Увесь комплекс питань, які часто називають «екологічними»: проблеми забрудненості довкілля, утилізації відходів, природоохоронного виховання — перебуває тепер, будьмо відвертими, на маргінесах свідомості пересічного українця, що, зрештою, геть не дивно з огляду на «порядок денний», котрий щодень формує для нього влада. Екологічна тематика є свого роду тестом на здатність мислити стратегічно і в глобальних масштабах, а що теперішні можновладці заледве на це спроможні, засвідчують бодай їхні глузувань гідні голосування й переголосування щодо часу, за яким житиме країна.
Між тим, питання екологічної безпеки аж ніяк не є примхою практичного (за Кантом) розуму, але умовою виживання в теперішньому світі. Вони є не просто нагальними для України (і передусім для її промислових районів), вони прямо пов’язані з тими проблемами, розв’язання яких є питанням життя чи смерті. Енергетична залежність — причина більшості наших проблем, вона має стосунок до розв’язання екологічного «вузла». Справді, ощадливе ставлення до енергоносіїв, використання відновлюваних джерел енергії, утилізація відходів й сміття (зокрема використання їх як матеріалу для біопалива), упровадження інноваційних технологій тощо могли б помітно полегшити українські будні. Утім, для імплементації їх потрібна воля. Воля мислити й жити не тільки сьогоднішнім днем.
ПОКЛИКАННЯ СТОКГОЛЬМА
Швеція є однією з країн, що спромоглася поставити й виконати більшість із перелічених вище завдань. Сьогодні це не лише одна з країн з найбільш послідовною політикою дбайливого ставлення до природи, виховання екологічної культури й свідомості, а й передусім країна, що майже на 100% забезпечує себе внутрішньою енергією. Так, у структурі споживання енергії Швеції лише 1% припадає на імпортовану електрику: 38% надає викопне паливо, 31% — «мирний атом», 10% — енергія ГЕС, 1% — енергія вітру, ще 19% — біопаливо. До 2020 року частка відновлюваної енергії (біопаливо, енергія сонця, вітру й води) має зрости в цій країні до 49%.
Стокгольм бачить своє покликання в тому, щоб (зокрема й власним прикладом) показати цілому світові переваги нового, відповідного часові мислення — і діяння. Певна річ, рухові від противного, себто оприявленню хибності й згубності традиційної (споживацької) культури, принципів якої досі тримається велика частина семимільярдної людської цивілізації, так само надають у цій виховній стратегії важливого значення.
Виставка карикатурних робіт Facing the Climate, ініційована Шведським інститутом після Копенгагенської конференції щодо змін клімату (грудень 2009 року), — власне, й є одним із таких (і то найбільш вдалих) шведських міжнародних проектів, спрямованих на те, щоб привернути увагу світової громадськості до проблем кліматичних змін на планеті. Спочатку участь у ньому взяли 25 карикатуристів зі Швеції, одначе мірою подорожування країнами світу збірку доповнювали роботами місцевих карикатуристів, щоразу отримуючи широкий резонанс серед глядачів. З вересня 2010 року вона побувала на Балканах, в Ісландії, Малайзії, Сирії, Латвії і Росії, а кількість відвідувачів сягнула понад 40 тис.
Цієї осені (під назвою «Плюс 1°С. Кліматичні зміни мовою карикатуристів України та Швеції») виставка Facing the Climate завітала і в Україну. Дивовижна експозиція містить роботи вісьмох карикатуристів — п’ятьох шведів і трьох українців, кожен з яких представив по три твори. Донецьк став другим з українських міст, що побачило роботи майстрів: раніше їх експонували в Дніпропетровську, а наступним місцем дислокації (в листопаді) стане столиця.
КУЛЬТУРА vs ПРИРОДА
«Жанр карикатури, попри його спроможність викликати в людини сміх, апелює насамперед до мислення», — справедливо зазначила, відкриваючи експозицію, директор Будинку працівників культури Майя Калініченко. «Ці картини змушують замислитися про природу, про цінності, спонукають змінювати усталені пріоритети», — погоджувався з нею заступник посла Швеції Мортен Енберг.
Справді. Автори карикатур іронізують над зухвалістю, самовпевненістю, обмеженістю людини, яка здебільшого нездатна усвідомити, куди веде планету, а коли й здатна, то воліє уникати думок про «лихе».
Головна ідея виставки: цінності, що панують у нашому суспільстві, насправді є антицінностями. Це світ, де напередодні потопу в спасеннім Ковчезі рятують насамперед коштовні автівки (по парі від кожної марки), а вже тоді (якщо стане місця) — людей і тварин. Це світ, де останню малесеньку купку снігу експонують за склом у природничому музеї. Світ, де на екологічному саміті, розуміючи, що щось не так, спікер висловлює занепокоєння тим, що довкілля більше не відповідає сучасним вимогам цивілізації, а тому має переосмислити свої пріоритети. Автори піддають гострій критиці двоїсті стандарти, що виявляються, врешті-решт, не тільки під час розв’язання екологічних проблем. На карикатурі «Китай — найбрудніший?» «чисті комірці» із США та ЄС хизуються одне перед одним природоохоронним рівнем своїх країн, тимчасом як їхні жахливі фабрики занапащають природу Китаю.
Українські учасники проекту — Олександр Костенко з Дніпропетровська, Сергій Рябоконь з Києва та Микола Капуста з Донецька — порушили не менш актуальні аспекти проблеми, піднявшись на рівень узагальнень. «Тупикова гілка» Сергія оповідає про людину, котра, спилявши сук, на якому сиділа, з подивом зависає в повітрі, бачачи, як падає — ні, не сук, — ціле дерево. А Олександр і поготів малює людину, яка, перетворивши свою домівку — Землю — на великий санвузол, натхненно задивляється на інші планети — потенційні домівки (чи пак, туалети).
Утім, найбільш виразною і, сказати б, проникливою з культурологічного погляду є, на нашу думку, робота Сергія Рябоконя «Добровільна пожертва», на якій Адам та Єва пристиджено простягають сухому, майже мертвому і геть голому дереву два листки, якими вони колись були прикрили свої сороміцькі місця. Звернення до теми початку людства аж ніяк не випадкове, адже скидається на те, що тепер воно перебуває біля свого кінця.
