безвиході, а певний відсоток, доводячи, що власна людська гідність для них – понад усе, навіть понад життя, накладають на себе руки.

Здавалося б, аналіз порушених у фільмі проблем буде в центрі уваги ведучого та експертів – учасників передачі. Але, хоч як це не дивно, проблеми, про які йдеться у фільмі, – одне, а тема, яку ведучий пропонує експертам для обговорення, має до цих проблем вельми й вельми опосередкований стосунок. Загалом кажучи, цікаво послухати розмірковування висококваліфікованих фахівців про вибір молодою людиною свого життєвого шляху, про трикутник, у якому вона за цих обставин опиняється: бажання молодої людини отримати певний фах – можливості цей фах отримати – потреба суспільства у фахівцях даного профілю. Проте глядачеві, який перебуває під враженням щойно побаченого й почутого у фільмі, подібні розумування здаються абстрактними й далекими від реалій життя.

У фільмі також йдеться про зрощення модельного й сексбізнесу в Росії. У нас картина, зрозуміло, подібна. І усе ж — які є відмінності? У Росії моделями мріють стати 30% дівчат. А у нас? Наскільки у нас мережа модельних шкіл розвинена у порівнянні з Росією? В Росії закінчує життя самогубством такий-то відсоток випускниць модельних шкіл. А в нас? Про це у передачі – ані слова!

Хоча для себе я одну відмінність з’ясував. У фільмі йшлося про те, що в Росії модельні школи «ставлять на облік» перспективних, з їхнього погляду, дівчат з дванадцятирічного віку. А у нас, в Україні, в Києві сім’ю наших знайомих «бомбардувала» телефонними дзвінками школа моделей, вмовляючи мати віддати до їхньої школи доньку... 10-річного віку. «Бомбардування» припинилося лише після того, як одного разу слухавку у матері перехопив розлючений батько.

Нарешті про найнезрозуміліше: впродовж усієї передачі ЕКСПЕРТИ не висловили ЖОДНОЇ ДУМКИ з приводу того, як вирішити цю болючу проблему, як вийти зі становища, через яке нівечаться дівочі душі й дівочі долі. Між тим чітке вирішення не тільки можливе, а й вкрай, нагально необхідне. Що ж для цього потрібно зробити?

У колишньому СРСР, до якого я, повірте, не відчуваю будь-якого пієтету й за яким «не тужу», існувало одне правило: випускник вищого або середнього спеціального навчального закладу був зобов’язаний відпрацювати за фахом у призначеній за розподілом установі чи на підприємстві. Тобто молодому спеціалістові гарантувалось працевлаштування. Так повинно бути й у випадках зі школами моделей. Набирати вони мають лише стільки учениць, скільки гарантовано влаштують на роботу за фахом після закінчення школи. Зробити це дуже просто: школи набирають учениць разом із модельєрами, за якими – останнє слово. Кожний модельєр сплачує за повний курс кожної з відібраних ним учениць, а учениця, у свою чергу, зобов’язана буде після закінчення школи відпрацювати у цього модельєра певну кількість років, отримуючи зарплату не нижче встановленого рівня.

Тим самим цілком вирішується й питання боротьби з корупцією у цій галузі: не знайдеться модельєра, який би погодився за хабар влаштувати до школи моделей дівчину, враховуючи, що йому доведеться спочатку сплачувати за її навчання, а згодом – впродовж кількох років – ще й заробітну плату.

Також до шкіл моделей необхідно дозволити приймати дівчат не молодших за встановлений законом вік, а заняття у школі моделей мають проводитися у вечірні години не частіше двох разів у робочі дні тижня (якщо втретє – то в один із вихідних). Допускати до занять ученицю адміністрація школи моделей повинна мати право виключно у тому разі, якщо дівчина пред’являтиме документ із загальноосвітньої школи, який засвідчує, що там дівчина вчиться успішно. Працюючи моделлю, дівчина має бути зобов’язана або навчатись у якомусь навчальному закладі, який давав би їй більш «земний» фах, або ще десь працювати, бодай на півставки. Тоді після закінчення кар’єри моделі молода жінка не потраплятиме у глухий життєвий кут.

Усе це разом дозволить молодим громадянкам нашої країни відчувати себе повноцінними людьми, давати добрячого відкоша знахабнілим залицяльникам і бути впевненими у своєму майбутньому після закінчення роботи на подіумі.

Юрій СТАДНІЧЕНКО, Київ
Газета: 
Рубрика: