Поточний 2008 рік в Україні оголошений Роком туризму. Але ставлення державних чиновників, відповідальних посадових осіб до об’єктів туризму, до історико-культурної спадщини нині важко назвати відповідальним і належним. Навпаки, на прикладі столиці України ми бачимо потворну картину повної зневаги міської влади до справи зберігання та популяризації цієї спадщини. Особливо наочно це спостерігається в Державному історико-архітектурному заповіднику «Древній Київ», до складу якого входить велика частина території найдревнішого району Києва — Подолу, а також частково Верхнє місто. Зараз тут інтенсивно ростуть висотки, багато пам’яток тут протиправно надбудовуються мансардними приміщеннями, а то й кількома поверхами, що до невпізнання спотворює їхній первинний архітектурний вигляд. У результаті — Києву нічого буде передати спадкоємцям, а через кілька років від його історичного вигляду нічого не залишиться.
УРБАНІСТИЧНОМУ ВІНЕГРЕТУ В КИЄВІ НЕ МІСЦЕ
Із порушенням охоронних зон пам’яток, що знаходяться в заповіднику, влаштовуються нові будівлі підвищеної етажності, які зводяться на глибоких палях, що несе загрозу фізичному існуванню старовинних будівель, що мають стрічкові підмурки. Автори нових будов, як правило, стараються «замаскувати» їх — надати їм вигляду старовини, споруджуючи їх у псевдоісторичних еклектичних формах, прикрашаючи фасади кітчевими деталями. Але це виглядає дуже безглуздо, оскільки не відповідає парцеляції та модулю автентичних справжніх пам’яток та свідчить лише про поганий смак як самих замовників, так і архітекторів, які обслуговують.
У заповіднику можна натрапити на будівлю, нижні поверхи якої зроблені у формах класицизму, а верхні, наприклад, — у стилі бароко (епоха бароко передувала епосі класицизму не лише в європейській архітектурі, але й на слов’янських землях). Згодом не лише для туристів, але й для самих київських цінителів історичної спадщини буде все складніше розібратися де справжня старовина, а де урбаністичний вінегрет, вульгарна підробка нуворишів нинішнього часу.
Усе це відбувається незважаючи на положення пам’яткоохоронного законодавства, згідно з яким заповідник є комплексною пам’яткою містобудування, де заборонене будь-яке нове масштабне будівництво, а допустимі лише заходи, направлені на заощадження історичного середовища, що склалося віками — ремонт інженерних мереж, прокладання необхідних нових підземних комунікацій тощо. Виключення з цього загального правила допустимі лише за постановою Верховної Ради в особливо рідкісних випадках, причому на конкурсній основі, із залученням до обговорення проектів широких кіл громадськості та освітленням заходу, що планується, в ЗМІ. Насправді все це відбувається безконтрольно й безвідповідально, виглядає справжнім стихійним лихом.
Візуальне сприйняття пам’яток у заповіднику зараз стає все важчим через численні білборди, торгово-рекламні щити, що часто повністю закривають прекрасні фасади старовинних будівель — у всю їхню висоту та ширину (див., наприклад, вул. Сагайдачного, 19). Особливо неприємно вражає величезне рекламне панно на «честь Нескафе», що вже не один рік закриває від поглядів туристів головний, звернений до площі фасад цього, мабуть, найоб’ємнішого пам’ятника в заповіднику — будівель старовинного елеватора на Поштовій площі. Ця обставина є найгрубішим порушенням існуючих інструкцій з охорони, вивчення та популяризації національної історико-архітектурної спадщини.
Пішохідна частина вулиць заповідника в багатьох місцях буквально на 2/3 своєї ширини зайнята всіляким кафе, барами, ресторанами, а третина, що залишилася, перетворена в стихійну автостоянку. Внаслідок цього пішоходи насилу пробираються вулицями. А уявімо, що розповідатимуть про наше місто своїм співвітчизникам іноземні туристи, якщо все це збережеться до їхнього приїзду до нас 2012 року на чемпіонат Європи з футболу, і хто після цього із-за кордону захоче до нас приїжджати?
Нині чиновники заявляють про дбайливе ставлення міської влади до культурної спадщини. Насправді історичне ядро Києва протиправно «ущільнюється» все новими масштабними спорудами, до яких безперервно тягнеться важка будівельна техніка, транспортні засоби, інженерні мережі, центр міста перетворюється в суцільний стихійний паркінг, виникають вуличні затори, смог наносить непоправний збиток пам’яткам архітектури, історії та мистецтва. Усе це невблаганно й безповоротно знищує історичну ауру та своєрідність старовинних площ і вулиць Києва.
АРХІТЕКТОРИ ПРОТИ СУМІШІ ЕПОХ
У одній із частин заповідника «Древній Київ» — старовинної Поштової площі — нещодавно відтворена за бюджетні кошти церква епохи класицизму Різдва Христова, яка повинна була залишитися висотною та художньою домінантою в історичній забудові, що оточує її. Але навколо неї інтенсивно зводяться величезні офісно-готельні будівлі. Цей будівельний розбій його ініціатори намагаються виправдати економічною доцільністю. Але чи можна цим виправдати загибель значно важливішого для країни та її народу — духовних, культурних цінностей?
Акцією крайнього ступеня вандалізму потрібно вважати знищення цінного пам’ятника техніки — дизельно-моторної станції (побудованої 1912 року за проектом видатного українського архітектора Вербицького, що знаходилася на вул. Набережно-Хрещатицькій, 1а), а заодно з нею і будівлі філії парламентської бібліотеки для спорудження на цьому місці монстра-новобуду. Цей новобуд буквально прилип до будівлі старовинного елеватора, порушуючи охоронну зону пам’ятки та значно підносячись над ним.
У зв’язку з рішенням архітектурної Міськради про перетворення Поштової площі в суцільну транспортну розв’язку, планується знесення будівлі Річкового вокзалу (відмічу — пам’ятника архітектури радянського часу. — М.Д.), що примикає до площі, а також будиночка старовинної поштової станції, що знаходиться в центрі площі. Поштова станція, що дала назву площі, — унікальний пам’ятник архітектури середини XIX століття стилю класицизму. На всій території колишньої Російської імперії можна знайти лише лічені зразки цього типу будівель. Нині в приміщенні розміщена експозиція Музею історії київського самоврядування. Втрата такого музею свідчитиме про повну зневагу міської влади до проблеми розвитку регіонального самоврядування в Україні.
Наочна картина наплювацького ставлення чиновників до Поштового будиночка — він протиправно обліплений строкатими торговими наметами (переважно червоного кольору), що перекривають на 2/3 висоти фасадів їхні суворі, характерні для класицизму, форми зі стриманою жовто-білою гамою забарвлення. Торгаші, які взяли в облогу музей, розводять антисанітарію, створюють загрозу виникнення пожежі, оскільки прямо під вікнами Поштового будиночка смажать на мангалах шашлики. Дим наповнює зали музею й наносить непоправний збиток його експонатам, а гучна музика заважає проведенню екскурсій та науковій роботі в музеї. Невеликий майданчик перед головним фасадом Поштового будиночка постійно суцільно заставлений іномарками господарів «тимчасових» торгових наметів та кіосків, хоча автостоянки поруч із пам’ятками архітектури та історії категорично заборонені інструкціями з їхньої охорони та популяризації.
Від забудов страждає й «Будиночок Петра I» — пам’ятка архітектури з музеєм в його інтер’єрі, з експозицією, присвяченою історії благодійності царя в Києві (вул. Хорива, 6/9). Безпосередньо під стінами цієї будівлі вже не один рік «функціонує» величезне й огидне сміттєве звалище.
Звернення співробітників музею до високопосадовців, які повинні були негайно вжити належних заходів, поки що, на жаль, жодних результатів не дають.
ЩО ЗАГРОЖУЄ КИЇВСЬКОМУ МОНМАРТРУ?
Районна влада Подолу вже не перший рік декларує свій намір зробити реконструкцію всього Андріївського узвозу, ніби в зв’язку з необхідністю ремонту інженерних мереж і підземних комунікацій. Причому з його «ущільненням», тобто забудовою новими спорудами підходящих для цього ділянок. Але Андріївський узвіз є невід’ємною складовою частиною заповідника «Стародавній Київ». Це знакова для Києва старовинна вулиця («Київський Монмартр»), яка поки що ще зберігає свою історичну ауру і значення своєрідної візитної картки міста...
В архітектурному ансамблі вулиці ледве чи не кожна будівля — пам’ятка історії чи архітектури, або і те, й інше одночасно. Тут не припустиме «ущільнення» — тобто їх надбудування, добудування, перебудування, які змінюють первинний автентичний архітектурний вигляд старовинної будівлі та його планувальну структуру. Тут має здійснюватися за потребою тільки локальна обережна реставрація тієї або іншої будівлі. Масштабні будівельні роботи, пересування і робота важкої будівельної техніки, яка б струшувала Андріївський пагорб, може викликати катастрофічний зсувний процес.
Не випадково в боротьбу за збереження історичного вигляду Андріївського узвозу включилися його «корінні» мешканці — художники, народні майстри, а також і представники найширших кіл громадськості, причому, не тільки київської, але й інших міст (зазначу, що наш «Монмартр» широко відомий і за кордоном). Протягом 2007 року і на початку нинішнього було проведено цілу низку громадських слухань, круглих столів, колективні листи з безліччю підписів були направлені як до подільської держадміністрації, так і до міської... Але на всі запити і вимоги громадськості від чиновників-бюрократів приходили сухі відписки, що проблема розв’язуватиметься відповідно до чинного законодавства і норм містобудування і архітектури.
Затверджений урядом статус заповідника «Стародавній Київ» (його територія, інструкції щодо її використання, правила і характер допустимих будівельних робіт) свого часу був розроблений групою відомих учених. Немає сумніву, що такі новаторські підходи в режимній зоні можуть призвести до дуже негативних наслідків; спричинити небажану появу дедалі нових проблем — принаймні до загострення соціальної напруженості у суспільстві, в київському культурно-художньому середовищі.
ВРЯТУВАТИ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ — ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ
Не можна не згадати про долю Музею історії нашого «золотоглавого» міста, який кілька років не має свого приміщення: музейні експонати в Українському домі, забиті в ящиках, не провітрюються, пліснява губить ікони, жуки знищують старовинні книги тощо. Невже не до снаги мерії міста така шляхетна справа?
Цікаво зазначити, що зовсім нещодавно в ЗМІ широко прозвучала заява КМДА про її намір «створити» (?) Музей історії Києва, підключивши для цієї мети такого собі інвестора-забудовника — ТОВ «Історія міста» — який спорудить по вул. Інститутській, 3 будівлю нового торговельно-готельного комплексу, надавши в ньому частину приміщень для розміщення музею. У зв’язку з цим вже почали розбирати розташоване на зазначеному місці будівлю-довгобуд, яка донедавна ніби належала Національному музею образотворчого мистецтва. Не вдаючись у подробиці скандального конфлікту, який виник між Секретаріатом Президента, який нібито захищає інтереси Національного музею, і Київською держадміністрацією, котра стала на бік інвесторів, і які вже заплатили місту 50 млн. грн. за придбання в свою власність прибуткової ділянки землі в історичному центрі міста, зупинюся на причинах, внаслідок яких згаданий намір міських чиновників потрібно вважати цілковито неприйнятним для розв’язання проблеми порятунку Музею історії Києва.
Комплекс планують забудувати до 2012 року: таким чином, ще протягом чотирьох років музейні експонати «тлітимуть», забиті в ящиках, де багато з них за цей час остаточно перетворяться на порохню. У «кращому» випадку багато цінного буде розкрадено. (Уже зараз, як відомо, частина експонатів безслідно зникла з ящиків).
ТОВ «Історія міста» планує звести будівлю свого торговельно-готельного центру, природно, з рестораном, паркінгом і т. ін. — тобто не виключено виникнення пожежі, чаду, затоплення тощо. Однак музей — це приміщення з особливим режимом його використання: узгоджено інструкціями з експонування і зберігання музейних цінностей не припускається поєднання музею із закладами іншого функціонального призначення.
За відомостями депутатів блоку Кличка, лише невелика частина нижніх приміщень центру буде надана музейникам в оренду. Важко уявити, яким чином в такому випадку можна буде нормально розмістити 45 тис. експонатів музею, які, до того ж, в будь-який момент за примхи господарів будівлі можуть опинитися на вулиці.
Масштабну новобудову пропонують у зоні регулювання забудови I-ї категорії, де повинен повністю зберігатися її характер, що історично склався, — планування, стилістика, небагато поверхів тощо. Проте протиправний характер новобудови, що планується, полягає ще і в тому, що вона виростить в безпосередній близькості до пам’ятки архітектури національного значення, в охоронній зоні колишнього інституту шляхетних дівчат (Жовтневого палацу), розташованого на перепаді рельєфу. Улаштування пальових підмурків, підземних паркінгів нового комплексу можуть обумовити небажані гідрогеологічні процеси і завали на схилі, що призведе до руйнування пам’ятки.
Незважаючи на всі ці негативні явища, в душі у кожного поціновувача і шанувальника київської старовини, як мені здається, ще жевріє надія, пов’язана з можливим проведенням в нашій країні Євро-2012 з футболу і відвідуванням Києва великою кількістю іноземних туристів, що, напевно, в якійсь мірі примусить міських чиновників ефективніше докладати зусилля і розподіляти кошти, що виділяються ним для розв’язання проблем, пов’язаних із збереженням і популяризацією історико-культурної спадщини столиці України.
