Art&Science — так називається експериментальний проект Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Виставку представили до Міжнародного дня музеїв, по суті, це — 18 детективних історій про експонати з колекції закладу. Організатори обіцяють, що це — лише перший проект із циклу «Наука про мистецтво», в рамках якого розказуватимуть загалу, що відбувається «за лаштунками» музею.
«Такої виставки в нас ще не було, як і в жодному музеї Києва, — каже Олена Живкова, заступниця генерального директора з наукової роботи Музею Ханенків. — Тут ідеться про нашу музейну кухню, про нашу наукову роботу. З ранку до ночі ми досліджуємо предмети нашої колекції. У вирі історії багато творів мистецтва втрачають ім’я автора, свою назву, датування і приходять до музеїв без жодних документів — наче біженці. Тут і починаються наші дослідження».
Науковці Музею Ханенків готують ґрунтовні доповіді про свої відкриття, а для відвідувачів ці дослідження представляють у вигляді інфографіки. Історії про експонати, їхні особливості, походження, значення таємничих символів, зображених на них, захоплюють не менше, ніж самі раритети.
ГОРОСКОП ВІД БАЛІЙЦІВ
Довгий шматок тканини зі строкатими картинками — це пелелінтанган, календар з острова Балі, створений у період з другої половини ХІХ до середини ХХ століття. Його призначення таке ж химерне, як і назва: завдяки пелелінтангану тлумачили долю. Спочатку раритет атрибутували як народну картину з міфологічними сюжетами з Індонезії, але музейники змогли дізнатися про його значення.
«В Індонезії був поширений календар павукон. Його застосовували не для літочислення, а щоб з’ясувати сприятливий час для будь-яких дій у житті: похід на ярмарок, весілля тощо. За павуконом є десять циклів, і всі вони тривають одночасно. Цикли відрізняються за тривалістю — від одного до десяти днів. Важливими були збіги у днях. Наприклад, перший день одноденного циклу збігається з другим днем дводенного, і це щось означає. Що саме — було втаємниченим знанням, прописаним у сакральних текстах. Балійці взяли з павукону два цикли, п’ятиденний і семиденний, і звели збіги у днях цих циклів у табличку — це й є пелелінтанган», — розповідає Юлія Філь, наукова співробітниця відділу мистецтв країн Сходу Музею Ханенків.
Безголовий дух, помісь слона і риби, демони та інші дивовижі «населяють» календар. Розтлумачити усі значення складно — замало доступної літератури з теми. Але деякі Юлія Філь змогла відкрити. Наприклад, що балійські жерці могли сказати про людину, яка народилась у день «кокосової пальми», збіг другого дня семиденного циклу і першого дня п’ятиденного? «Кокосова пальма — дуже корисне дерево, як і людина, що народилась у цей день. Ця людина щедра, чемна, чутлива до проблем інших, але схильна нав’язувати допомогу. Вона любить подорожувати і має гнучке мислення», — відкриває таємницю Юлія Філь.
Між іншим, пелелінтанган із Музею Ханенків — єдина пам’ятка такого роду в Україні.
ВІЯЛО З ТИСЯЧЕЮ ПЕРСОН
Кантонське віяло ХІХ століття називається «Тисяча облич» — і це не перебільшення. На паперовому екрані — сотні крихітних фігурок, і до кожного обличчя приклеєна пластинка зі слонової кістки, розфарбована вручну. «Коли віяло рухалось, мерехтливий блиск створював враження, що персонажів справді тисяча, і, більше того, вони рухаються! — захоплено розповідає Валерія Юнда, наукова співробітниця відділу мистецтв країн Сходу Музею Ханенків. — А ще до кожної фігурки приклеєний халат з шовку, і всі вони абсолютно різні».
Раніше експонат атрибутували просто як віяло ХІХ століття з Китаю. У результаті дослідження Валерія Юнда дізналася регіон, де його створили, та інші особливості. Зокрема такі віяла робили на експорт — завдяки статусній речі китайці представляли свою культуру в Європі. «Датуємо віяло ХІХ століттям, бо до Європи подібні витвори потрапили після подорожі російського імператора Миколи ІІ на Далекий Схід. Таке віяло він подарував своїй матері Марії Федорівні, і з того часу аксесуар став модним серед заможних людей», — продовжує Валерія Юнда. Звісно, таку розкіш мало хто міг собі дозволити через коштовні матеріали й тонку роботу одразу двох майстрів. Над кожним віялом працював різьбяр по кістці та художник, який розмальовував паперовий екран і робив аплікацію з шовку.
КОШТОВНА НАВОЛОЧКА
Кумедно, як інколи європейці невірно тлумачили призначення речей зі східного побуту. В колекції Музею Ханенків є красива червона тканина із золотим шиттям. Раніше її так і атрибутували: прямокутний шматок тканини, килимок. Кураторка колекції мистецтва ісламу Ганна Рудик з’ясувала, що це — турецька наволочка, зроблена в місті Бурсі наприкінці XVI — початку XVII століть. Матеріал — шовк, бавовна, металева нитка, оксамит.
Такий витвір був оздобою парадних приміщень палаців протягом XVI — середини XVIII століть. Композиція на таких наволочках, що називали «чатма ястік юзу», не змінювалась упродовж майже 150 років. Покривка на подушку мала характерну композицію: центральне поле та бордюри по краях. На бордюрах вишивали по шість картушів (тобто прикрас, схожих на щити) з дрібними орнаментами. Між іншим, центральне поле наволочки з Музею Ханенків розшито візерунком чінтамані, що символізує перлину, яка виконує бажання.
Європейці були вражені турецьким предметом розкоші. Виразили захват специфічно: перешивали коштовні наволочки на церковні шати. А французький художник Леконт дю Нуї на картині «Біла рабиня» намалював одаліску в хамамі, яка сидить на шитій золотом покривці. Валерія Юнда коментує: «Такого не могло бути, бо це дуже дорога річ, її тримали тільки в парадних кімнатах».
КУДИ НАРЕЧЕНА ХОВАЛА ПОДАРУНКИ?
Весілля — подія, що здавна потребувала красивих атрибутів. Сукня, прикраси, букети — інколи таке свято коштує цілий статок (доцільність таких витрат — то вже інша тема). У колекції Музею Ханенків зберігається скринька для весільних подарунків, створена в першій половині XVI століття, скоріш за все, у Венеції. Раніше це вважалося просто прямокутною скринькою, але Юлія Самойлова, старша наукова співробітниця відділу обліку і збереження, розкрила таємницю експонату.
Підказкою для дослідниці стали орнаменти на скриньці. Наприклад, пара горлиць, емблема вірності та сімейного щастя. А дельфіни, троянди, тюльпани та особливі мушлі пов’язували з Венерою, богинею кохання. Кришку шкатулки облямовує гірлянда з персиків, огірків, баклажанів, інжиру — оздоба з еротичним підтекстом, що символізує шлюб та плодючість.
До речі, про Венецію. Інше цікаве дослідження пов’язано не з раритетами, а з історією Богдана Ханенка, фундатора музею. Дослідження провела Мар’яна Варчук, наукова співробітниця відділу західноєвропейського мистецтва. Виявляється, один із павільйонів на Венеційській бієнале, де досі виставляють твори російського мистецтва, свого часу збудували коштом Богдана Ханенка. Споруду звели 1914 року як павільйон Російської імперії. Згадка про це ледь не зникла з історії, бо втратили майже всі приватні документи з архіву Богдана і Варвари Ханенків. Але, виявляється, в одній із приватних колекцій зберігаються листи Богдана Івановича, де йдеться про цю подію. Нещодавно кореспонденцію опублікували, і таким чином музейники зробили важливе відкриття.
Отже, відвідайте Музей Ханенків, щоб дізнатися, які історії приховують унікальні раритети. Виставка Art&Science триватиме щонайменше кілька місяців. А 21 травня кожен відвідувач також зможе стати дослідником: у музеї відбудеться квест «Візерунки світу».
