Новий Закон «Про освіту», точніше, його «мовна» стаття 7, викликав бурхливу та емоційну реакцію у сусідів України — в більшості випадків неконструктивну й необґрунтовану, а в деяких (як то в угорському, румунському чи російському варіантах) — відверто недружню, з прямим втручанням у внутрішні справи суверенної держави. Український, начебто «дискримінаційний», закон навіть став однією з головних тем на сесії ПАРЄ, незважаючи на існування більш вагоміших тем, — наприклад, триваючої агресії РФ проти України чи референдуму про незалежність в іспанській Каталонії.
Згідно з офіційними даними, в Україні навчається близько 400 тисяч дітей національних меншин у 735 навчальних закладах (із них близько 356 тис. учнів навчаються російською, по 16 тис. дітей навчаються рідною румунською та угорською мовами). Навчання в цих школах здійснюється виключно мовою національних меншин, при цьому українську вивчають лише як окремий предмет, на що відводиться дві години на тиждень. Проблемою є й створення на території України таких собі мовних анклавів у місцях компактного проживання нацменшин — громад, де громадяни України зовсім не володіють і не розуміють державної мови.
За даними Міносвіти України, після введення два роки тому обов’язковим ЗНО з української мови для всіх випускників шкіл виявилася драматична ситуація: 55% дітей у школах з румунською мовою навчання та понад 62% випускників зі шкіл з угорською мовою навчання провалили екзамен з української мови (не подолали поріг склав/не склав). Більше того, 2017 року у Виноградівському районі на Закарпатті всі без винятку випускники трьох шкіл (Великопаладська, Вилоцька та Неветленфолівська) взагалі не склали ЗНО з української мови та літератури. 100 відсотків! Тобто абсолютне незнання громадянами України державної мови, яка стала для них, по суті, іноземною. Така ж ситуація із 100-відсотковим нескладанням іспиту з державної мови й у Баркасівській школі Мукачівського району. Не склали ЗНО з української й понад 90% випускників у низці шкіл Берегівського району та в деяких школах Ужгородського й Хустського районів. У ряді шкіл Чернівецької області на кордоні з Румунією також присутня така ж ситуація, коли 80 — 90% випускників не володіють українською мовою.
Згідно ж з новим законом, у дитсадках та початковій школі діти з національних меншин продовжать навчатися, як і раніше, рідною мовою, розпочавши при цьому вивчати державну. Середні школи стануть фактично двомовними: з п’ятого класу діти нацменшин починатимуть вчитися державною мовою, продовжуючи вивчати рідну мову. Якщо мова нацменшини відноситься до мов ЄС, то нею можливе викладання ще кількох дисциплін, що буде врегульовано подальшими нормативно-правовими актами.
Як конкретно виглядатиме освітній процес для тих же українських угорців, нещодавно в інтерв’ю угорському ЗМІ пояснив голова МЗС України Павло Клімкін: «Угорська буде й надалі використовуватися в дитячих садочках, школах і на факультетах. Разом із тим, уже в початкових класах на належному рівні викладатиметься й державна мова. У середній школі в обов’язковому порядку вивчатиметься угорська мова та література, інші предмети подаватимуться угорською або українською, їхнє співвідношення буде додатково визначено окремим законом про середню освіту, крім того, вибір мови викладання тієї чи іншої дисципліни обиратиме й сама школа. Угорські випускники й надалі зможуть продовжувати освіту рідною мовою на угорському факультеті Ужгородського університету, а також у Закарпатському угорському інституті в Берегові».
При цьому володіння державною мовою (поруч з рідною) відкриє цим громадянам України дорогу до продовження навчання в українських ВНЗ, вступу на держслужбу, допоможе по-справжньому інтегруватися представникам нацменшин в українське суспільство. Окремо зазначимо, що ситуація з критикою українського закону про освіту виглядає досить дивною й із огляду на те, що в низці країн, які стурбувалися «утисками» щодо шкіл своїх нацменшин, немає повноцінного навчального закладу середньої освіти з викладанням усіх предметів українською мовою (натомість є вивчення української як предмета або ж двомовні школи). То яка ж, власне, ситуація з мовою освіти й забезпеченням прав української меншини в наших сусідів?
РОСІЯ
За даними Всеросійського перепису населення 2010 року, в РФ проживає 1,93 млн етнічних українців, що становить 1,35% від усього населення (за неофіційними даними — понад 10 млн осіб). Росія підписала ще 2001 року Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. Однак документ, який передбачає прийняття чітких зобов’язань щодо вживання мов меншин на конкретних територіях РФ, досі не ратифіковано. Окремо слід зазначити, що в РФ досі немає окремого федерального закону, який би регламентував статус і права національних меншин у країні. Також відсутні будь-які українсько-російські угоди, які б регулювали питання освіти українців українською мовою. Незважаючи на майже два мільйони лише «офіційних» українців у Росії, освітніх закладів із навчанням українською мовою на території РФ немає.
Вивчати українську мову українці в багатомільйонній столиці можуть хіба що в Національному культурному центрі України, де працює Недільна школа імені Павла Поповича. Та й цей заклад в останній час опинився під загрозою закриття. Ще українську мову можна вивчати в трьох недільних школах на території Башкортостану, і як окремий предмет — в деяких школах Уфи, Воркути, Краснодара, Мурманська та Пензи.
УГОРЩИНА
На території Угорщини проживає до 10 тис. представників української громади (сьома за кількістю етнічна група країни). Країна підписала та ратифікувала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин — основний документ, спрямований на «захист і розвиток історичних регіональних мов і мов національних меншин у Європі». Згідно з Хартією, Угорщина взяла на себе зобов’язання щодо захисту української мови, як і інших мов інших історичних нацменшин.
Незважаючи на достатньо ліберальне угорське законодавство в сфері нацменшин (мовою навчання (виховання) в країні є угорська, а в школах національних меншини повністю або частково — мова нацменшини), в країні немає дитсадків, шкіл чи окремих класів з українською мовою навчання. У містах Будапешт та Ніредьгаза діють лише недільні українські школи по три класи. Ще українську мову як іноземну можна вивчати в середній школі міста Воктолоранхаза.
Із 13 офіційно визнаних національних меншин в Угорщині своїх національних шкіл не мають лише українська та вірменська громади. Поруч з цим, слід зазначити й те, що українська громада в Угорщині, на відміну від угорської нацменшини в Україні, не має місць компактного проживання.
РУМУНІЯ
Відповідно до румунської офіційної статистики (від 2011р.), на території країни проживає понад 51 тис. етнічних українців (за альтернативними підрахунками Союзу українців Румунії, українців у країні — понад 200 тисяч осіб). Країна підписала та ратифікувала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. Згідно з Хартією, українська мова є однією з мов національних меншин. Відповідно до румунського закону про освіту, представники національних меншин «мають право навчатися та здобувати освіту на своїй рідній мові, на всіх рівнях типів і форм шкільної освіти, відповідно до закону».
Між тим у Румунії немає жодного українського дитячого дошкільного закладу (є лише двомовні українсько-румунські групи у 22 дитсадках). Так само в країні, де українці є четвертою за кількістю етнічною групою, не існує жодної школи (як початкової, так і середньої) з повним викладанням українською мовою. Єдиний українськомовний навчальний заклад — Ліцей ім. Т.Шевченка в м. Сігету Мармацієй (9 — 12 класи). У місцях компактного проживання українців в 14 школах здійснюється викладання окремих предметів українською мовою, ще в 48 закладах середньої освіти українська мова викладається лише як окремий предмет.
МОЛДОВА
Українська громада в Молдові є другою за чисельністю національною групою країни після самих молдован: згідно з переписом населення від 2004р. (без врахування Придністров’я), в Молдові проживає понад 282 тис. українців, ще близько 160 тис. українців проживає на території самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки (ПМР). Молдова підписала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин ще 2002 року, однак досі не ратифікувала документ. Також Молдовою не ратифіковано підписану 2009 року Угоду між Україною та РМ про співробітництво у забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин.
У чинному Кодексі про освіту Республіки Молдова визначається, що «навчальний процес у системі освіти здійснюється на румунській мові». Навчання ж мовою національної меншини — «у межах можливостей системи освіти». «В районах, де традиційно чи у значній кількості проживають особи з числа національних меншин, у випадку достатньої потреби в цьому держава забезпечує, наскільки це можливо у рамках системи освіти, щоб особи, що належать до цих нацменшин, мали належні можливості навчатися рідної мови або навчатися на цій мові на рівні обов’язкової освіти», — йдеться у статті 10 Кодексу, яка визначає мову викладання.
Також законодавством РМ українській мові гарантується державна підтримка, за нею закріплено статус однієї з мов для здобуття освіти. У Придністров’ї українській мові взагалі надано статус офіційної мови, поряд з російською і молдовською (на основі кирилиці). В реальності маємо той факт, що в Молдові практично відсутні дошкільні освітні заклади з навчанням українською мовою (за винятком одного дитсадка в м. Рибниця ПМР). На території Республіки Молдова також немає жодної школи, де б навчальний процес проводився повністю лише українською мовою. Два відносних винятки — ліцей у с.Унгри Окницького району (навчання українською та румунською мовами) та ліцей у с. Ніхорень Ришканського району (навчання українською, румунською та російською). У Придністров’ї діє шість навчальних закладів із викладанням українською мовою.
У 48 школах РМ українська мова вивчається лише як окремий предмет на базі шкіл з російською мовою навчання (три години на тиждень). При цьому кількість таких шкіл продовжує скорочуватися: так, у 2000 — 2001 роках українська мова та література викладалася у 78 навчальних закладах Молдови.
ПОЛЬЩА
Згідно з офіційними польським даними (від 2011 року), кількість громадян Польщі, які задекларували свою приналежність до української національності, становить 49 тис. осіб, лемками визнали себе ще 10 тис. осіб. За неофіційними даними, фактична кількість українців у Польщі становить 250 — 300 тис. осіб. Країна підписала та ратифікувала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. Згідно з Хартією, українська мова є однією з мов національних меншин.
Згідно із польським законом про освіту та відповідним розпорядженням міносвіти Польщі, в дошкільному навчальному закладі або дошкільному відділі початкової школи діти зобов’язані вивчати, окрім рідної, також державну, польську, мову. Так, у випадку проведення дошкільних занять мовою меншини навчання проводиться і польською мовою у формі восьми занять на тиждень. На дошкільному рівні вивчення мови меншини може бути організовано також у формі додаткового навчання (шість занять на тиждень), або ж проведення занять двома мовами — польською та мовою меншини.
У школах Польщі передбачено проведення занять мовою меншини, поруч з іншими опціями — вивченням мови меншини як додаткової, або ж проведення занять польською мовою та мовою меншини. Водночас учні, які навчаються у школах з викладенням мовою нацменшини, реалізують польською мовою освітній стандарт загальної освіти у вимірі: полоністичної освіти — у І — ІІІ класах школи; польської мови, історії в частині, що стосується історії Польщі, та географії в частині, що стосується географії Польщі, — у IV — VIII класах і в середній школі. У 2016/2017 навчальному році в Польщі функціонувало 34 дошкільні заклади і групи, де українською мовою навчалися або українську мову вивчали 375 дітей української меншини. На сьогодні на території Польщі працюють п’ять комплексів шкіл з українською мовою навчання. Також існують 170 класів (пунктів) з вивчення української мови при польських школах. Згідно з останніми змінами до польського закону про освіту, двомовними, підпорядкованими органам місцевого самоврядування, в Польщі є дві українські школи: в Перемишлі (Підкарпатське воєводство) та Білому Борі (Західно-Поморське воєводство). У цих школах лише українознавчі дисципліни викладаються рідною мовою, загальноосвітні ж предмети — польською мовою.
Українські школи в підпорядкуванні місцевих і регіональних органів влади є в Баритошицях і Гурові Ілавецькому (Вармінсько-Мазурське воєводство), а також у Лігниці (Нижньосілезьке воєводство). У них предмети, пов’язані з польською мовою, історією, літературою, культурою, географією Польщі викладаються польською мовою. У разі, якщо предмети природничо-математичного циклу або будь-які інші викладаються українською мовою, вчитель зобов’язаний подавати термінологію поряд з українською й польською мовою.
Також у Польщі працюють суботньо-недільні українські школи у Варшаві, Кракові, Вроцлаві, Щеціні, Познані та інших містах, де навчаються як діти меншини, так і трудових мігрантів із України. Поруч з цим, польська сторона вже тривалий час не виконує взятих на себе зобов’язань із забезпечення українських шкіл підручниками з українознавчих дисциплін. Польське міністерство готове оплачувати послуги розробників уже постфактум, уже після погодження самого підручника міністерством. Проте на таких умовах українська меншина самостійно не в змозі знайти бажаючих розробити підручники.
СЛОВАЧЧИНА
На території Словаччини проживає понад сім тис. громадян, які відносять себе до української меншини, ще 33 тисячі називають себе русинами. Країна підписала та ратифікувала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. Згідно з Хартією, українська мова є однією з мов національних меншин. Водночас Словаччина віднесла до мов нацменшин і русинську мову. Власне, визнанням в країні на офіційному рівні 1990 року частини українського населення, яка зберегла давню самоназву «русини», окремою національною меншиною (а 1995 року відбулась і кодифікація русинського діалекту як самостійної русинської мови), є найбільшою проблемою для розвитку української національної меншини в Словаччині.
Наразі спостерігається все більше зменшення впливу української мови, передусім у сфері освіти. Школи, які навчали української, закриваються, іншим загрожує закриття в майбутньому з фінансових та/або адміністративних причин. Так, якщо у 1992/1993 навчальному році було 49 шкіл, де вивчалася українська мова, то вже у 2007/2008 навчальному році українська мова вивчалася у восьми школах. На сьогодні в Словаччині діє три українські школи (в с. Орябіна, с. Удол та м. Пряшів). В основному, українську мову вивчають як факультатив у недільних школах при основних і середніх школах, а також у школах при церквах.
***
Як бачимо, й у самих наших сусідів, стурбованих нібито погіршенням прав їхніх нацменшин, не зовсім добре (в окремих випадках, м’яко кажучи) із забезпеченням освітніх прав української громади. І це той фактор, до якого Українській державі та об’єднанням української діаспори в цих країнах слід апелювати.
Побажання та зауваження європейських сусідів і висновки Венеціанської комісії щодо мовної статті освітнього закону можуть, і українська влада вже про це заявила, бути враховані при ухваленні профільного Закону «Про загальну середню освіту», а також у підзаконних актах Камбіну. Йдеться, передусім, про співвідношення предметів у школах нацменшин, які викладатимуться державною та рідною мовами. При цьому при компромісах слід виходити з того ж основоположного документа, до якого часто звертаються наші критики, — Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифіковано Україною). У першій статті Хартії йдеться про те, що заходи на підтримку мов меншин вживаються «відповідно до стану кожної з таких мов і без шкоди для викладання офіційної мови (мов) держави».
Між тим найкращою відповіддю критикам українського «Закону про освіту» можуть стати слова спецпредставника США Курта Волкера, висловлені нещодавно в інтерв’ю російському виданню: «Єдине місце в Україні, де російськомовне населення наражається на небезпеку, — це там, де перебувають російські війська».
