Останнім часом актуальніше обговорюється питання освіти і набуття знань. Одне з таких питань порушується у номері газети «День» за 16 жовтня. Метод самоорганізації часом буває недоступним для групи або класу учнів в цілому.
Особливі дискусії над цим питанням виникають серед мислячої молоді. З тих часів як «диявол» оселився у печатній фарбі, пройшло багато часу, зараз він сидить і у мережі інтернету, і у бінарних розрядах.
Молодь отруїлася випарами хибного розуміння свободи. Зараз не школа і не держава виховують дітей — увагу вихованню повинні приділяти батьки, внутрішні механізми сім’ї.
Освіту не сприймають серйозно — і це відверто помітно, хоча б пригадайте той випадок, коли в університеті... проводили опитування на знання теореми Піфагора. Не зрозуміло — чому?
Невже люди застрягли у процесі «перебудови», де кожен мав нагоду опинитись «у тому місці і у той час» і зірвати по-легкому куш.
Я студент. І, ревізуючи свій 11-річний навчальний досвід — заперечую: інші причини містяться в основі недостатньої якості знань учнів-студентів. І це промахи не школи і не її внутрішньої системи, а негаразди на особистісному рівні молоді, у вихованні нарешті, проблема у головах людей.
Я пройшов досить насичений шлях — від найгіршого учня, якого виганяли з двох шкіл, до президентського стипендіата у коледжі, тому моє бачення обговорюваного нами питання різниться з планом виходу із ситуації пана Миколи. Далі поясню. Хочу зробити акцент на сьогоднішній стан освіти з точки зору нас — молодого покоління. Прикро те, що освіта сприймається сучасною молоддю (більшою частиною) як порожня витрата часу. Люди не звикли працювати ні з підручниками, ні з іншою літературою, тому що ніхто не пояснив їм — для чого потрібна освіта. Спостерігаючи у власній групі я визначив основні перешкоди студентів на шляху науки, — тобто справи, які займають найголовніше значення у житті студента, такі як:
— прогулянки з друзями кожного вечора (з 18 до 23);
— перегляд улюблених телепередач, кінофільмів, серіалів;
— попити пиво;
— футбол;
— музика та інше.
Цей перелік можна продовжувати безкінечно, бо завжди знайдеться якась зайва причина не сідати за той «стіл мук», який створюють у своїй уяві ледарі. А коли у групі знаходиться розумна людина, працьовитий студент, який гарно вчиться (отримує відповідні оцінки) одразу усі питають його: «Як тобі вдається так вчитися?». Та все просто — треба приділяти максимум часу навчанню. (Звісно, не забувати й про радощі юнацького життя.)
Але коли йдеться мова про час і зусилля — усі лякаються і, на превеликий подив, вважають такого студента приземленим! Сміх та й усе.
На мою думку, молодь не до кінця розуміє важливість освіти. Бояться, що не залишиться часу на враження від життя, втратять щось важливе, сидячи за книжками. А як же тоді бути з майбутньою сім’єю? Кожен мріє про щасливе життя, високооплачувану роботу, а ще й роботу, яка подобається. Кожен будує плани, уявляє себе дорослим і незалежним. Безперечно ми прагнемо прискорити цей процес, досягти чогось, але на превеликий жаль нічого не робимо, або йдемо неправильним шляхом.
Перед студентами, учнями, підлітками постає роздоріжжя, яке виникає через низку хибних думок і переконань:
— багато студентів вважає, що прискорити свою незалежність можна влаштувавшись на роботу, крім того, вважаючи єдиним шляхом — роботу, вони упевнені, що майбутня робота вирішить усі їхні проблеми, заведуться власні гроші, а пощастить — знайдеться престижна робота;
— вплив друзів, оточення, які вважатимуть юнака чи дівчину, що взялися за голову і проводять майже весь час вдома — занудами, будуть відволікати їх безперервними прогулянками, вечірками, сидінням на дворовій лавці...
Працюючи під час навчання, студенти, не розуміючи, що без освіти зараз неможливо, ризикують віддати набагато більше грошей за знання у майбутньому, коли вчитися безкоштовно не буде змоги.
До речі, західна система навчання якісно відрізняється від української (яку ще можна назвати пострадянською). У школах за кордоном дають матеріал на самостійне опрацювання і вимагають знати його на наступний урок, не розповідаючи і не пояснюючи. Розбирайся, вчи як хочеш, а контроль здійснюють тестуванням.
І цією «...одной, пусть и двуединой проблемой: преподаванием основ наук и проверкой их усвоения учениками» повинна займатись школа. Навіть проблемою важко назвати. Це — безвідмовний головний внутрішній механізм навчальних закладів.
І відповідати на питання «навіщо вчитись?» повинна не школа (вона лише інструмент), — пояснювати суть повинна родина. Також не розумію батьків, які скаржаться, що, мовляв, школа не навчила, людину з чада не зробила... СРСР уже 18 років як розпався, сім’я вже не «ячейка» суспільства і школа вже не виховує дітей! Щодо самоорганізації — нею повинні займатись батьки і ще з пелюшок, тоді вже дитина йде до школи організованою і знає чому вона туди йде.
Легковажність у питаннях освіти виросла за останні десять років, про що свідчать багато фактів. Наприклад, нещодавно я зазирнув на вулицю Гарматну 26/2 (ПК «Росток»), де проходив кастинг на шоу «Україна має таланти». Учасників прослуховували музикальні журналісти. Одна з них — молода дівчина, коли мова зайшла про письменників, запитала: «Хто такий Метерлінк?»! І ці люди сидять у журі!..
У моєму коледжі відмінників можна порахувати по пальцях. Із 58 груп по одному — два відмінники. Причому дисонанс дуже різкий, можна вибрати лише по одному чоловіку з групи, які в основному мають четвірки. Усі інші — трійки, і таких найбільша маса.
Питання, чому діти так навчаються, залишається неповністю розкритим.
Принаймні ми зробили висновок, виявивши бодай три головні хибні думки, що призводять до нехтування освітою:
1. Усе вирішує майбутня робота, тому краще: (а) протягнути час; (б) влаштуватися негайно.
2. Небажання витрачати час на навчання. Сюди входять такі хибні судження: за підручниками життя пройде повз; лінощі; переконання, що освіта (на даному етапі життя) — не головне; більш пріоритетне хобі й т.д.
3. Несформоване розуміння основних пріоритетів людини розумної.
Виникає інше питання — що буде з країною, коли прийде нове наше покоління? Хто буде у влади? І — що буде з Україною завтра?
Запитуючи у знайомих, що заважає вам вчитися, у більшості випадків я натикаюсь на дуже просту відповідь — лінь. Знову — промах виховання на ранніх стадіях розвитку.
І, завершуючи, підкреслюю. Не навчальний заклад, а саме БАТЬКИ повинні будувати життєтворчі відносини своєї дитини з навколишнім світом, вчити долати свою недосконалість і вчити свідомо будувати власну долю. Елементарні життєві правила потрібно закладати З ПЕРШОГО КЛАСУ, і, знову ж таки, батьками...
