Закінчення. Початок і продовження у випусках «Дня» за 20 і 27 липня ДВА ЖИВІ ВТІЛЕННЯ
Судячи із цих хронологічних таблиць, музиканти, що потрапляли в несприятливі пори віку Містера Року чи Містера Джазу — мали схожі й сумні долі. Подібні й стилі їхнього виконання. Наприклад, негритянські музиканти-віртуози Чарлі Паркер і Джиммі Хендрикс — просто брати за нещастям. Їхнє кредо — надривна, відчайдушна імпровізація.
Але є й «брати за щастям».
Ці два чоловіки всотали в себе всі напрямки свого жанру, водночас зберігаючи власний унікальний стиль протягом десятків років.
По суті вони є живими втіленнями жанрів: джазу — Луї Армстронг (1901 — 1971, його повне ім’я — Луїс Деніел Армстронг), року — Елтон Джон (народ. у 1947, його справжнє ім’я — Реджинальд Кеннет Дуайт).
Їхні долі багато в чому схожі.
Обидва з бідних родин. Обидва починали з азів у своєму жанрі.
Обидва майстерно володіють своїми коронними інструментами (Армстронг — трубою, Джон — фортепіано).
Обидва спочатку не виконували свої твори. Армстронг пригравав у двадцятих Бессі Сміт на засурдиненій трубі. Елтон Джон (із постійним співавтором-поетом Берні Топіном) півтора року писав пісні на замовлення для відомих виконавців. Однак справжній успіх і до Армстронга, і до Джона прийшов, коли вони самі почали виконувати свої твори.
Їхні голоси виняткові. (Ні, на- слідувати, звичайно, можна, повторити — неможливо).
Обидва на сцені поводилися як клоуни, попри сердечність композицій.
Під час перших гастролей Європою в 1932 році Армстронга було визнано гідним честі бути запрошеним виступити перед Георгом П’ятим.
Мало того, що порушуючи традиції, він звернувся першим до Його Величності зі словами: «Це для вас, Рекс!». І на довершення нахабно виконав твір, що починається словами: «Ти — негідник! Чекаю — не дочекаюся, коли ти вмреш!»
Як тільки не знущався й Елтон Джон: грав на роялі, підвішеному на ланцюгах, змінював сотні окулярів усіляких кольорів та розмірів, перуки, взуття (платформа сягала двадцяти сантиметрів) — буквально всі деталі його «обмундирування» й витівки мали пародійний характер.
Можливо, секрет довгожительства мистецтва Армстронга й Джона полягає в іронічному ставленні до себе та інших?
Протягом чотирьох десятків років Армстронг гастролював по усьому світі. І хоча до кінця 1960-х сам джаз, по суті, вже вмер, Армстронг із геніальною баладою «What A Wonderful World» у 1967 році піднявся на перші місця хіт- парадів.
Скільки б критики не хвалили вибірково, приміром, подвійний альбом Елтона Джона «Goodbye Yelloy Brick Road» 1973 (й однойменну пісню), але, починаючи з дивовижної балади «Your Song» 1969 року, в КОЖНOМУ альбомі (1973 — 1977 — суцільне влучення, але особливо за душу бере — «Sorry Seems To Be The Hardest Word») були дві-три геніальні композиції. У вісімдесятих це «Sacrifice», «World In Spanish», «Blue Eyes», «Nikita». У дев’яностих — «The One», «Believe», «Blessed», «Can You Feel The Love Tonight».
Золоті повільні композиції Армстронга та Джона найчастіше втрачають риси свого жанру, на- ближаючись один до одного за настроєм. Це свідчить, що вищі досягнення в мистецтві хоча й проходять різний шлях нагору, до досконалості, стають у результаті близькими за духом.
І Луї Армстронг у своїй творчості пережив Містера Джаза, і сер (офіційно закріплене за ним звання) Елтон Джон вже пережив свій жанр.
ЯКОЮ МУЗИКА БУДЕ У ХХI СТОЛІТТІ
Музика в 2000 році знову опинилася в нульовій точці — в суцільному ритмі, як у «доісторичних» негрів, тільки в електронній версії.
Ді-джеї, немов сарана, налітають на поле старих хітів, поїдають їх, а потім випльовують у радіоефір шедеври минулих років у зіпсованому (відбійно-молотковому) вигляді.
Судячи з того, що і Джаз, і Рок починалися з появою в руках негрів незвичайно звучних, нових інструментів — слід очікувати ВИНАХІД нового інструмента, із принципово новим ЗВУЧАННЯМ.
Чорні знову щось таке зіграють, те, що запалить юрби творчих натур.
Швидше за все новий інструмент буде на комп’ютерній базі.
Найближчим десятиліттям це має статися. І так вже світова музична думка застоялася.
Потім, як звичайно, білі вкрадуть у чорних ідею і т.д. (Дивися вище).
А взагалі, мій вірний читачу, якщо ти все ж таки дочитав до кінця цю працю, перейнявся теорією Містера Джазу і Містера Року, (так само можна уявити й Містера Класику) — настав час після корисного заняття — читання — взятися за приємне — прослуховування музики. Адже ніяка музична теорія не дасть стільки насолоди, як сама музика. Заплющте очі, відкрийте вуха і — приємного прослуховування.
