До Лариси Ніцой, педагога у минулому, а нині дитячого письменника на початку навчального року «посипались» звернення від батьків: як відмовитись від факультативного вивчення російської мови у школі? Причина не так у війні з Росією, як у переконанні, що цю мову можна вивчити і так, через її поширення у повсякденному житті, а дітям краще запропонувати іншу дисципліну.
Рік тому Лариса домоглася від дирекції школи, де вчиться її син, щоб факультатив з російської мови замінили на французьку. Для цього довелося докласти купу зусиль, зібрати стоси листів і документів. Активістка поділилась своїм досвідом боротьби у соцмережах і була вкрай здивована, коли почула про ту саму ситуацію за рік. І чому школи самі не пропонують альтернативних предметів?
«Кожна школа має свій статут, у якому прописані права батьків. Ідеться не тільки про здавання грошей на ремонт школи, а й про право впливати на освітній і виховний процеси, — коментує «Дню» Лариса Ніцой. — Тому школа, формуючи навчальний план, з російською мовою чи без, повинна узгоджувати його з батьками. Батьки мають право відмовитися від вивчення російської, написавши заяву, що цю мову хочуть замінити на інший предмет, наприклад, на польську. А може, хтось хоче додатково вивчати фізику, християнську етику чи танці».
ДОДАТКОВИЙ ВАНТАЖ ІЗ... ГОДИН
Вирішення конфліктної ситуації залежить від активності батьків та їхнього бажання втрутитися у навчальний процес. Школа зобов’язана батьківську позицію почути та врахувати. Але найчастіше шкільна адміністрація йде шляхом найменшого опору: обираючи, які факультативи впроваджувати (нагадаємо, вони входять до варіативної, тобто необов’язкової частини навчального плану), орієнтується на наявні ресурси. Часто на таких факультативах класні керівники проводять виховні години, або діти вчать російську мову, яку викладає вчитель зарубіжної літератури, що раніше читав курс російської мови та літератури.
«Найчастіше факультатив обирається з метою довантажити тих чи інших вчителів, це усталена практика. Тут не беруть до уваги інтереси дітей і батьків як учасників навчального процесу, просто вчителю треба дати необхідну кількість годин, — пояснює Марк Бобровський, заступник директора ліцею «Універсум». — Друга тенденція — обирати факультативи, які не потребують додаткової підготовки чи матеріалів, як-от з російською мовою. Третій варіант — коли факультативи справді обирають з урахуванням інтересів дітей і батьків, але таких випадків меншість. Для цього треба провести анкетування серед дітей і батьків, на батьківських зборах ознайомити їх з можливими факультативами, чого школи майже не роблять. Щодо факультативів з російської мови, переконаний, що у цих випадках відбувається просто довантаження вчителів годинами — ні політика, ні інші фактори тут ролі не відіграють».
ФАКУЛЬТАТИВ ІЗ «Днем»
У розмові з вчителем історії Літківської загальноосвітньої школи (Київщина) Ярославом Сацьківом знаходимо яскраве підтвердження описаних тенденцій. «У нашій школі раніше вивчали, крім англійської мови, німецьку як іноземну. Оскільки німецька втратила свою актуальність, та ще й вчитель звільнився, вирішили ввести замість неї російську як другу іноземну. Батьки це рішення підтримали, тож у нас конфліктів з цього приводу не було», — розповідає Ярослав Франкович. Він зазначає, що цього року адміністрація школи запропонувала йому вести актуальний для сьогодення факультатив «Історія Голокосту». Вчитель зізнається, що це для нього теж додаткові години, щоб мати повну ставку. І у більшості сільських шкіл це норма.
«Діти заняття відвідують, хоча їм важко, бо це старші класи, які й так навантажені, а факультатив ставиться сьомим-восьмим уроком. Для мене теж це непросто, та є програма, у якій вказані ключові моменти, котрі учні повинні знати. Шукаю матеріали для цих уроків, зрештою, є альтернативні джерела інформації, як-от на сайті Українського інституту вивчення Голокосту. Дуже багато речей для обговорення беру з моєї улюбленої газети «День», бо фактично немає видань, де б на такому рівні порушували теми історії», — додає вчитель.
А ЧОГО ХОЧУТЬ УЧНІ?
Якщо школа впроваджує факультативи, варто орієнтуватися на потреби учнів. Приміром, у ліцеї «Універсум» як курс за вибором викладають креслення, оскільки старшокласники найчастіше вступають до Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського, де цей предмет обов’язковий для вивчення. Або як факультатив викладають основи фінансової грамотності — орієнтують дітей, як обрати банк, оформити кредитну картку тощо. Ці дисципліни не викликають заперечень ні у батьків, ні в учнів, оскільки зрозуміло, для чого це потрібно і де можна застосувати отримані знання.
В умовах війни з Росією мовне питання є дуже дражливим, на що школи мають зважати. Загалом ніде не заборонено вивчення російської мови, вона може вивчатись як іноземна на рівні з англійською, французькою чи німецькою, на факультативах, які необов’язкові для відвідування (але часто добровільно-примусово на них ходить весь клас), або як мова національних меншин. Та на думку Лариси Ніцой, якщо освітню реформу проводимо з урахуванням досвіду європейських шкіл, де, наприклад, мови нацменшин вивчають у позашкільних закладах (у гуртках і приватних школах, на платних курсах), чому б не впроваджувати подібну практику в Україні? Щоб знайти ідеальну модель, варто почати діалог між школою та батьківсько-учнівською спільнотою. А нині він майже відсутній.
