Фотовиставка «Тернова осінь»» газети «День» в Дрогобичі добігла кінця. Її глядачами стали не лише жителі Львівщини, а й гості з Луганська, Тернополя, Києва, Одеси, Івано-Франківська, також експозицію відвідали члени дипломатичних представництв із Польщі, Австрії, Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Чехії, Угорщини, Румунії, Литви, серед яких і представник ЄС в Україні Ян Томбінський, адже на початку червня європейське місто Дрогобич святкувало Дні Європи. Працівники музею розповідають, що про виставку чули багато людей із різних регіонів, тому всі сюди з’їжджалися.
«Хотілось би наголосити, що фотовиставка «Дня» — це передусім соціальний проект, актуальність якого породжена становленням нового громадянського суспільства, інакомислячих людей, котрі пройшли крізь глибокі зміни, — вважає директор музею «Дрогобиччина» Алла ГЛАДУН, у Палаці мистецтв якого відбувалася фотовиставка. — Ця експозиція — як дзеркало. Дивлячись на світлини, усвідомлюємо власні душевні трансформації, аналізуємо, затримуємо свій погляд на тих подіях, які у вирі часу так важко було зафіксувати. Але це вдалося митцям. Фотовиставка — життєствердна. Відображає духовну силу української нації. І ми щасливі, що «День» був і є у нашому місті».
«Колектив Дрогобицького педагогічного університету ім. Івана Франка висловлює глибоку шану і вдячність газеті «День»! — говорить проректор з науково-педагогічної роботи Юрій КИШАКЕВИЧ. — У місті, територіально далекому від бойових дій, проте енергетично єдиному з тими, хто захищає наш сон на сході, ця фотовиставка стала в певному розумінні шоковим імпульсом. Фотографи вихопили з вихору подій такі кадри, які нікого не залишають спокійними. Величезна кількість студентів відвідала експозицію, і ми віримо, що це стане потужною мотивацією ще більше допомагати рідній державі усім, що в наших силах».
Які ж знімки вразили дрогобиччан і гостей міста Каменяра і Котермака найбільше? Згідно з підрахунком голосів, перше місце здобув знімок Максима Люкова «Тепло людини». Ця робота тепер «житиме» у музеї «Дрогобиччина». Меценат, народний депутат України VII cкликання Роман Ілик придбав у редакції велику копію цього фото і подарував його музею! Також учора під час закриття виставки відбулося символічне продовження «розмови» дрогобиччан із «Днем»: Роман Ілик долучився і до акції «Подаруй бібліотеку «Дня» рідній школі», «озброївши» спеціалізовану ЗОШ №2 всіма книгами нашого видання. Його донька Олена Ілик, яка і вручила подарунки заступниці директора школи, поділилася: «Ми дякуємо газеті «День» за цю чудову фотовиставку. Подвійну: і радісну, і сумну водночас. Такі події надзвичайно потрібні у маленьких містах, це мотивує людей пізнавати більше. Мій батько, я і сестри навчалась у спеціалізованій ЗОШ №2 і ми вирішили зробити ось такий цінний подарунок рідній школі. Це якісна література, яка повинна виховувати молоде покоління. Нехай «Бронебійна публіцистика» стане доброю зброєю в молодечих руках!»
Пропонуємо вам також репортаж нашого кореспондента, який поспілкувався з відвідувачами фотовиставки в останні дні її експонування в Дрогобичі.
«СВІТЛИНИ ДОПОМОГЛИ КРАЩЕ ВІДЧУТИ КАРТИНУ СВІТУ»
До залу Палацу мистецтв заходить жінка з дев’ятирічним сином. Вони розпочинають мандри експозицією різного характеру української історії.
«Чомусь найбільше сподобалась ось ця картина, — Ірина Пилипчин кидає пронизливий погляд на світлину бійця батальйону «Київ-2» снайпера Амiну Окуєву, яка чистить автомат. — Пройшла всі, але її запам’ятала. Сильний погляд і сильна рішучість. А ще дуже реалістичною картиною мені видалася ось ця, — показує на фото, де бабуся йде вперед зруйнованою обабіч місцевістю на сході країни, — руїна. Вона дуже правдива. Ці дві — допомогли найкраще відчути ту картину світу. Бачу, що патріотизм та надія на цій виставці проходить червоною стрічечкою. Зараз ми в залі війни, в інших — її різні вирази обличчя, що цілком характеризують українську ситуацію. Ось, — показує на чергову світлину, — це обличчя людини, яка воює, а це — результат війни, — жестикулює, — це прояви війни, а це її ще один бік...»
Ми поступово переходимо в інший зал, Ірина продовжує ділитися думками: «Тут так чітко зауважено, — сміється зі світлини «Чому ми не в Євросоюзі?» — Вона мене дуже розсмішила, дійсно, чому ж? Гарна оця, такий хлопець мужній і симпатичний, — показує на сусідню. — В мене просто син також має 21 рік, тому я на такі картини не можу спокійно дивитися». Вона мовчки вдивляється у знімок. Малий бігає навколо нас. Пані продовжує тривожним голосом: «Я собі думаю, сподіваюся, що все скоро скінчиться, минеться. Ну, а в цьому залі все зрозуміло», — проходимо далі до залу, де зусібіч нас оточують картини кривавої зими 2013 — 2014 років.
«Марко, як тобі виставка?» — запитую хлопчика. Малий починає соромитися й ховатися за маму.
«Яка тобі найбільше сподобалась? Я тебе привела, щоб ти подивився», — запитує мама в сина.
«Він у такому віці, що такі події йому тяжко даються до розуміння, — розмову підхоплює працівниця музею пані Любов Васильків, яка підійшла до нас. Жінки починають розмову. — Знаєте, коли на фотовиставку приходять діти, їм доводиться пояснювати, що таке війна, бо вони її не розуміють. Для них війна — це в комп’ютері, коли в їхнього героя стріляють, він помирає, але за кілька секунд оживає і гра продовжується... а то так насправді не є. Коли їм це пояснюєш, починають замислюватись. Про кожну фотографію їм треба розповідати, що робиться там, на сході».
«ТИ БАЧИШ ЦІЛУ ІСТОРИЧНУ ЕПОХУ»
Крокуємо далі. «А в цьому залі вже більш позитивні емоції, — продовжує, сміючись, Ірина. — Тут дуже багато кумедних фото. Пам’ятаю свою бабцю в такій самій хустині й сукенці. І це класне, — показує на дівчинку, позаду якої сушаться колготи різних кольорів. — Усі кольори веселки, і навіть більше. Яка я рада, що сюди потрапила!».
Переглянувши усі зали, прямуємо до виходу, але Ірина зупиняється посеред залу, її погляд застиг на фото з політиками. «Я намагаюся зараз взагалі новини не дивитися, і їхні фото навіть не хотіла бачити, — погляд зупиняється на «Характері», де Петро Порошенко осудливим поглядом дивиться на Путіна, біля них канцлер Німеччини — Ангела Меркель. — З приводу характеру дуже сумніваюся, — сміється, — в нього обличчя напівжертви. Навіть не знаю, який саме характер автор мав на увазі, підписуючи світлину. Я не можу на них дивитися, забрала б їх звідси».
«Читаючи сьогодні Книгу відгуків, я натрапила на один дуже цікавий запис. — говорить пані Люба. — Чоловік написав, мовляв, все дуже гарно, окрім фото з Путіним, не написавши навіть з великої букви його прізвище. Люди не хочуть бачити ці фото... У Японії є така традиція для працівників, які знервовані на своїх босів. Вони йдуть у підвал, де висять опудала керівників, й там їх товчуть. Може, то якраз треба зробити і з ним?» — жінки починають сміятися. Пані Ірина продовжує: «Чому лише Януковича? Я б казала їх усіх товкти. Не тільки він у всьому винен».
З пані Любою ми в залі, з якого почали огляд, нас оточують фотографії війни. Жінка бере слово, а Ірина Пилипчин та малий Марко заповнюють аркуш Книги відгуків.
«Фотографії, де зображені діти, дуже цікаві. До них люди шукають дуже багато підходів. Ця фотографія користується дуже великим попитом серед людей. — Пані Люба зупиняється на роботі, де дівчина на роликах проїжджає повз розбиту від обстрілів будівлю. — Ніби страшна війна й ті події, але ця дівчинка на роликах — просто їде...»
Пані Ірина і малий Марко з анкетками обирають найкращу картину, хоча для мами діло вже зроблено — Окуєва. Біля них стоїть художник Сергій Булок, який також пильно вдивляється в картини. Зав’язується розмова. «Є такі фотографії, зупиняючись на яких, ти бачиш цілу історію людини. Вони всі несуть історичну епоху України, певний час або момент становлення нашої країни. Коли людина бачить по ТБ — це одне, а коли вона стоїть на виставці та вдивляється у знімок настільки, щоб зрозуміти суть, — зовсім інше. Фотовиставка — це цілий фільм про встановлення України. В світлинах — наш часовий вимір, адже боротьба у світі завжди була, це філософія життя. А тут конкретно наша держава, а не якийсь совок, що колись «малювали», а реальні ми, які захищають свою державу».
«ЛЮДИ БЕРУТЬ НАТХНЕННЯ ТУТ»
«Це наш великий художник, — говорить пані Люба про майстра, який уже спускається сходами. — Кожна з тем виставки дуже близька для наших дрогобиччан, багато з них брали участь у Майдані, багато зараз служать на сході. Дуже мало людей в нашому місті, яких не торкнулася війна. В мене брат в АТО, а ще з родини брат невістки там. Тому це особливо близько для нас. Люди приходять і беруть натхнення тут».
«Думаю, потрібно давати і фото з доволі відкритими сценами, які є трохи жорстокіші. Бо ті люди, які не беруть участі у воєнних подіях і дуже далекі від того, мають уявлення лише з ТБ, де воно промайнуло й забулося. А тут, коли ви довго стоїте біля такої фотографії й маєте можливість розмірковувати, бачити наших у полоні чи коли вони обнімаються, відпочивають чи ведуть бій, — це все важливо. Все-таки зорова пам’ять у людини сильніша. Це відкладається й формує особистість», — міркує пані Люба.
«Коли приходять діти, я їм показую кожну фотографію: -Ви бачите? Ось, подивіться сюди, тут є це, а тут така фотографія. Чи вражають вас фото з Майдану? От як ви вважаєте, чи це справжні люди, чому вони там? — Є діти, які серйозно це сприймають, малі часто гарно це коментують. Їм цікаво дивитися, деколи з таким поважним виглядом кажуть: «Це війна», — змінює голос пані Люба. — Дуже весело сприймають побутові фото. Радісно бачити, коли вони, сміючись, штовхають одне одного й кажуть: — Он, подивися, яка класна. — До речі, щонайцікавіше, ось та фотографія, в куточку, де воїни сидять, дуже вперто саме її фотографують діти, — показує рукою на фото Євгена Малолєтки з Краматорська. — Не знаю, чому вона їх приваблює».
ВРАЖЕННЯ
«День» ПРОПОНУЄ ЯКІСНУ ЛІТЕРАТУРУ»
Галина МАРЧУК, завідувач міського методичного кабінету відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради:
— Редакція газети «День» на чолі з головним редактором пані Ларисою Івшиною передала нам 20 примірників книжки «Україна Incognita. ТОП-25» — «цілющих капель у нелегкий час». Це неординарна подія для нашого міста, подія, яка об’єднала місцеву інтелігенцію, студентів, школярів. Пані Лариса надзвичайно цікава особистість, вона озвучує речі, про які кожен думає, але не кожен наважується сказати. Найбільше запам’яталася її фраза із круглого столу: «Сьогодні, напередодні місцевих виборів, потрібно вибирати тих людей, які є професіоналами у своїй справі. Навіть якщо вони не збираються... Просити їх іти у владу!» І це справді так, нам потрібне нове, мисляче покоління.
Нинішній час — це період комп’ютеризації. У сучасній школі є проблема читання художнього, публіцистичного. А «День» пропонує якісну літературу. В інформаційному вихорі потрібно вміти відібрати вартісне. Про це необхідно говорити частіше і комплексніше.
ЦЕ МИТІ ПРАВДИ І КРАСИ»
Анатолій ДРАГАН, фотограф:
— Виставка у Дрогобичі — це не перше моє знайомство з роботою «Дня». Вже мав змогу переглядати фото і захоплюватися глибинним змістом зображуваного. В «епоху фотографічного сміття» важко проникнути у справжнє. Світлини «Дня» — це миті правди і краси. У важкий час люди знаходять у собі сили, хіба це не безцінно?
«ЦЯ ФОТОВИСТАВКА — УНІВЕРСАЛЬНА»
Олег ДУКАС, голова МГО «Український молодіжний прорив»:
— Ця фотовиставка — для всіх, вона універсальна. В час, коли наше повсякденне життя перетворено на боротьбу, наповнено пропагандою, головне — вистояти. Ми маємо сьогодні два фронти і зобов’язані на місцях тримати фронт духовний, інтелектуальний. Рушійною силою є молодь, ті паростки, які зросли на Майдані й ростуть на сході. Ті, хто готовий і душею і тілом полягти, і ті, хто тут формує мудру, ерудовану, висококультурну країну! Дякуємо «Дню» за правду і за невтому боротьбу в інформаційному полі. Майбутнє є!
