Нещодавно у районному центрі Мала Виска, що на Кіровоградщині, відкрили після реконструкції краєзнавчий музей, який з перервами діяв із 1978 року. На неї надали рекордну як для райцентру суму — понад мільйон бюджетних гривень. Та після перших відвідин закладу місцеві краєзнавці забили на сполох: за їхніми словами, в музеї «на мільйон» оновили лише стіни, натомість «начинка» в окремих місцях залишилася дещо радянською.
Скандал розпочався з допису у «Фейсбуці» вчительки історії місцевої гімназії, волонтерки Олени МАЗУР, котра, відвідавши заклад, була в шоці від його концепції. Точніше, відсутністю її як такої. За її словами, крім фактичних помилок на стендах (як-от використання понять «Голод» замість «Голодомор», «Велика Вітчизняна» замість «Друга світова»), у музеї бракувало інформації про новітню історію України. Натомість радянським часам ба навіть побудові «соціально справедливого суспільства» було відведено значно більше місця.
«Мене вразило те, що всі стенди, присвячені новітній історії України, чомусь розмістили в коридорі, не був представлений український Рух опору, ні слова про дисидентів, оминули увагою сторіччя Української революції. Чому ніде немає інформації про полковника УНР Андрія Долуда із села Плетений Ташлик, що в Маловисківському районі? А він, між іншим, був командиром козацького загону імені Івана Гонти, начальником штабу армії УНР першого зимового походу. Директор музею каже, що немає джерел, які підтверджували б участь наших земляків у тих подіях, але варто пройтися кількасот метрів до районної бібліотеки — і ось вам джерело: журнал «Незрима нація» (№9, 2012 року). Що стосується сучасних подій, які проте вже стали історією, то в музеї для цього відвели лише кілька стендів. На одному повісили фото наших військових, котрі загинули під час АТО, на другому — фото із Революції Гідності, але без підписів. А де ж волонтерський рух? А де інформація про добровольців із Маловисківського району? Це теж історія, і цій історії не знайшлося місця в музеї. Зате велику частину приміщення присвячено «побудові суспільства соціальної справедливості (вивіску згодом зняли. — Авт.)», — ділиться першими враженнями Олена Мазур.
Обурення історика підтримують і краєзнавці, які організували потужні сільські музеї у Злинці та Хмельовому, — Зіна Шевченко та Ольга Голованова, а також лауреат цьогорічної премії у сфері краєзнавства Борис Шевченко. Вони переконані: концепція музею, в який вкладені державні кошти, має відповідати сучасним концепціям вивчення історії, а не транслювати застарілі радянські погляди.
До речі, про концепцію. Над нею працювала робоча група, куди увійшли чиновники з райради і РДА, нинішній директор музею і методист (за фахом історики), журналістка районної газети, художник та представник ветеранської організації. Усі працювали на добровільних засадах.
Краєзнавці запевняють, що про створення робочої групи широкому загалу не було відомо та й відкривали музей майже потайки — перерізати стрічку запросили голову ОДА і районні чини і міського голову, проте не тих, хто завтра поведе туди дітей.
Коментуючи ситуацію, директор музею Анатолій КОВАЛЕНКО наголошує: музей не припиняв працювати під час ремонту, тому ні про яке офіційне відкриття не було мови, саме тому й не запрошували істориків (проте на офіційних сайтах міської ради та ОДА зазначено саме про відкриття. — Авт.). Під час монтажних робіт працювали переносні виставки, тому про якесь «перерізання стрічки» не йдеться. Щодо самого змісту експонатів, то готовий обстоювати саме таку концепцію, яка полягає в тому, щоб «показати історичний факт».
«Районна влада поставила завдання: оновити стенди. Але ніхто не допомагав їх наповнювати, ніхто не прийшов із пропозицією допомогти. І сміх, і горе... Чи не в кожному номері районки ми публікували заклик: «Шановні громадяни, триває вдосконалення матеріально-технічної бази музею, будь ласка, допоможіть, у кого є предмети старовини, архівні фото чи документи, що стосуються історії нашого краю: приносьте нам. Активності краєзнавців, які сьогодні почали критикувати зміст музею, тоді чомусь не спостерігалося».
У відділі культури і туризму РДА теж наголошують: експозиції не статичні, над їхнім змістом працюватимуть, однак акценти при цьому робитимуть, перш за все, на подіях, які відбувалися на території Маловисківського району.
Нині музей займає цілий поверх (320 кв. м) районного будинку культури й об’єднує три тисячі експонатів та 22 банери про місцеві громади.
Після того як його відвідав заступник голови обласної ради Ігор Степура (він назвав музей «взірцем злочинного саботажу указів Президента»), у районі вирішили повернутися до обговорення концепції музею і прислухатися до порад професійних краєзнавців. Робоча група у складі науковців і музейників запрацює вже цього тижня.
КОМЕНТАР
«ПИТАННЯ КОШТІВ, ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ І БАЖАННЯ»
Сергій СIРЕНКО, кандидат історичних наук, етнолог, член Національної спілки краєзнавців України:
— Історія цього музею розпочалася ще в 1970-х роках завдяки краєзнавцю Маловисківського району Олександрові Ковтуну. У приміщенні щойно збудованого будинку культури він почав збирати колекцію, що є на сьогодні. Був дуже активним, досліджував історію краю у Другій світовій війні (звичайно, висвітлювалася вона в радянському дусі, але містила значний фактичний матеріал, що є на сьогодні досить цінним), у пошуках експонатів переписувався з різними людьми з усього Радянського Союзу, до нього зверталися в пошуках могил рідних тощо. Володів даром промовця, міг розповідати й офіційну, і неофіційну історію. Тобто і про Голодомор, і факти Другої світової війни, які не афішувалися (наприклад, коли 1944 року співробітники польового військкомату брали людей у вищанських селах і казали: «Зброю, хлопці, добудете в бою» тощо). Але все трималося на його пам’яті й ентузіазмі, документальний опис експонатів належним чином не здійснювався — тож на сьогодні багато інформації втрачено, але на час створення це було вмотивовано, бо тодішня влада не мала документів, які б використали проти дослідника. Та колекція збереглася, і на її основі його наступники могли продовжувати цю справу.
Завдяки публікаціям місцевих ЗМІ я зробив «віртуальну» екскурсію оновленою експозицією краєзнавчого музею Маловисківського району. Передусім зауважив радянський ухил у її концепції. По-друге, керівництво музею говорить, що музей представляє історію регіону. Але, на жаль, в експозиції я не знайшов підтвердження цієї тези. Кілька прикладів. На одному з панно зображена скіфська баба в степу. Але це умовне зображення. Хоча відомо, що в селі Гаївка (раніше — Ленінка, ще раніше Ерделівка) археолог та етнограф Володимир Ястребов ще в ХІХ столітті знайшов скіфську бабу. Зараз ця скульптура розміщена на території Кіровоградського обласного краєзнавчого музею. Тож Маловисківський музей міг розмістити світлину саме «свого» свідка історії. Якщо говорити про давній археологічний період, то так само є матеріали щодо розкопок у селі Краснопілка, де були знайдені артефакти трипільської доби. На стендах це губиться, вони більш загальноукраїнські. Стенд, присвячений Голодомору, названо «Голод», і тут уміщено загальновідоме фото пам’ятника загиблим у Києві, хоча в Малій Висці є свій меморіал, споруджений на початку 1990-х, один із перших в області, на кошти самих мешканців району.
Як етнолог, я їжджу в експедиції всією Україною і мушу констатувати, що проблеми осучаснення експозицій можна назвати загальноукраїнськими. (Хоча є і приємні винятки, як-от Маневицький краєзнавчий музей Волинської області, Ріпкинський краєзнавчий музей на Чернігівщині.) Передусім це питання коштів. Місцеві бюджети часто їх не мають. По-друге, це питання переосмислення, створення нової концепції експозиції. Щоб кардинально міняти все — потрібні великі кошти і значно більше кадрів порівняно з тими, які є зараз. Але, звичайно, дуже багато що залежить від конкретних особистостей, які входять у музейний колектив. Потрібне бажання осучаснюватися. Також важливо, щоб існувала комунікація з іншими закладами, наприклад обласними, в яких можна отримати фахову консультацію.
Що зараз робити маловисківському музею? На мою думку, по-перше, оприлюднити, а насправді, розробити концепцію. По-друге, організувати діяльність закладу, спираючись на музейні, наукові та законодавчі стандарти. Створити справді дієву музейну раду. Брати до уваги поради спеціалістів, бо, наскільки відомо з публікацій ЗМІ, в музеї отримували поради директора обласного краєзнавчого музею Наталі Агапеєвої, краєзнавців району, планували звернутися до інститутів археології та джерелознавства НАН України, але «на виході» нічого не врахували.
Підготувала Ольга ХАРЧЕНКО, «День»
